Постанова 4854 № 400/2559/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2559/25 Перша інстанція: суддя Бульба Н.О., повний текст судового рішення складено 10.06.2025, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) (далі відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 відповідно до інформації, що міститься у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_1 ; - зобов`язати відповідача внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 відповідно до інформації, що міститься у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_1 . В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач має право на отримання відстрочки від призову по мобілізації у зв`язку з тим, що з 26.06.2007 року він був виключений з військового обліку як особа, яка була засуджена до позбавлення волі за злочин. Отже, відомості щодо позивача, зазначені у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів не відповідають дійсності. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 року в задоволенні позову відмовлено. Оскаржуване рішення було прийнято судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимоги повністю. В апеляційній скарзі апелянт наполягав, що оскільки позивача у 2007 році виключено з військового обліку, а нормами чинного законодавства не було передбачено процедуру взяття, повторного взяття або поновлення на військовому обліку осіб, які виключені з військового обліку, дії відповідача, які полягають у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про те, що позивач не перебуває на військовому обліку є протиправними. На переконання апелянта, подальше внесення до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII змін в частині виключення з нього положень про те, що засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину підлягають виключенню з військового обліку, не може тягнути для позивача, який станом на момент внесення таких змін вже був виключеним з військового обліку, будь-яких наслідків, оскільки в силу ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 06.12.2006 року Заводським районним судом м.Миколаєва було виносено Вирок стосовно позивача за ч.2 ст.186 КК України (в редакції 2006 року) та засуджено до 4 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки та на підставі ст.76 КК України позивач був зобов`язаний не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи. Відповідно до постанови від 12.01.2009 року Центрального районного суду м. Миколаїв по справі №3-13-3/09, ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання з випробуванням, яке було призначено вироком Заводського районного суду м. Миколаїв від 06.12.2006 року у зв`язку із закінченням іспитового строку. На підставі зазначеного, позивача було виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 , де позивач перебував на обліку за пп.6 п.6 ст.37 Закон №2232-XII, про що містилась відмітка у його військово-обліковому документі (приписне посвідчення). 25.08.2022 року позивачем було отримано замінений військово-обліковий документ на підставі приписного посвідчення, а саме тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , де вбачаються відмітки про те що, 26.06.2007 року ІНФОРМАЦІЯ_2 взято на військовий облік позивача та того ж дня проставлено відмітки про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача та зазначено, що позивач не є військовозобов`язаною особою за пп.6 п.6 ст.37 Закону №2232-XII. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Оберіг) №060320230680063600247 визначено статус ОСОБА_1 - військовозобов`язаний. 28.02.2025 року представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою щодо приведення у відповідність облікових даних позивача. Листом від 06.03.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовив у приведенні у відповідність облікових даних ОСОБА_1 шляхом виключення його з військового обліку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яким передбачено, що з 18.05.2024 особи, яким раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а тому за нормами чинного законодавства наявність судимості не є підставою для виключення з військового обліку, а отже дії відповідача в спірних правовідносинах є правомірними. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Також Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. За змістом п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154 (далі по тексту - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно з п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року (далі Закон №2232-XII). Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно із ч.3 ст.1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано положеннями Закону №2232-ХІІ. Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. У розумінні ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною 7 ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). За визначенням, наведеним у ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ). Згідно з частинами 3 і 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Частиною 9 ст.1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абзац 1 ч.1 ст.39 Закону №2232-XII). Приписами ст.37 Закону №2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Відповідно до п.6 ст.37 Закону №2232-XII в редакції, чинній станом на 26.06.2007 року, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби; 2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності; 9) померли. Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року №3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024 року, пункт 6 ст.37 Закону №2232-ХІІ викладено в такій редакції: "6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку". Також 18.05.2024 року набрав чинності «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі Порядок №560). Пунктом 4 розділу "Загальні питання" Порядку №560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: - особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; - особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; - особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; - засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин. Отже, з набранням чинності змін до ст.37 Закону №2232-XII, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року №3633-IX, позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що може бути призвана на військову служба під час мобілізації на особливий період. З урахуванням викладеного, оскільки станом на момент звернення представника позивача із заявою про виключення з військового обліку (28.02.2025 року), редакція ст.37 Закону №2232-XII, не передбачала такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачу у виключенні з військового обліку військовозобов`язаних. Що стосується тверджень позивача про необхідність застосування положень ст.58 Конституції України, слід зазначити наступне. У Рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних). На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я. Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи. У зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом. Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки. З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов`язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі. Таким чином, у контексті спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку про необхідність керуватись приписами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто під час звернення представника позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою від 28.02.2025 року про виключення з військового обліку. Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами ст.37 Закону №2232-XII позивач не підпадає під категорію осіб, які можуть бути виключеними з військового обліку та є військовозобов`язаним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність відмови ІНФОРМАЦІЯ_4 у внесенні до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" відомостей про виключення з військового обліку з позивача та не вбачає підстав для її скасування. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Суддя-доповідач К.В. Кравченко Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія