Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/13402/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/13402/24 пров. № А/857/27590/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року (суддя Гулкевич І.З., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у червні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у призначенні з 17.05.2024 ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту а ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту а ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб з 17.05.2024 виходячи із розрахунку : за вислугу 20 років 55 процентів відповідної суми грошового забезпечення, та за кожний рік вислуги понад 20 років 3 проценти відповідної суми грошового забезпечення, а також здійснити виплату недоотриманої пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу в органах кримінально-виконавчої служби та з 21.12.2017 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності згідно із Законом України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Зазначив, що станом на день його звільнення вислуга років складала: у календарному обчисленні 21 рік 03 місяці 01 день; у пільговому 25 років 02 місяців 13 днів. 17.05.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідач відмовив у такому призначенні, мотивуючи відсутністю необхідної календарної вислуги років. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції повинен був застосувати норми Постанови КМУ №393 у редакції до внесення змін до неї Постановою КМУ №119 від 19.02.2022. Вказує що такі зміни мають ознаки дискримінації прав позивача, та суперечать ст. 8, 22, 58, 92 Конституції України. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 19.11.2022 отримує пенсію по інвалідності у розмірі 40% відповідних сум грошового забезпечення (заробітку) згідно із Законом №2262-ХІІ. Наказом державної установи Дрогобицька виправна колонія (№40) від 14.11.2012 №55/ОС старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу охорони державної установи Дрогобицька виправна колонія (№40), звільнено зі служби за п.1 пп.2 ст.77 Закону України Про Національну поліцію /через хворобу/ з 18.11.2022. Станом на день звільнення вислуга років позивача складає: у календарному обчисленні - 21 рік 03 місяці 01 день; у пільговому - 25 років 02 місяці 13 днів. 17.05.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту а ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІІ. Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.06.2024 №14584-14964/Я-52/8-1300/24 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки відповідно до пункту а ст.12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років незалежно від віку призначається особам, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Відповідно до витяту з наказу державної установи Дрогобицька виправна колонія (№40) від 14.11.2022 №55/ОС, календарний строк служби ОСОБА_1 на день звільнення (18.11.2022) становить 21 рік 03 місяці 01 день. З урахуванням викладеного, підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту а ст.12 №2262-XII відсутні. Вважаючи відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у призначенні пенсії за вислугу років протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Ця норма є об`єктивним продовженням задекларованого в статті 1 Основного Закону статусу України як соціальної та правової держави. Громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України). Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо. Спеціальні умови, норми і порядок пенсійного забезпечення за особливостями спеціального статусу громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(далі - Закон №2262-ХІІ), визначені цим Законом, який має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2262-XIIособи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно ст.2 цього Закону визначено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. За приписами пункту а ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІ, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Отже, положеннями ст.12 Закону №2262-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років відповідно виникає за наявності двох умов: звільнення зі служби та наявності необхідної вислуги років. Заперечуючи право позивача на пенсію на заявлених умовах, пенсійний орган покликається на відсутність у позивача передбаченої Законом вислуги років (25 календарних років і більше), що є необхідною умовою для призначення пенсії згідно п. «а» ст. 12 Закону №2262-XII. Стаття 17 Закону № 2262-ХІІ встановлює види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії. Також, положення статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ визначають, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІКабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 №393затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі- Порядок №393). Відповідно до матеріалів справи, вислуга років на день звільнення позивача становила у календарному обчисленні 21 рік 03 місяці 01 день; у пільговому - 25 років 02 місяці 13 днів. Колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу на те, що до 19.02.2022 пунктом 3 Порядку №393 було визначено, що пільгова вислуга років враховується при призначенні пенсій згідно статті 12 Закону № 2262-ХІІ. На час звільнення позивача, 18.11.2022, законодавство вже по-іншому врегульовувало питання обрахунку вислуги років. У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України 16.02.2022 постанови № 119«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» така редакція Порядку №393 зазнала змін (набрання чинності 19.02.2022). Так, пункт 2-1 Порядку визначав, що для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови. Так, пунктом 1 Порядку установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам з числа військовослужбовців» (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах б-д, ж і з статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту. Водночас пунктом 3 Порядку визначено стаж, який зараховується на пільгових умовах до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Суд апеляційної інстанції, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років: - вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ; - вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ. Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Так, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XIIта пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Тобто, статтею 12 Закону № 2262-ХІІ визначені умови, коли пенсія призначається саме за вислугу років. Отже, одночасно здійснюючи текстуальне тлумачення змісту статей12 і 23 Закону №2262-XII, умовою для призначення пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби після набрання чинності постанови №119, є наявність календарної вислуги років не менше 25 років без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні. Згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, право на пенсію за вислугу років пов`язане з наявністю необхідної саме календарної вислуги років. Аналогічну правову позицію щодо застосування Порядку № 393 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119) висловив Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, підтримана судом касаційної інстанції у низці постанов, зокрема від 11 вересня 2023 року у справі № 480/4827/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 560/9478/22, від 15 вересня 2023 року у справі № 380/10714/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 360/17/23 від 31 січня 2024 року у справі №480/4941/22, від 31 січня у справі 120/7300/22 під час розгляду подібних правовідносин, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. При вирішенні спірних правовідносин, судом апеляційної інстанції також враховано висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23. Так, розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у згаданій постанові зауважила, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України: «48.Зокрема, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

49. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

50. У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

51. Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

52. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

53. Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.

54. У вказаній постанові Судова палата також звернула увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

55. Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).

56. Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

57. Так, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XIIта пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

58. Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393»усунуто розбіжності між Законом № 2262-XIIта Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.». Як зазначив Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі 120/7300/22, суд не вбачає ознак дискримінації права позивача внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119до Порядку №393, зважаючи на те, що відповідні зміни привели у відповідність положення Порядку №393 до змісту статті 12 Закону №2262-XII, який має вищу юридичну силу. Застосовуючи наведені вище правові висновки до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 календарних років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, у діях пенсійного органу відсутні ознаки невідповідності критеріям правомірності, визначеним ч.2ст.2 КАС України. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій задоволенню не підлягають. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року в справі №380/13402/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда З. М. Матковська