Постанова Одеський апеляційний суд № 510/634/19

Номер провадження: 22-ц/813/5341/25 Справа № 510/634/19 Головуючий у першій інстанції Бошков І.Д. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 16.10.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідачі Ренійська міська рада Одеської області, ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 12 березня 2025 року, за позовом ОСОБА_1 до Ренійської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог В березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила, до Ренійської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги є: донька померлої - позивач ОСОБА_1 , яка спадщину прийняла шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується рішенням Ренійського районного суду від 08.02.2012 року по справі № 2-о-12/2008 року та шляхом подання заяви до нотаріальної контори та чоловік померлої - ОСОБА_5 , який спадщину прийняв шляхом вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді: частин квартири (1/4 частина - після смерті дружини + 1/2 частина належала на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.07.2000 р.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Померлий не залишив заповіту, тому спадкування здійснювалось за законом. Спадкоємцем першої черги є позивачка. Позивачка звернулась у відповідний шестимісячний строк до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Через деякий час після смерті батьків, позивач звернулась до нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, але нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину, та надала постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії у зв`язку із відсутністю оригіналів на спадкове майно. В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 , посилається на те, що 10.05.2019 року під час перебування біля вказаної квартири позивачем було встановлено, що металопластикові вікна в квартирі демонтовані, проводиться реконструкція квартири. Вказані дії проводилися невідомою для неї особою, без дозволу власника та відповідних компетентних органів Держави (інспекція ДАБК), на підставі чого позивач звернулася до поліції. На запит до Ренійського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП України в Одеській області, позивачем отримано листа від 28.05.2019 року за № 44/311/1885, відповідно до якого, 21.12.2018 року виконавчим комітетом Ренійської міської ради Одеської області рішенням № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22» затверджено протокол житлово-побутової комісії міськвиконкому від 10.12.2018 року № 22 та надано ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 26,30 кв.м, складом сім`ї одна особа, зі зняттям з квартирного обліку. Зазначене рішення органу місцевого самоврядування представник позивача вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_2 належала батькам позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.07.2000 року. Зазначене нерухоме майно належить позивачу з часу прийняття спадщини. Тому, позивач звернулась до нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, але нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на нерухоме майно відсутні деякі оригінали правоустановчих документів. Ця обставина змусила позивача звернутися до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно. Вважає, що виконавчий комітет Ренійської міської ради не мав правових підстав для ухвалення рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради № 157 від 21.12.2018 року про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22 та передання вказаної нерухомості іншій особі. Крім того, у відповідності із відомостями, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, відповідач 20.01.2010 року здійснив реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Рені в особі Ренійської міської ради, на підставі рішення Ренійського районного суду Одеської області, справа № 2-0-12/2008 від 07.03.2008 року. Однак, виконавчий комітет Ренійської міської ради Одеської області не врахував наявність рішення Ренійського районного суду Одеської області від 08.02.2012 року, справа № 8-3/2011 по справі 2-0-12/2008 року, яким у задоволенні заяви виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність відмовлено. Позивач вважає, що виконавчий комітет Ренійської міської ради не мав правових підстав для розпорядження нерухомим майном, оскільки не є власником вказаного майна та не мав правових підстав для подання заяви про реєстрацію нерухомого майна за територіальною громадою міста Рені в особі Ренійської міської ради. З урахування збільшення позовних вимог позивач просила суд визнати протиправним рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п.1.1., згідно якого надано ОСОБА_2 , 1952 року народження, квартиру АДРЕСА_2 ; скасувати рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п. 1.1., згідно якого надано ОСОБА_2 , 1952 року народження, квартиру АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , проведену на підставі рішення Ренійського районного суду Одеської області по справі № 2-О-12/2008 року від 07.03.2008 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ренійський районний суд Одеської області рішенням від 12 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Ренійської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно задовольнив. Визнав протиправним рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п.1.1., згідно якого надано ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . Скасував рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 р. «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п. 1.1., згідно якого надано ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . Скасував державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна - 29496105, за територіальною громадою м. Рені в особі Ренійської міської ради, код ЄДПРОУ - 35549578, проведену на підставі рішення Ренійського районного суду Одеської області по справі № 2-о-12/2008 р. від 07.03.2008 р. Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні знайшло своє належне підтвердження те, що позивач прийняла спадщину на цілу частини спірної квартири, частину прийняла після смерті матері, частини після смерті батька та не заявила про відмову від неї. Крім того, виконавчий комітет Ренійської міської ради не мав правових підстав для розпорядження нерухомим майном, оскільки не є власником вказаного майна та не мав правових підстав для подання заяви про реєстрацію нерухомого майна за територіальною громадою міста Рені в особі Ренійської міської ради, через те, що рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 08.02.2012 року, справа № 8-3/2011 по справі 2-о-12/2008 року, у задоволенні заяви виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність відмовлено. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Територіальною громадою м. Рені Одеської області, суд першої інстанції вважав, що заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності є достатньою для відновлення становища, яке існувало до порушення. Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що строк позовної давності не порушено, оскільки, про наявність державної реєстрації за територіальною громадою та витягу на підтвердження такої реєстрації позивачка дізналася лише під час звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно та під час отримання відзиву на позов від відповідача (від 16.07.2019 р. за № 24/878), рішення виконкому № 157 від 21.12.2018 р. було у 2018 році, а позов наданий 27.03.2019 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , просить суд рішення Ренійського районного суду Одеської області від 12.03.2025 року по справі № 510/634/19, за позовом ОСОБА_1 до Ренійської міської ради Ізмаїльського району та ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно скасувати, і ухвалити нове рішення яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд за власною ініціативою, поза волею позивача, змінив правове обґрунтування (підстави) задовольняючи позовні вимоги, так як застосував інші норми (матеріального права) законодавство ЦК УСРС, чим порушив принцип диспозитивності та змагальності судового процесу ст. ст. 12, 13 ЦК України. Скаржник вважає, що відсутня підстава для захисту права на спадщину та звернення до суду, а саме у позивача зникли підстави які вимусили його звернутися до суду, оскільки з тексту заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що оригінал правовстановлюючого документу вже знаходиться у позивача, тому позивач має можливість оформити спадкові права у визначений законом спосіб, шляхом отримання свідоцтва про паво на спадщину в Ренійський державній нотаріальній конторі де і була заведена спадкова справа, так як оригінал документу в нього на руках. Стверджує, що вимога про скасування державної реєстрації права власності відносно предмету спору за територіальною громадою, також реалізується у позасудовому порядку, при наявності витягу зі спадкового реєстру про коло спадкоємців, супровідного листа з нотаріальної контори та завіреної належним чином копії рішення Ренійського районного суду по справі № 8-2/2011 від 08.02.2012 року та документів, що ідентифікують особу (спадкоємця) державний реєстратор має всі законі підстави для скасування запису у ЄДРРП. Посилається, що суд першої інстанції, не враховуючи заперечення з боку скаржника, долучив нові докази до справи, провів дебати та ухвалив рішення в супереч вимог ст. 83 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції не надає правової оцінки доказам в контексті наявності розбіжностей в документах, що підтверджують факт родинних зав`язків між позивачем та спадкодавцем (в особі ОСОБА_5 ) та між спадкодавцями як чоловіком та дружиною. Оскільки інформація, що міститься в первинних документах та відповідь РАЦС протирічить новим доказам який суд залучив до матеріалів справи, а в тексті самого рішення суд вказує спадкодавця то ОСОБА_6 то ОСОБА_5 , що є неприпустимим, оскільки відсутня чітка ідентифікації спадкодавця. Зазначає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 це різні фізичні особи, в матеріалах справи відсутні будь-які докази які б підтверджували протилежне. Питання щодо належності правовстановлюючого документу (свідоцтва про право власності на житло) саме померлому ні в рамках даної справи, ні в рамках будь-яких інших справ позивачем не порушувалось, більш того в матеріалах справи відсутні документи та докази родинних відносин ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз`яснювалось ОСОБА_1 , Ренійській міській раді Одеської області право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , копію ухвали про відкриття провадження отримав 16.05.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. Ренійська міська рада Одеської області копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала 16.05.2025 року та 21.04.2025 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками. ОСОБА_1 копія ухвали про відкриття провадження та копія апеляційної скарги надсилались засобами поштового зв`язку, конверт повернувся до суду із зазначенням про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Ренійська міська рада Одеської області судову повістку-повідомлення отримала 12.06.2025 року о 6:00:20 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 судові повістки-повідомлення отримали 12.06.2025 року о 6:00:20 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками. ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130 ЦПК України. ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримав. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 в судовому засіданні в режимі відеоконференції просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні знайшло своє належне підтвердження те, що позивач прийняла спадщину на цілу частини спірної квартири, частину прийняла після смерті матері, частини після смерті батька та не заявила про відмову від неї. Крім того, виконавчий комітет Ренійської міської ради не мав правових підстав для розпорядження нерухомим майном, оскільки не є власником вказаного майна та не мав правових підстав для подання заяви про реєстрацію нерухомого майна за територіальною громадою міста Рені в особі Ренійської міської ради, через те, що рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 08.02.2012 року, справа № 8-3/2011 по справі 2-о-12/2008 року, у задоволенні заяви виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність відмовлено. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Територіальною громадою м. Рені Одеської області, суд першої інстанції вважав, що заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності є достатньою для відновлення становища, яке існувало до порушення. Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що строк позовної давності не порушено, оскільки, про наявність державної реєстрації за територіальною громадою та витягу на підтвердження такої реєстрації позивачка дізналася лише під час звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно та під час отримання відзиву на позов від відповідача (від 16.07.2019 р. за № 24/878), рішення виконкому № 157 від 21.12.2018 р. було у 2018 році, а позов наданий 27.03.2019 року. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (батьки позивача), на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 07.07.2000 року належала квартира АДРЕСА_2 , в рівних частках кожному. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів громадянського стану Ренійського районного управління юстиції Одеської області 29.07.2003 року. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на частину вищевказаної квартири. За життя ОСОБА_4 належним їй майном на випадок своєї смерті не розпорядилась, заповіту не залишила. Спадкоємцями за законом першої черги після померлої ОСОБА_4 є позивач донька ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_5 . Згідно із пунктом 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц зазначено, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК Української РСР (тут і далі у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. Статтею 529 ЦК УРСР визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (частини перша та друга статті 548 ЦК Української РСР). Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша та друга статті 549 ЦК Української РСР). Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК Української РСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Судом встановлено, що у встановлений законодавством шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не звертався, спадкова справа не відкривалась, про що свідчить лист Ренійської районної державної нотаріальної контори від 05.02.2020 року № 62/01-16. Однак, після смерті ОСОБА_4 спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном прийняли: чоловік спадкодавця ОСОБА_5 який проживав разом зі спадкодавцем, що підтверджується довідкою КП «ПЖКГ» Ренійської міської ради від 17.10.2011 року № 1232, отже фактично вступ в управління або володіння спадковим майном у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (у редакції 1963 року). Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили. Рішенням Ренійського районного суду від 08 лютого 2012 року у справі № 2-о-12/2008 за заявою виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність, заінтересовані особи ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , комунальне підприємство «Ренійське бюро технічної інвентаризації» встановлено, що квартира АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.07.200 року належала ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в рівних долях. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 . Після їх смерті відкрилась спадщина на вказану квартиру. Спадкоємцем першої черги за законом є їх донька ОСОБА_1 , якій квартира фактично належить з моменту відкриття спадщини. Отже, факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 встановлено рішенням Ренійського районного суду від 08 лютого 2012 року Відповідно частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені щодо ОСОБА_1 рішенням Ренійського районного суду від 08 лютого 2012 року в справі № 8-3/2011 підлягали спростуванню ОСОБА_2 , однак останнім належних та достатніх доказів на спростування вказаних обставин суду не надано, отже такі спростування не доведені. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосував до правовідносин щодо спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 положення ЦК Української РСР в редакції 1963 року, оскільки спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , та була прийнята спадкоємцями до набрання чинності ЦК України, та обґрунтовано дійшов висновку, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли ОСОБА_1 та її батько ОСОБА_5 у вигляді частини спадкового нерухомого майна в рівних частках, тобто по частині кожному. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України. Згідно із частинами першою та третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша-друга статті 1269 ЦК України). Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів громадянського стану Ренійського районного управління юстиції Одеської області 25.11.2003 року. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 3/4 частини вищевказаної спірної квартири АДРЕСА_4 (1/4 частина - після смерті дружини + 1/2 частина належала на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.07.2000 р.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 . За життя заповіту не залишив, тому спадкоємство здійснюється за законом. Спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_5 є позивач донька ОСОБА_1 , яка у встановлений законодавством шестимісячний строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Із матеріалів спадкової справи вбачається, що 18 березня 2004 року ОСОБА_1 звернулась до Ренійської районної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 . У заяві № 135 від 18 березня 2004 року ОСОБА_1 повідомила нотаріуса, що після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно, яке складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , грошові внески в Ощадбанку м. Рені. За вказаним зверненням позивача нотаріусом заведено спадкову справу № 96/04. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_5 у встановлений законом шестимісячний строк прийняла спадщину у вигляді частини спадкового нерухомого майна. Отже, позивач прийняла спадщину на спірну квартиру в цілому, частину після смерті матері, частини після смерті батька. Помилкове застосування судом першої інстанції до правовідносин спадкування після померлого ОСОБА_5 норм ЦК України у редакції 1963 року не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки зазначене посилання не призвело до неправильного вирішення справи. Державний нотаріус Ренійської районної державної нотаріальної контори Одеської області Букатич Е.В. постановою від 15.01.2019 року відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , у зв`язку з ненаданням оригіналів правовстановлюючих документів не нерухоме спадкове майно: квартиру АДРЕСА_2 . Згідно Інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.05.2019 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві комунальної власності належить територіальній громаді м. Рені в особі Ренійської міської ради на підставі рішення Ренійського районного суду Одеської області від 07.03.2008 року справа № 2-о-12/2008. Слід зауважити, що у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Ренійського районного суду Одеської області від 07.03.2008 року за нововиявленими обставинами, ухвалою Ренійського районного суду Одеської області від 12.12.2011 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено, а рішення Ренійського районного суду Одеської області від 07.03.2008 року скасовано. Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 08.02.2012 року у задоволенні заяви виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність, заінтересовані особи ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , комунальне підприємство «Ренійське бюро технічної інвентаризації», відмовлено. Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті батька ОСОБА_5 померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , постановою державного нотаріуса Ренійської районної державної нотаріальної контори Одеської області Букатич Е.В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на право власності на спадкове майно, спірна квартира згідно інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно на праві комунальної власності належить територіальній громаді м. Рені в особі Ренійської міської ради, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування. Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Територіальною громадою м. Рені Одеської області, та після перегляду рішення Ренійського районного суду Одеської області від 07.03.2008 року за нововиявленими обставинами та відмови виконавчому комітету Ренійської міської ради Одеської області про передачу безхазяйного нерухомого майна (квартири АДРЕСА_2 ) у комунальну власність, та вказана реєстрація не скасована, тому заявлена позивачем вимога про скасування державної реєстрації права власності є достатньою для відновлення становища, яке існувало до порушення. Судом першої інстанції надано належну оцінку доводам відповідача ОСОБА_10 щодо можливості позивача у позасудовому порядку вирішити питання про скасування державної реєстрації права власності. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції задовольняючі позовні вимоги поза волею позивача змінив правове обґрунтування застосувавши законодавство ЦК УСРС не заслуговують на увагу, оскільки неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Для суду під час визначення меж судового розгляду є визначальними фактичні підстави позову, наведені у поданій позивачем позовній заяві. На противагу фактичним підставам позову суд у його процесуальній діяльності не обмежують визначені позивачем правові підстави позову, оскільки саме суд зобов`язаний здійснити правову кваліфікацію обставин справи під час вирішення спору. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем в день ухвалення рішення долучено до матеріалів справи нові докази свідоцтво про народження позивача українського зразку та витяг з РАЦС про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не заслуговують на увагу, з огляду на таке. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування фактичних обставин справи та оцінки доказів, що мають важливе значення для правильного вирішення справи. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично-значущих обставин та надання доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення. Звертаючись до суду із позовом позивачем до позовної заяви додано свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_4 та свідоцтво про народження НОМЕР_5 , які заповнені російською мовою. В свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 зазначено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 заключили брак ІНФОРМАЦІЯ_7 , після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_12 дружині. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00045127078, 19 липня 1964 року укладено шлюб між « ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ». Батьками « ОСОБА_13 », ІНФОРМАЦІЯ_8 є: батько « ОСОБА_6 », мати « ОСОБА_4 ». 24 травня 2024 року Ренійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністретсва юстиції (м. Одеса) ОСОБА_14 повторно видано свідоцтво про народження в якому батьками зазначені: батько ОСОБА_5 , мати ОСОБА_4 . Враховуючи подання позивачем разом із позовною заявою копію свідоцтва про народження та копію свідоцтва про укладення шлюбу, які заповнені російською мовою, суд першої інстанції сприяючи у всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, обґрунтовано долучив до матеріалів справи зазначені вище докази. Згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Колегія суддів зауважує, що розбіжність у написанні по-батькові спадкодавця « ОСОБА_15 » та « ОСОБА_16 », у свідоцтві про смерть спадкодавця та у свідоцтві про народження позивача ОСОБА_14 , свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , свідоцтві про право власності на житло № НОМЕР_1 утворилися внаслідок заповнення свідоцтва про смерть українською мовою, а інші зазначені документи заповненні російською мовою, відмінностей в іншій частині не має. Крім того, позивачем суду надано документи свідоцтво про народження позивача та витяг з РАЦС про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що з урахуванням принципу «балансу вірогідностей» свідчити про доведеність обставин, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_17 та йому на підставі свідоцтва про право власності на житло разом із ОСОБА_4 належала в рівних частках квартира АДРЕСА_2 . Щодо вимог про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п.1.1., то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22» затверджено протокол житлово-побутової комісії міськвиконкому від 10.12.2018 року № 22 та надано ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 26,30 кв.м, складом сім`ї одна особа, зі зняттям з квартирного обліку. Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Відповідно до ч. 1ст. 42ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1ст. 48 ЦПК України). За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Звертаючись до суду позивач просив, зокрема визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п.1.1. Відповідачами ОСОБА_1 вказала Ренійську міську раду Одеської області, ОСОБА_2 . Однак, рішення про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22 приймалось виконавчим комітетом Ренійської міської ради Одеської області, який є юридичною особою, набуває від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе обов`язки, може бути позивачем та відповідачем в судах. Отже, у спірних правовідносинах відповідачем/співвідповідачем у справі має бути виконавчий комітет Ренійської міської ради Одеської області, тобто орган який прийняв рішення. Разом з тим, позивачка під час розгляду справи клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача виконавчий комітет Ренійської міської ради Одеської області не заявляла. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що позов в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п.1.1. пред`явлено не до всіх осіб, що свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Однак судом першої інстанції вказані обставини не були враховані, суд не звернув уваги, що вимоги пред`явлено до не до всіх осіб, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні у зазначеній вище частині позовних вимог. Оскільки позивачем в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п.1.1. заявлено позов не до всіх осіб, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу не може усунути порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки не наділений повноваженнями залучення до участі у справі відповідача на стадії апеляційного провадження, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, то у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині слід відмовити з цих підстав. Апеляційний суд вважає також недоцільним робити аналіз доводам апеляційної скарги, так як вони можуть стати предметом розгляду справи при зверненні позивача до суду з позовом до всіх належних відповідачів та з належним способом захисту. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 р. «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п.1.1. слід скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні в цій частині вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 12 березня 2025 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року. «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п.1.1. скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ренійської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради Одеської області № 157 від 21.12.2018 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії міськвиконкому № 22», в частині п.1.1., відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 жовтня 2025 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов Ю.П. Лозко