Постанова 4811 № 463/2837/23

Справа № 463/2837/23 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л. Провадження № 22-ц/811/2153/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді Мікуш Ю.Р., Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. Секретар Іванова О.О. З участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Кульчицького О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №463/2837/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Білика Павла Богдановича на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,- про поділ спільного майна подружжя в с т а н о в и в: 13 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 12 березня 2021 року вона, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова у справі №463/5288/22, що набрало законної сили 22 лютого 2023 року. За час перебування у шлюбі подружжям придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат житловою площею 25,6 кв.м., та кухні, загальна площа квартири 52,5 кв.м. До квартири належить кладова в цоколі площею 3,1 кв.м. Станом на дату подання позовної заяви, відповідач перешкоджає доступу до спільної квартири позивачу, а також спільним дітям сторін, оскільки відповідач відмовляється добровільно вирішити даний спір, у позивача виникла необхідність звернутись до суду з метою поділу спільного майна подружжя та захисту інтересів дітей. У позивача відсутнє інше нерухоме майно, в тому числі призначене для проживання, вказана вище спірна квартира, яка є у спільній сумісній власності сторін, є єдиним нерухомим майном позивача. Звертає увагу на передбачену ст. 70 СК України можливість відступлення від засади рівності часток подружжя вказуючи, що факт спільного проживання дітей з позивачем підтверджується договором оренди від 24 лютого 2023 року, а ухилення відповідача від участі в догляді та утриманні дітей може бути підтверджено показами свідків. Повідомляє, що спільне користування сторонами оспорюваною квартирою є неможливим, оскільки площа квартири не є достатньою для спільного проживання сторін з врахуванням визначеної ст. 47 Житлового кодексу України норми жилої площі на одну особу в розмірі 13,65 кв.м. при загальній площі квартири 52,5 кв.м. Окрім того вказує, що за час спільного проживання відповідач систематично вчиняв фізичне та психологічне насильство стосовно позивача, що підтверджується копіями термінових заборонних приписів стосовно кривдника, долученими до позову, відтак вважає, що спільне проживання сторін у спірній квартирі створюватиме не лише нездорову атмосферу для зростання та виховання дітей, але і реальну загрозу для життя та здоров`я позивача та спільних дітей сторін. Щодо неподільності майна зазначає, що спірна квартира знаходиться в багатоквартирному житловому будинку, виділити частку у власності в натурі не дозволяють технічні характеристики житла, неможливо надати кожному співвласникові окремий санвузол та вхід до квартири, окрім того, будь-які перепланування не припустимі, адже можуть завдати шкоди майну та інтересам інших власників квартир у будинку. Просила збільшити частку ОСОБА_1 у спільній квартирі АДРЕСА_1 з 1/2 до 7/10; здійснити поділ спільного сумісного майна сторін у наступний спосіб: виділити у приватну власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_2 на його частку у спільній квартирі АДРЕСА_1 ; компенсувати ОСОБА_2 вартість його частки у спільній квартирі АДРЕСА_1 ; визнати та зареєструвати за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму понесених судових витрат. 26 травня 2023 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Зустрічний позов обґрунтований тим, що за 9 днів до укладення договору купівлі - продажу квартири 2 жовтня 2021 року відповідач за нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив ОСОБА_3 та/або ОСОБА_4 бути його представниками з питань продажу, здачі в оренду, найм, позичку за ціну і на умовах на їх розсуд, належного йому автомобіля марки AUDI моделі А7, р.н. НОМЕР_1 , а також на період дії цієї довіреності керувати цим транспортним засобом на території України, а також за її межами. 19 жовтня 2021 року між відповідачем та ПП «ОЛЮР ГЛОБАЛ» було укладено договір комісії №33.10.2021, відповідно до якого комісіонер зобов`язувався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або кілька договорів продажу вказаного транспортного засобу за ціною, узгодженою сторонами, а саме: 1120000 гривень. 