Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 461/1820/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 461/1820/25 пров. № А/857/15671/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - Жукровського Ярослава Івановича на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 квітня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Волоско І.Р. у відкритому судовому засіданні в порядку ч.4 ст.229 КАС України у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування рішення, в с т а н о в и в : У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (далі - Департамент ЛМР, відповідач), в якому просила скасувати постанову про накладення на неї адміністративного стягнення серії ЛВ №00763702 від 27.01.2025 складеною інспектором з паркування департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР Ніколайчуком Г.О., якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07.04.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивачки Жукровський Я.І. подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд неправильно застосував положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, затверджене рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1287 від 03.12.2018, не врахувавши, що фактично для мешканців пішохідної зони, до якої належить вул. Ставропігійська, не створені належні умови для паркування, оскільки місць, визначених у Додатку 1 до Положення, недостатньо для забезпечення потреб усіх мешканців центральної частини міста. Вказує, що рішенням ЛМР передбачено, що у випадку відсутності вільних місць у спеціально відведених для мешканців зонах паркування, мешканцям дозволяється короткочасна стоянка в інших доступних місцях пішохідної зони. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що постановою у справі про адміністративне правопорушення серії ЛВ №00763702 від 27.01.2025, складеною інспектором з паркування Департаменту ЛМР Ніколайчуком Г.О., позивачку ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. За змістом оспорюваної постанови, 21.12.2024. о 12 год 43 хв водієм транспортного засобу марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснено стоянку в Зоні обмеженої стоянки за адресою : м. Львів, вул. Федорова, 8, чим порушено вимоги (розділ 33, знак 3.38) Правил дорожнього руху (далі - ПДР). Вважаючи протиправною оспорювану постанову, позивачка звернулася до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб позивачки знаходився в зоні дії дорожнього знаку 3.38 Зона обмеженої стоянки, поза спеціально відведеними місцями для стоянки у центральній частині м. Львова, що не відповідає вимогам п.8.4в, п.3.38 розд.33 ПДР. Суд дійшов висновку, що інспектор мав всі законні підстави для винесення оспорюваної постанови. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 8.1 ПДР визначено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Частиною першою статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Пунктом 3.38 розділу 33 ПДР передбачено дорожній знак «Зона обмеженої стоянки», який визначає територію в населеному пункті, на якій тривалість стоянки обмежена незалежно від того, чи справляється за це плата. У нижній частині знаку можуть бути зазначені умови обмеження стоянки. У відповідних випадках на знаку або додаткових табличках 7.4.1- 7.4.7, 7.19 зазначаються дні і час доби, протягом яких діє обмеження, а також його умови. Забороняється стоянка в позначеній зоні тривалістю більше тієї, що зазначена на табличках 7.4.1-7.4.7, 7.19. Відповідно до п. п. 3.3 Положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл. А. Міцкевича (далі - Положення), затвердженого Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1287 від 03.12.2018, стоянка та паркування автотранспорту на території пішохідної зони центральної частини м. Львова забороняється, крім спеціально відведених для цього місць, вказаних у додатку 1 до цього Положення. Окрім цього, таке право мають водії транспортних засобів категорії «В» (до категорії В належать, зокрема, автотранспорт мешканців, які проживають (зареєстровані) на території пішохідної зони, а також власників житлових приміщень, які знаходяться на території пішохідної зони (пункт 2.3 Положення). Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно схеми місць для паркування автомобілів мешканців пішохідної зони, зупинка/стоянка на вулиці Федорова І. 8 забороняється. Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_1 був розміщений в зоні дії дорожнього знака 3.38 «Зона обмеженої стоянки», тобто поза спеціально відведеними місцями для стоянки у центральній частині м. Львова. Територія та умови, за дотримання яких дозволяється здійснення стоянки в зоні дії знаку 3.38, визначаються Положенням про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. Торговою, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл. А. Міцкевича, що було затверджено рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №1287 від 03.12.2018. Розділом 2 Положення, передбачено, що транспортні засоби, які мають право в`їзду в пішохідну зону центральної частини м. Львова, поділяються на категорії. Згідно п.2.3 Положення, до категорії «В» належать такі транспортні засоби: автотранспорт мешканців, які проживають (зареєстровані) на території пішохідної зони, а також власників житлових приміщень, які знаходяться на території пішохідної зони. До мешканців пішохідної зони прирівнюються також особи, які тимчасово проживають у готелях, розташованих у пішохідній зоні, а також священики храмів, розташованих у пішохідній зоні. Відповідно до п.3.3 Положення, водії транспортних засобів категорії «В» мають право в`їзду та зупинки/стоянки виключно у визначених для цього місцях, вказаних у додатку 1 до цього Положення. Стоянка та паркування автотранспорту на території пішохідної зони центральної частини м. Львова забороняється, крім спеціально відведених для цього місць, вказаних у додатку 1 до цього Положення. Відповідно до Додатку 1 Положення визначено місця для паркування автомобілів мешканців пішохідної зони. Разом з тим, як видно з матеріалів справи, транспортний засіб позивачки було розміщено поза вказаними місцями. При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що даний транспортний засіб знаходився в зоні дії дорожнього знаку 3.38 «Зона обмеженої стоянки», поза спеціально відведеними місцями для стоянки у центральній частині м. Львова, що не відповідає вимогам п.8.4в і п. 3.38 розділу 33 ПДР. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в діях позивачки наявні подія і склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, оскільки на транспортному засобі марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_1 , який, згідно з Єдиним реєстром транспортних засобів зареєстровано за позивачкою було здійснено стоянку за адресою : м. Львів, вул. Федорова І. - 8, про що зазначено на матеріалах фотофіксації адміністративного правопорушення, наведених у додатку

1. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність оспорюваної постанови. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст.286, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - Жукровського Ярослава Івановича залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 квітня 2025 року по справі №461/1820/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук