Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 278/3125/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 278/3125/25 Головуючий у 1-й інстанції: Мокрецький В.І. Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю. 23 жовтня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського районного суду Житомирської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 4987125 від 15 червня 2025 року про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, яка винесена відносно ОСОБА_1 . Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати у зв"язку з порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. З підстав викладених в апеляційній скарзі, апелянт просить прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Сторони в судове засідання не з"явились. Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що 15 червня 2025 року об 22 годині 46 хвилин поліцейським ВП № 1 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області молодшим лейтенантом Сидорчуком Артемом Руслановичем стосовно ОСОБА_1 , складена постанова серії ЕНА №4987125 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі згідно із якою, 15 червня 2025 року об 22 годині 39 хвилин в с. Покостівка Житомирського району Житомирської області ОСОБА_1 керував транспортним засобам «Volkswagen» моделі «Passat» д.н.з. НОМЕР_1 при цьому не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб та поліса страхування. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 був визнаний працівниками поліції винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП та підданний адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 425 грн (а.с. 4). 09 липня 2025 року інспектором Відділу поліції № 1 Житомирського районного управління поліції № 1 ГУНП в Житомирській області Силіною О. на ім`я начальника вказаного підрозділу Національної поліції Морозова С. скерований рапорт із якого вбачається, що 15 червня 2025 року отримано заяву та зареєстровано ЄО за № 18468 від 15 червня 2025 року в результаті опрацювання якого встановлено, що 15 червня 2025 року об 20 годині 51 хвилині надійшло повідомлення зі служби 102, що: «за адресою Житомирський район село Покостівка по вулиці Миру Майструк Андрій Володимирович здійснює рух на автомобілі ФОЛЬЦВАГЕН вишневого кольору та перебуває за кермом в стані алкогольного сп`яніння». Скасовуючи оскаржувану позивачем постанову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих правомірність його рішення, підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні. Зокрема, суд зазначив, що із відеозапису відеореєстратора, який долучений до відзиву на позовну заяву та оскаржуваної постанови вбачається, що на узбіччі дороги, якою їде патруль, стоїть без руху автомобіль «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 . Також, із відеозапису з нагрудного відео-реєстратора працівника поліції встановлено, що із вищевказаного нерухомого авто вийшов чоловік у ході бесіди із яким працівники поліції з`ясували, що він є ОСОБА_1 . Також з вказаного відеозапису встановлено, що поліцейським запропоновано ОСОБА_1 надати для огляду посвідчення водія про право керування транспортним засобом відповідної категорії, на що ОСОБА_1 відмовив, посилаючись на те, що це його особиста персональна інформація. У відповідь працівником Національної поліції повідомлено, що у діяннях ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, оскільки останній керував автомобілем без посвідчення водія відповідної категорії, що зумовлює необхідність складення щодо позивача відповідної постанови про вчинення адміністративного правопорушення. У зв`язку із чим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зазначеній справі про адміністративне правопорушення, відсутні докази на підтвердження факту керування ОСОБА_1 15 червня 2025 року транспортним засобом Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_1 , та що у діяннях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а постанова є неправомірною і підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення. Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного. Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Положеннями пунктів 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. З оскаржуваної постанови вбачається, що позивач керував транспортним засобом не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п 2.1. ПДР. Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. З аналізу положення ст. 247 КУпАП випливає, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів. Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Частиною 3 ст. 283 КУпАП передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Колегією суддів, переглянуто надані відповідачем до матеріалів справи відеодокази фіксації вчинення позивачем адміністративного правопорушення із відео-реєстратора службового автомобіля поліцейського та встановлено, що на відео зафіксовано рух автомобіля марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_2 назустріч поліцейському автомобілю та його подальшу швидку зупинку, що підтверджує наявний пиловий слід позаду автомобіля. Як свідчить відеозапис, саме позивач ОСОБА_1 після зупинки автомобіля вийшов із за керма, що доводить факт керування ним транспортним засобом. Тобто, поліцейські встановили особу водія як громадянина ОСОБА_1 , якому повідомили про причину звернення до нього та суть скоєних ним адміністративних правопорушень. Також поліцейський попросив ОСОБА_1 надати документи, які водій зобов`язаний мати при собі під час керування автомобілем, проте, ОСОБА_1 посвідчення водія відповідної категорії не надав. Також на відеозаписі зафіксовано порядок розгляду справи поліцейським стосовно ОСОБА_1 , роз`яснення йому прав передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, порядок сплати штрафу та оскарження постанови, а також усні пояснення очевидців, які підтверджували факт керування автомобілем ОСОБА_1 . Таким чином, зазначене відео спростовує доводи викладені у рішення суду першої інстанції щодо неналежного проведення розгляду справи поліцейським стосовно позивача ОСОБА_1 та вкотре підтверджує факт керування ним автомобілем, про що наголошують свідки зафіксовані на відеозаписі. Відтак колегія суддів зазначає про дотримання поліцейськими прав позивача при розгляді адміністративної справи. Пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Колегія суддів встановила, що надані відповідачем відео-записи з відео-реєстратора службового автомобіля та портативного нагрудного відео-реєстратора поліцейського є належним доказом, який доводить правомірність дій працівника поліції щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. У той же час позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама його незгода із встановленим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Окрім того, колегія суддів наголошує, що відеозапис, наданий відповідачем є доказом саме розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а не фіксацією самого правопорушення. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено належними доказами, що 15 червня 2025 року дійсно мало місце порушення позивачем вимог ПДР України, та був наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, за результатом апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що дії відповідача, як суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, відповідали критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак, приходить до висновку про необгрунтованність позовних вимог. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.3 ст.242 КАСУ). Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, у зв"язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області задовольнити. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 08 вересня 2025 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.