20 жовтня 2021 року ПП «ОЛЮР ГЛОБАЛ» на підставі договору комісії та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу №33.10.2021, згідно з яким продавець зобов`язувався передати у власність покупцеві транспортний засіб, який був предметом договору комісії №33.10.2021 від 19 жовтня 2021 року. Згідно з умовами вказаного договору ціна транспортного засобу складає 1120000 гривень. Водночас вказує, що того ж дня, що й дата посвідчення вищезгаданої довіреності, ОСОБА_3 сплатив відповідачу згадані 1120000 гривень, які він прийняв і передав транспортний засіб, про що між сторонами було складено акт приймання-передачі транспортного засобу та передавання-отримання коштів від 02 жовтня 2021 року. Станом на 21 жовтня 2021 року зазначений у вищезгаданих довіреності, акті та договорі транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_3 та за іншим реєстраційним номером НОМЕР_2 . Стверджує, що вказаний транспортний засіб марки AUDI моделі А7 був набутий відповідачем за особисті кошти до шлюбу згідно попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу від 16 вересня 2020 року та зареєстрований за відповідачем 20 квітня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу авто з ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО» від 17 квітня 2021 року. На виконання попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу від 16 вересня 2020 року та на підтвердження прийняття-передачі транспортного засобу та прийняття-передачі коштів було складено акт приймання-передачі транспортного засобу та акт передання- отримання коштів від 25 лютого 2021 року. Таким чином вважає, що кошти в сумі 704000 гривень, які були передані відповідачем продавцю за договором купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2021 року, до цього передання, були лише частиною особистих коштів відповідача, які він отримав у загальному розмірі в сумі 1120000 гривень в момент передання оригіналу нотаріально посвідченої довіреності. Просив у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на 9/10квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2270889146101; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на 1/10 квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2270889146101; судові витрати розподілити відповідно до ЦПК України. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на 7/10 квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2270889146101. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на 3/10 квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2270889146101. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1900 (одна тисяча дев`ятсот) гривень 80 (вісімдесят) копійок судового збору. Повернуто ОСОБА_1 211200 (двісті одинадцять тисяч двісті) гривень внесених на депозит Личаківського районного суду м. Львова згідно з квитанцією від 05 квітня 2023 року, код квитанції: 9301-6430-1177-2414. Рішення суду оскаржив представник відповідача ОСОБА_2 -адвокат Білик П.Б. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на 7/10 частин квартири незаконним, необгрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не враховано, що до купівлі спірної квартири, вартість якої становить 704 000 грн., відповідач продав автомобіль марки AUDI А7, який був набутий ним до укладення шлюбу за ціною 1 200 000 грн. У даному випадку квартира була придбана за рахунок особистих коштів відповідача, які він отримав за продаж свого особистого автомобіля на підставі акту-передавання-отримання коштів від 02 жовтня 2021 року в день складення нотаріально-посвідченої довіреності на продаж автомобіля. Відповідно, вважає визнання права власності відповідача на 9/10 частин квартири є обгрунтованим. Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, відсупивши від рівності часток у спільній сумісній власності в користь позивачки, не врахувавши відсутність належних та достатніх підстав для цього. Звертає увагу, що відповідач жодним чином не ухилявся від утримання сім`ї, що підтверджується випискою з банківського рахунку, крім цього, після припинення позивачкою приймати кошти, відповідач відправив позивачу заяву - прохання повідомити банківські реквізити для виплати коштів на утримання дитини, однак позивач такі звернення проігнорувала. Стверджує, що невчасна сплата аліментів відбулася саме з вини позивачки. Більше того, вважає, що несистематичність сплати аліментів не можна ставити в основу для відсупу від рівності часток у спільній сумісній власності подружжя, що підтверджується численною судовою практикою . Просить рішення суду змінити та у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на 1/10 частину квартиру, а за ОСОБА_2 право особистої власності на 9/10 частин квартири. В решті рішення суду залишити без змін. 07 жовтня 2025 року на адресу суду від представника позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 адвоката Кульчицького О.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу. Наголошує на тому, що сторона відповідача при обґрунтуванні своїх позовних вимог не долучила жодних документів, які б свідчили про те, що транспортний засіб був куплений до укладення шлюбу. Зазначає, що транспортний засіб, що був придбаний відповідачем та зареєстрований на підставі договору купівлі- продажу транспортного засобу з ТОВ «ДОКУМЕНТИ АВТО» від 21.04.2021 є спільною сумісною власністю подружжя та був придбаний ними за спільні кошти у шлюбі. Погоджується з висновками суду першої інстанції, що акт приймання-передачі транспортного засобу та акт передавання-отримання коштів не можуть братися судом до уваги, оскільки такий має бути наслідком відповідного договору купівлі-продажу транспортного засобу, а не довіреності, яка сама по собі не може свідчити про перехід права власності. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. 13 жовтня 2025 року на адресу суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Білика П.