Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/1550/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 жовтня 2025 року м. Рівне Справа № 570/1550/25 Провадження № 22-ц/4815/1298/25 Головуючий у Рівненському районному суді Рівненської області: суддя Штогун О.С. Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено 26 червня 2025 року в м. Рівне Рівненської області (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось). Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М. секретар судового засідання: Пиляй І.С. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство "Акцент-банк"; відповідач: ОСОБА_1 ; за участі: учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Акцент-Банк" адвоката Омельченка Євгена Володимировича на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У квітні 2025 року в суд звернулося Акціонерне товариство "Акцент-Банк" (далі - АТ "А-Банк" або банк) з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 116 832,94 гривень, з яких: 72 900 гривень - за наданим кредитом; 40 747,84 гривень - за процентами; 3185 гривень - за пенею. Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "А-Банк" заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101720434973291 від 08 липня 2024 року в розмірі 113 647,84 гривень, з яких: 72 900 гривень - за наданим кредитом; 40 747,84 гривень - за процентами. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "А-Банк" судовий збір у розмірі 2422,40 гривень. На рішення суду представником банку адвокатом Омельченком Є.В. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. На обґрунтування апеляційної скарги зазначалося про помилковість висновку суду щодо відмови в стягненні нарахованої кредитором пені, пославшись на п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким, зокрема, звільнено позичальника від обов`язку сплати пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії в Україні воєнного стану та установлено обов`язок кредитодавця щодо списання передбаченої та нарахованої відповідним договором пені з 24 лютого 2022 року. На переконання заявника, вказана норма Цивільного кодексу України в спірних правовідносинах не є спеціальною, а є загальною нормою права, тому не підлягає застосуванню. Натомість для регулювання спірних правовідносин існує спеціальний закон Закон України "Про споживче кредитування", який не містить обмежень для банку щодо нарахування заявленої до стягнення пені. Також вказувалося й про те, що кредитний договір було укладено в електронній формі. З наведених підстав просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимогах та задовольнити позов у повному обсязі. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча йому про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 серпня 2025 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду попередньої інстанції оскаржується лише з підстав відмови в стягненні пені, тому в іншій частині воно апеляційним судом не перевіряється. Як з`ясовано судом, 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ "А-Банк" з метою укладання кредитного договору та отримання кредитної картки. 08 липня 2024 року між сторонами укладено кредитний договір № ABH0CT155101720434973291, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 72 900гривень строком на 60 місяців, зі сплатою процентів у розмірі 75% на рік. Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов кредитного договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України позичальник своїх зобов`язань за договором не виконав, а тому утворилася заборгованість, яка станом на 04 квітня 2025 року складається зі 116 832,94 гривень, із яких: 72 900 гривень - за наданим кредитом; 40 747,84 гривень - за процентами; 3185,10 гривень - за пенею. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим кредитор має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою-другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Водночас відповідно до п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив АТ "А-Банк" у стягненні пені в сумі 3185,10 гривень. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про споживче кредитування" законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам. Між тим, законодавство, яке регулює спірні правовідносини, не містить суперечностей в питанні щодо звільнення позичальника від обов`язку сплати пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії в Україні воєнного стану, а також в обов`язку кредитодавця щодо списання передбаченої та нарахованої відповідним договором пені з 24 лютого 2022 року. Поготів, якщо б такі правові колізії існували, то положення ч.2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет його норм над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм Цивільного кодексу України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Тому всупереч аргументам автора апеляційної скарги положення п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України підлягали безумовному застосуванню при вирішенні існуючих між сторонами правовідносин. Отже, доводи заявника є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до надання коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд. Разом з тим колегія суддів зважає на те, що форма кредитного договору не впливає на можливість нарахування пені, оскільки від неї позичальник звільнений на законодавчому рівні. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений заявником при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Акцент-банк" адвоката Омельченка Євгена Володимировича залишити без задоволення, а заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2025 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О. Гордійчук Н.М. Ковальчук