Постанова 4850 № 360/1008/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2025 року справа №360/1008/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 р. у справі № 360/1008/25 (головуючий І інстанції Басова Н.М.., повне судове рішення складено 18 липня 2025 р.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив : -визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 12 травня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; -зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 12 травня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; -визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 квітня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; -зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 квітня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 травня 2022 року по 18 липня 2022 року у розмірі 1000 (одну тисячу) гривень 00 коп., за період з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2025 року у розмірі 91679 (дев`яносто одна тисяча шістсот сімдесят дев`ять) гривень 34 коп., а всього 92679 (дев`яносто дві тисячі шістсот сімдесят дев`ять) гривень 34 коп. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01 січня 2016 року року по 29 квітня 2025 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 29 квітня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 360/48/25. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01 січня 2016 року по 29 квітня 2025 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 29 квітня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 360/48/25. Не погодившись з таким рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови наявності спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, тобто працівник після отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у разі незгоди з зазначеними сумами має право заявити спір щодо цих сум. В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача щодо незгоди з нарахованими та виплаченими йому сумами при звільненні або одразу після їх отримання. Позивач почав вчиняти дії з метою з`ясування правильного/неправильного нарахування йому сум індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення під час проходження ним служби та при розрахунку під час звільнення зі служби лише у жовтні 2024 року, тобто більше ніж через 2 роки після звільнення. Суд першої інстанції при визначенні розміру стягуваної на користь позивач сум не врахував і інші обставини, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Зокрема, позивач тривалий час з моменту звільнення (з грудня 2019 до листопада 2024 року - приблизно 5 років) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні (лише в листопаді 2024 року позивач звернувся до суду), штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 30.04.2015. Відповідно до витягу з наказу (про особовий склад) від 12.05.2022 № 737-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено вважати 15 травня 2022 року. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі № 360/48/25 позов Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та провести її виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду набрало законної сили 25.03.2025. Згідно розрахункового листа за квітень 2025 року позивачу нараховано на виконання рішення суду 83625,23 грн (утримано військовий збір 4181,26грн). Платіжною Інструкцією № 5920 (внутрішній номер 419785638) вiд 28 квітня 2025 року перераховано індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі № 360/48/25 в сумі 79443,97 грн. 29.04.2025 позивач отримав на особовий розрахунковий рахунок вищевказану виплату. 13.05.2025 адвокат позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надіслати довідки про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати". В матеріалах справи наявна довідка про доходи щодо ОСОБА_1 за березень квітень 2022 року, розрахунковий лист за квітень 2025 року та розрахунковий лист за травень 2022 року. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. 19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Вказана саме ця редакція норми є чинною на день здійснення остаточного розрахунку відповідача з позивачем, отже має бути застосована до спірних правовідносин. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивача було звільнено 22 грудня 2019 року, виплата позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 360/1380/24 в сумі 73469,17 грн. здійснена 14 лютого 2025 року. Відтак, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у відповідності до вимог статей 116 та 117 КЗпП України. Водночас суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Згідно довідки про доходи позивача середньоденне грошове забезпечення становить 500,98грн. За березень-квітень 2022 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за березень 31 календарний день, за квітень 30 календарних днів). Відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача складає 500,98 грн ((15279,80 грн + 15279,80 грн) : 61 календарний день). Отже, суд наводить наступний розрахунок. За період з 16 травня 2022 року до 18 липня 2022 року включно 64 календарних дні х 500,98 грн = 32062,72грн. За період з 19 липня 2022 року до 29 квітня 2025 року включно (обмежений 6 місяцями) 183 календарних дні х 500,98 грн = 91679,34грн. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. Європейський суд з прав людини трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії»(C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170). З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17. Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц згідно пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції враховував наступні обставини. Розмір невиплаченої індексації становить 83 625,23 грн, при цьому вказана сума індексації приблизно становить 30% від отриманого грошового забезпечення при звільненні (280 169,21грн). Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки 16 травня 2022 року по 29 квітня 2025 року складає 37 122.62 грн. ( 123 742.03 грн. х 30 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби грошового забезпечення). Водночас, в межах спірних правовідносин, судом встановлені і інші обставини, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які є підставою для зменшення розміру відшкодування. Також суд приймає до уваги те, що позивач, звільнившись зі служби 15.05.2022, до суду з позовом про стягнення недоотриманої індексації грошового забезпечення звернувся лише у січні 2025 року (справа №360/48/25), тобто через 2,5 роки, штучно збільшуючи період затримки розрахунку. Крім того, з даних КП ДСС судом встановлено, що позивач не отримав виконавчий лист по справі №360/48/25, тобто відповідач невідкладно виконав рішення суду по справі №360/48/25 в добровільному порядку. Отже, беручи до уваги всі перелічені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 16 травня 2022 року по 18 липня 2022 року включно та стягнення на його користь суми, яка дорівнює 1000,00 грн. Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за вказаний період часу затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування. Щодо дій відповідача, колегія враховує, що належна позивачу сума індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, не була сплачена у зв`язку із відсутністю, на думку відповідача, правових підстав для такої виплати. Відтак, з огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів вважає за можливе застосувати висновки, викладені у пункті 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц., та зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 10 000 грн.. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 29 квітня 2025 року, суд зазначає таке. З наведених вище правових норм слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а та від 15 травня 2024 року у справі № 200/5032/20-а. Керуючись наведеним правовим висновком Верховного Суду, суд вважає безпідставним та відхиляє твердження представника відповідача про відсутність у позивача права на виплату компенсації у зв`язку з виплатою грошового забезпечення на підставі рішення суду. З вищеописаних доказів судом встановлено, що відповідачем 29 квітня 2025 року на виконання рішення суду у справі № 360/48/25 виплачено позивачу донараховану індексацію за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно в сумі 83625,25грн. За таких обставин компенсації позивачу підлягали доходи починаючи з 01 січня 2016 року по день їх виплати 29 квітня 2025 року. Відповідачем не заперечується, що ним не здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбулись у зв`язку із неправомірними діями відповідача (бездіяльність), що встановлено рішенням суду від 21 лютого 2025 року у справі № 360/48/25, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. У свою чергу невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 29 квітня 2025 року на виконання рішення суду від 21 лютого 2025 року у справі № 360/48/25, свідчить про відмову відповідача виплатити таку компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки виплати. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 р. у справі № 360/1008/25 задовольнити частково . Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 р. у справі № 360/1008/25 змінити. Абзац другий резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду 18 липня 2025 р. у справі № 360/1008/25 викласти в наступній редакції : «Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 травня 2022 року по 29 квітня 2025 у розмірі 10 000 грн. ( десять тисяч гривень), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті». В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 р. у справі № 360/1008/25 залишити без змін. Повне судове рішення складено 23 жовтня 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: А.А. Блохін Судді: Т.Г. Гаврищук І.В. Сіваченко