Б.надійшла заява про розгляд справи за відсутності скаржника ОСОБА_2 та його представника адвоката Білика П.Б. Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Кульчицького О.С.на заперечення доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 12 березня 2021 року та такий було розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 січня 2023 року, що набрало законної сили 22 лютого 2023 року (а.с. 10). За час шлюбу у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження останніх серії НОМЕР_3 від 28 серпня 2021 року та серії НОМЕР_4 від 23 березня 2023 року (а.с. 14, 15). Згідно договору оренди квартири від 24 лютого 2023 року, ОСОБА_1 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , та разом з нею в зазначеній квартирі проживає двоє неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 19-21), чого не заперечив відповідач. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №328196092 від 05 квітня 2023 року у власності ОСОБА_1 відсутнє нерухоме майно (а.с. 23). З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №326055197 від 16 березня 2023 року вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 13). Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бабій О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №10008, вбачається, що ОСОБА_7 передала, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з двох житлових кімнат, житловою площею 25,6 кв.м., та кухні. Загальна площа квартири - 52,5 кв.м. До квартири належить кладова в цоколі площею 3,1 кв.м. (а.с. 11-12). Згідно з пунктом 3 вказаного вище договору вартість квартири, що є предметом такого, становить 704000 гривень, відповідно до висновку про вартість майна, виготовленого оцінювачем ТОВ «ЦЕНТР ОЦІНКИ «МАУНТ РІЕЛ» ОСОБА_8 . У відповідності до пункту 2 зазначеного договору вартість квартири в сумі 704000 гривень повністю сплачено покупцем та отримано продавцем до моменту підписання цього договору. На момент підписання цього договору сторони не мають одна до одної претензій щодо проведення розрахунків. Згідно п. 4 даного договору вбачається, що дружина покупця ОСОБА_1 дала свою згоду на купівлю квартири відповідачем ОСОБА_2 , що є предметом даного договору, про що зазначено у заяві, засвідченій приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бабій О.В. 11 жовтня 2021 року за реєстровим №10005. З наданих стороною відповідача доказів вбачається, що 16 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , від імені якої діяла ОСОБА_10 , було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого позикодавець надавав позичальнику позику у сумі 25425 доларів США, а останній зобов`язувався повернути позику до 16 вересня 2021 року (а.с. 130-131). З долучених квитанцій та виписок з банківських рахунків вбачається, що 17 вересня 2020 року ОСОБА_2 було перераховано ОСОБА_10 280402,01 грн. (а.с. 121), 17 жовтня 2020 року перераховано останній 54160,8 грн. (а.с. 121), 20 листопада 2020 року перераховано 54183,92 грн. (а.с. 122), 18 грудня 2020 року перераховано суму 52386,93 грн. з призначенням платежу: помісячна оплата за авто «aудi» (а.с. 123), 28 січня 2021 року перераховано 53718,59 грн. з призначенням платежу: помісячна оплата за авто «aудi» (а.с. 124), 19 лютого 2021 року перераховано 53033,17 грн. з аналогічним призначенням платежу (а.с. 125). При цьому ОСОБА_2 посилається на те, що 17 вересня 2020 року ОСОБА_11 передала йому належний їй на праві власності згідно свідоцтва серії НОМЕР_5 від 17 вересня 2020 року, транспортний засіб марки AUDI моделі А7, 2017 року, колір, білий, тип приводу: передній, об`єм двигуна: 2995 куб. л., номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_6 за обумовлену, у порядку та у строки погоджені між сторонами, сплату грошових коштів у загальному розмірі 47273 дол. США за транспортний засіб, однак жодного доказу на підтвердження даної обставини останнім суду не надано Грошові кошти перераховувались ОСОБА_2 не ОСОБА_11 , а ОСОБА_10 17 квітня 2021 року між ОСОБА_11 та ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО» було укладено договір комісії, відповідно до якого комісіонер зобов`язувався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або кілька правочинів стосовно транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного): марка - AUDI, модель - А7, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 , свідоцтво про державну реєстрацію т/з серія та номер НОМЕР_5 від 17 вересня 2020 року за ціною 110000 грн. (а.с. 126). 17 квітня 2021 року між ТОВ «ДОКУМЕНТАВТО» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №8096/21/000559, згідно умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупцеві транспортний засіб марки - AUDI, модель - А7, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 , свідоцтво про державну реєстрацію т/з серія та номер НОМЕР_5 від 17 вересня 2020 року (а.с. 127-129). 02 жовтня 2021 року ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сосновською О.