Постанова 4856 № 120/13230/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/13230/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 20 жовтня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 025050006631 від 29.07.2024. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 04.10.1989 по 31.12.1991 - у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з 13.08.2024. Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 17.07.2025 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.05.2025 без змін. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 12.08.2024, ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає/перераховує пенсію, ГУ ПФУ у Волинській області. За результатами розгляду документів доданих до заяви ГУ ПФУ у Волинській області прийняло рішення № 025050006631 від 29.07.2024, яким відмовило у призначенні пенсії за віком. А також до страхового стажу не зарахувало періоди роботи з 04.10.1989 по 31.12.1991, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутні назва підприємства. Період з 01.01.1992 по 20.08.1993, оскільки рф вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. Не погоджуючись із рішенням в частині незарахування періоду роботи з 04.10.1989 по 31.12.1991, позивач звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом з метою поновлення своїх прав на включення цього періоду до страхового стажу. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі також Закон 1058-IV, в редакції станом на час спірних правовідносин). Згідно із ч.ч.1, 2, 4 ст.24 вказаного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" спірні правовідносини регулював Закон України "Про пенсійне забезпечення". Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно із п.п.1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів. Так, спірним рішенням позивачу не зараховано період роботи з 04.10.1989 по 31.12.1991, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства. Оцінюючи доводи відповідача суд зазначає, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. №301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства. Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Згідно із п.2.4. вказаної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, а також внесення до неї записів, є підприємство роботодавець. Відповідно до висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18), положеннями Закону №1058-ІV підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Отже, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Більше того, відповідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Згідно з відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 11.12.1979 міститься запис, що позивач з 04.10.1989 по 20.08.1993 працювала на посаді машиністки по таємній переписці військової частини польова пошта НОМЕР_1 . Дійсно, згідно запис про прийняття на роботу не містить назви підприємства. Однак вказане не є тим недоліком, який може стати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, а відтак період трудової діяльності згідно трудової книжки позивача має бути зараховані до загального страхового стажу. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/123 92/16-а. Підсумовуючи, встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 29.07.2024 № 025050006631, в частині не зарахування періоду роботи з 04.10.1989 по 31.12.1991 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 04.10.1989 по 31.12.1991 у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 , відповідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 11.12.1979, та призначити позивачу пенсію з огляду на дотримання нею усіх умов встановлених законом, адже за умови зарахування стажу роботи, стажу позивача буде достатньо для призначення пенсії за віком з наступного дня, що йде за днем звернення, тобто з 13.08.2024. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.