Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/3265/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/3265/25Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я. Провадження № 22-ц/817/947/25 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 жовтня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., за участю секретаря Панькевич Т.І., представника позивачки Вароди П.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/3265/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 червня 2025 року (ухвалене суддею Стельмащуком П.Я., повний текст якого складено 24 червня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року ОСОБА_3 (далі - позивачка) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач, апелянт) про розірвання шлюбу. В обґрунтування заявлених вимог позивачка покликалась на те, що 07 листопада 1998 року вони з відповідачем уклали шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської міської ради, про що складено актовий запис №1428 від 07 листопада 1998 року. Спільне життя у сторін не склалось, спільне господарство вони не ведуть, фактичні шлюбні відносини між ними припинені. Даний шлюб носить формальний характер, а тому збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача. У зв`язку з наведеним, позивачка просила суд розірвати шлюб між сторонами. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 червня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований 07 листопада 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Тернопільської міської ради, актовий запис №1428. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_4 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку апелянта, твердження позивачки про припинення шлюбних відносин, формальний характер шлюбу та неможливість його збереження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Крім того, суд першої інстанції без належного обґрунтування відхилив подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі та надання сторонам строку для примирення, а обмежився лише вказівкою на те, що справа перебуває у провадженні близько трьох місяців і сторони не вчинили жодних спроб до примирення. Вважає, що вищевказане не відповідає вимогам законодавства, яке прямо передбачає можливість суду призначити строк для примирення, якщо хоча б одна сторона виявила бажання зберегти шлюб. У зв`язку з наведеним апелянт просить: - зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, тривалістю шість місяців; - за результатами розгляду справи скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 червня 2025 року у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 28 серпня 2025 року від позивачки ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Варода П.Б., надійшов відзив на апеляційну скаргу, мотивований тим, що примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону. Оскільки позивачка чітко і послідовно висловила небажання продовжувати подружні відносини з відповідачем, підтвердила відсутність між сторонами сімейних стосунків, формальний характер шлюбу та переконаність у тому, що його збереження суперечитиме її інтересам, то суд першої інстанції, на думку позивачки, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу і задоволення позову. Враховуючи, що з 17 лютого 2025 року і до теперішнього часу позивачка послідовно наполягає на розірванні шлюбу, відмова в його припиненні фактично означала б примушування її до подальшого перебування у шлюбі, а посилання апелянта на необхідність збереження сім`ї, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на чітку та категоричну позицію позивачки щодо розлучення. У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. 07 листопада 1998 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відділі реєстрації актів громадянського стану Тернопільської міської ради, про що зроблено відповідний актовий запис №1428 та свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 видане 07 листопада 1998 року відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської міської ради. Прізвище подружжя після реєстрації шлюбу « ОСОБА_7 » та « ОСОБА_7 ». Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного. Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до частини шостої статті 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України). Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком. Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Таким чином, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону. У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що позивачка не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини з відповідачем, сторони сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, а його збереження суперечитиме інтересам позивачки. Виходячи із наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. Апеляційний суд зазначає, що позивачка категорично наполягає на розлученні, про що вказала у заяві від 05 червня 2025 року та відзиві на апеляційну скаргу, що в свою чергу, свідчить про стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем. Враховуючи те, що з 17 лютого 2025 року (день подання позову) до теперішнього часу позивачка наполягає на розірванні шлюбу та не подала до суду заяву про відмову від позову, відмова в його розірванні буде примушуванням до перебування у шлюбі, що є неприпустимим. Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не вживав заходів до примирення подружжя апеляційний суд не приймає, оскільки у справі про розірвання шлюбу суд може, а не зобов`язаний зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення. При цьому позивачка у заяві від 05 червня 2025 року (а.с.47) категорично заперечила проти на вжиття заходів до примирення подружжя. За таких обставин висновок місцевого суду про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт просив надати строк для примирення подружжя тривалістю 6 місяців. Враховуючи позицію позивачки у справі, яка категорично заперечує проти збереження шлюбу, тривалість часу протягом якого сторони мали можливість примиритися, а також те, що надання строку на примирення є правом суду, а не його обов`язком, колегія суддів відхиляє заявлене в апеляційній скарзі клопотання ОСОБА_4 про надання строку для примирення. Підстав для надання сторонами строку на примирення за умов категоричного заперечення позивача проти цього, суд апеляційної інстанції не вбачає. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Щодо вирішення питання судових витрат. ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Варода П.Б., у відзиві на апеляційну скаргу просила суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правову правничу допомогу в розмірі 5000 грн, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до п.1 ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На підтвердження надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанцій позивачкою надано копію договору про надання правничої професійної допомоги від 19 серпня 2025 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №19/8/25-1 від 19 серпня 2025 року на суму 5000 грн. Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є розірвання шлюбу. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 5000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Крім того, від ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_8 , надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, вважає, що заявлена представником позивача суму є неспівмірною з складністю справи та виконаним обсягом роботи адвоката. Із врахуванням заперечення відповідача щодо розміру витрат позивача на правову допомогу, беручи до уваги складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_4 на корить ОСОБА_3 понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 червня 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 23 жовтня 2024 року. Головуючий : О.З. Костів Судді: Н.М. Храпак Б.О. Гірський