Я. та зареєстрованої в реєстрі за №2672, уповноважив ОСОБА_3 та/або ОСОБА_4 бути його представниками з питань продажу, здачі в оренду, найм, позичку за ціну і на умовах на їх розсуд, належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_9 , виданого органом ТЦС 4641, дата першої реєстрації: 14 квітня 2018 року, дата реєстрації: 20 квітня 2021 року, автомобіля марки AUDI модель - А7, 2017 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - білий, тип ТЗ - легковий загальний хетчбек, а також на період дії цієї довіреності керувати цим транспортним засобом на території України, а також за її межами (а.с. 45). З акту приймання-передачі транспортного засобу та передання-отримання коштів від 02 жовтня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали цей акт про те, що ОСОБА_2 передав згідно з вказаною вище довіреністю належний йому транспортний засіб марки AUDI модель-А7,2017 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - білий, тип ТЗ - легковий загальний хетчбек, а ОСОБА_3 прийняв і сплатив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1120000 гривень як вартість переданого транспортного засобу (а.с. 46). 19 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ПП «ОЛЮР ГЛОБАЛ» було укладено договір комісії №33.10.2021, відповідно до якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або кілька договорів продажу транспортного засобу: марка, модель AUDI А7, колір білий, VIN № кузова (шасі, рами) НОМЕР_6 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_9 , номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за власником транспортного засобу (комітентом) 20 квітня 2021 року, за ціною, узгодженою сторонами, а саме: 1120000 грн. (а.с. 47). 20 жовтня 2021 року між ПП «ОЛЮР ГЛОБАЛ» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу предметом якого був вищеописаний автомобіль AUDI А7. Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 , 21 жовтня 2021 року вказаний вище транспортний засіб було зареєстровано за ОСОБА_3 за реєстраційним номером - НОМЕР_2 (а.с. 51). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна квартира була придбана до продажу ОСОБА_2 його транспортного засобу, оскільки дата придбання квартири є 11 жовтня 2021 року, а договір купівлі-продажу автомобіля укладено лише 20 жовтня 2021 року. З огляду на те, що будь-яких належних і допустимих доказів походження коштів за які було придбано спірну квартиру та які були б особистою власності однієї зі сторін у справі, сторонами чи їх представниками суду не надано, суд дійшов висновку, що відсутні підстави не вважати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, оскільки норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Судом враховано, що діти проживають з матір`ю, остання стверджує, що такі повністю перебувають на її утриманні, вказані обставини також підтверджуються показами свідка ОСОБА_12 , відповідач не спростував вказані обставини належними і допустимими доказами, відповідач не приймає участі у матеріальному забезпеченні та вихованні дітей, тому суд підставно дійшов до переконання про необхідність застосувати ч. 3 ст. 70 СК України та відступити від принципу рівності часток подружжя, збільшивши частку позивача у спірній квартирі до 7/10. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Способи захисту цивільних прав визначені ст.16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 чинної редакції ЦПК України). Вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Також частинами 1-3 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України. У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 5 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц. При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-612цс15. При цьому у постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі №370/443/13ц та у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №546/912/16-ц (провадження №61-36178св18) зазначено, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам лише факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Частиною 2 ст. 71 СК України визначено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. А відповідно до ч. 3 вказаної статті Сімейного Кодексу за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Відповідач в апеляційній скарзі покликається на те, що спірна квартира була придбана за рахунок особистих коштів відповідача ОСОБА_2 , які від отримав на підставі Акта передавання-отримання коштів від 02 жовтня 2021 року в день складення нотаріально посвідченої довіреності, продавши власне авто, яке у свою чергу було фактично надбане ним ще до моменту укладення шлюбу. Відповідно, вважає, що його зустрічний позов про визнання права власності на 9/10 спірної квартири є обґрунтованим. Разом з тим, скаржник обгрунтовує позицію належності йому автомобіля на праві особистої приватної власності тим, що транспортний засіб марки AUDI моделі А7 фактично був набутий ОСОБА_2 за особисті кошти ще до укладення шлюбу. Проте, колегія суддів не бере до уваги наведені доводи апеляційної скарги, оскільки такі спростовуються матеріалами справи, були предметом дослідження суду першої інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Суд першої інстанції встановив, що спірна квартира була придбана до продажу відповідачем його транспортного засобу, оскільки дата придбання квартири є 11 жовтня 2021 року, а договір купівлі-продажу автомобіля укладено лише 20 жовтня 2021 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що акт приймання-передачі транспортного засобу та передання-отримання коштів від 02 жовтня 2021 року, без укладення відповідного договору, не свідчить про перехід права власності на транспортний засіб. У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 на підставі аналізу норм Цивільного кодексу Українита Сімейного кодексу України, в тому числі ст.ст.355, 358 ЦК України, ст.ст.60,70 СК України, викладено правовий висновок про те, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При спростуванні презумпції спільності права власності подружжя, один із подружжя, оспорюючи поширення на спірне майно режиму спільного сумісного майна, має подати у відповідності до вимог ст.ст. 77, 78 ЦПК Україниналежні і допустимі докази наявності у нього особистих коштів для придбання спірного майна. ОСОБА_2 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно та не довів, що спірна квартира була придбана за рахунок особистих коштів відповідача ОСОБА_2 . Окрім цього, в апеляційній скарзі скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відступу від рівності часток у спільній сумісній власності на користь дружини. Однак, відповідач не спростував той факт, що діти проживають з матір`ю, та повністю перебувають на її утриманні, та не навів належних та достатніх доказів, що він приймає участь у матеріальному забезпеченні та вихованні дітей. Судом першої інстанції враховано, що діти проживають разом з позивачкою. Вказана обставина відповідачем не заперечується. Відповідач в судовому засіданні в першій інстанції вказав, що старшого сина бачив в останнє в серпні 2022 року. На вимогу суду доказів участі в утриманні дітей суду не надав, як і не надав доказів перешкоджання позивачем в побаченні йому з дітьми. Суд першої інстанції звернув увагу, що позов надійшов на адресу суду 13 квітня 2023 року, провадження у справі відкрито 17 квітня 2023 року, тобто протягом року, коли здійснювався розгляд справи, відповідач не вчинив жодних дій на спростування пояснень позивача щодо його ухилення від утримання та виховання дітей, що також свідчить про обставини ухилення відповідача від утримання та виховання дітей. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка своїми діями не дає відповідачу можливості виконати свої зобов`язання щодо фінансового забезпечення дітей, не спростовують вищенаведених встановлених обставин. Колегія суддів вважає, що факт проживання спільних дітей із позивачкою та їх повне перебування на її утриманні, а також те, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, є тими істотними обставинами, які є підставою для відступлення від засад рівності часток подружжя при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя. Такий висновок цілком відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом в постановах від 16 грудня 2019 року (справа № 308/4390/18), яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК Українимає враховуватися судами при застосуванні норм права до спірних правовідносин. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що є всі правові підстави та необхідність застосувати ч. 3 ст. 70 СК України та відступити від принципу рівності часток подружжя, збільшивши частку позивача у спірній квартирі до 7/10. До апеляційної скарги відповідачем надано нові докази, а саме: копії заяви-прохання про повідомлення банківських реквізитів для виплати аліментних платежів та додаткових витрат на утримання дитини від 08 квітня 2024р. з доказами надіслання такої позивачу та постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання судового наказу про стягнення аліментів. Вказані докази не подавались відповідачем до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 1 ст. 126 , ч. 1 ст. 127 ЦПК Україниправо на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до ст. 83 ЦПК Українивідповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 1 статті 13 ЦПК Українивизначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки перегляд справи судом апеляційної інстанції здійснюється на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, відповідачем не наведено причин, що об`єктивно не залежали від нього, які перешкоджали були для подання йому доказів до суду першої інстанції, клопотання про поновлення строку для подання доказів та про приєднання їх до справи задоволенню не підлягає, апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття нових доказів на стадії апеляційного провадження та надання їм оцінки. Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду. Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного та зустрічного позовів, правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375 ; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 -адвоката Білика Павла Богдановича залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 05 червня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 23 жовтня 2025 року. Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк