Постанова 4851 № 440/6241/24

Головуючий І інстанції: І.С. Шевяков ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2025 р. Справа № 440/6241/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/6241/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - відповідач, ГУНП в Полтавській області), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у непроведенні виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 31.08.2023 по 28.04.2024 з урахуванням положень п. 1 ст. 117 КЗпП України за шість місяців; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 31.08.2023 (наступного дня, за періодом затримки розрахунку, визначеного у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі №440/14320/23) по 28.04.2024 (день остаточного розрахунку при звільненні), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача 739,57 грн на загальну суму 135 341,31 грн (сто тридцять п`ять тисяч триста сорок одна гривня тридцять одна копійка). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 01.12.2021 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 27.04.2024 включно, але не більш як за шість місяців. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 135 341,31 грн (сто тридцять п`ять тисяч триста сорок одну гривню тридцять одну копійку). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1353,41 грн (одну тисячу триста п`ятдесят три гривні сорок одну копійку). Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом помилково застосовано правові висновки Верховного Суду, які стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасний розрахунок цивільних осіб, а тому вказані висновки не можна застосовувати до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поліцейських. Вказує, що одноразова грошова допомога поліцейським при звільненні не належить до сум, які повинні бути виплачені у день звільнення відповідно до статті 116 КЗпП України, відтак до спірних правовідносин не може бути застосовано статтю 117 КЗпП України. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зауважив, що на виконання рішення суду 28.04.2024 йому виплачено не виплачену при звільненні суму податку з доходів фізичних осіб, яка є частиною грошового утримання та належить до виплати в момент звільнення, тому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 у справі №440/6241/24 - без змін. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Наказом ГУНП в Полтавській області від 30.11.2021 №635о/с підполковника поліції ОСОБА_1 (0061085), начальника відділу правового забезпечення, з 30.11.2021 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) /а.с. 17/. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі №440/9417/22, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням грошової компенсації, невиплаченої суми індексації грошового забезпечення було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року на підставі положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у неврахуванні індексації грошового забезпечення при здійсненні виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області перерахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та здійснити виплату суми перерахунку, з урахуванням проведених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідно до витягу з карткового рахунку позивача, відкритого у Акціонерному товаристві "Ощадбанк", та платіжної інструкції від 28.08.2023 №2609 відповідачем 30.08.2023 здійснено зарахування грошових коштів (індексація грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року) в сумі 18 349,01 грн на виконання рішення суду у справі №440/9417/22 /а.с. 16/. При цьому, при виплаті ГУНП в Полтавській області на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року зі суми цієї індексації було вирахувано ПДФО в сумі 4 102,88 грн та військовий збір в сумі 341,91 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 28.08.2023 №2610 та №2611 /а.с. 49, 49 зі звороту/. У подальшому, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2024 у справі №440/16469/23, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 у справі №440/9417/22. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб на суму, що була виплачена на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 у справі №440/9417/22. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017. Відповідно до платіжних інструкцій від 26.04.2024 №1151 та №1154 відповідачем здійснено виплату позивачу (фактично зараховано на його картковий рахунок 28.04.2024) грошових коштів в сумах 4 102,88 грн (ПДФО з індексації) та 1 930,61 грн (компенсація втрати частини доходів) на виконання рішення суду у справі №440/16469/23 /а.с. 48, 48 зі звороту/. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у непроведенні виплати йому середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в частині податку з доходів фізичних осіб в сумі 4 102,88 грн, з урахуванням положень п. 1 ст. 117 КЗпП України за шість місяців, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду, сформульовану у постанові від 17.07.2025 року у справі 160/18656/22 визнав, що кожне з порушень виплати грошового забезпечення породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу та дійшов висновку, що з ГУНП в Полтавській області підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за 6 місяців затримки повного розрахунку при звільненні загальна сума середнього заробітку 135 341,31 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною 1 ст.117 КЗпП України (в редакції, до внесення змін Законом №2352-IX від 01.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022. Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до Наказу ГУНП в Полтавській області від 30.11.2021 №635о/с підполковника поліції ОСОБА_1 (0061085), начальника відділу правового забезпечення, з 30.11.2021 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) /а.с. 17/. Судовим розглядом встановлено, що при звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок, зокрема, в частині грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 у справі №440/9417/22. При цьому, виплата позивачу компенсації податку з доходів фізичних осіб сумі 4 102,88 грн відповідачем здійснена на його картковий рахунок 28.04.2024, тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України. Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 135 341,31 грн., колегія суддів враховує наступне. Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, сформований з урахуванням того, що редакція ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача з 30.11.2021 відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення, що було предметом розгляду судом, а виплата позивачу компенсації податку з доходів фізичних осіб сумі 4 102,88 грн відповідачем фактично здійснена лише 28.04.2024. Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст.117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 30.11.2021 по 28.04.2024. Однак, як убачається із позовних вимог ОСОБА_1 він просить сягнути на його користь середній заробіток згідно зі ст.117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) в межах шести місяців. Колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП, щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. За змістом статті 117 КЗпП України обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд. Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі по тексту - Порядок №100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції). Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з довідкою ГУНП в Полтавській області від 14.06.2024 року, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 739,57 грн /а.с. 38/. Суд першої інстанції при обрахунку розміру середнього заробітку виходив з того, що сума середнього заробітку за 183 дні ( не більш як за шість місяців) дорівнює 135 341,31 грн (739,57 грн х 183 календарних дні). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з ГУНП в Полтавській області за 6 місяців затримки повного розрахунку при звільненні загальна сума середнього заробітку 135 341,31 грн. Щодо доводів апелянта про те, що до справи, яка розглядається помилково застосовано правові висновки Верховного Суду, які стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасний розрахунок цивільних осіб, оскільки щодо поліцейських діє інший порядок та умови виплати грошового забезпечення, колегія суддів наступне. Судовим розглядом встановлено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, коли при звільненні позивача не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, а після цього при виплаті ГУНП в Полтавській області на виконання рішення суду на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року з суми цієї індексації було протиправно відраховано податок на доходи з фізичних осіб в сумі 4 102,88 грн, який на виконання рішення суду у справі №440/16469/23 відповідачем фактично перераховано на картковий рахунок позивача лише 28.04.2024. Колегія суддів вказує, що дійсно за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як складових грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів на виконання рішення суду) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовані статтями 116, 117 КЗпП України. Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів зазначає про можливість застосування норм статей 116-117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.07.2023 у справі № 200/18480/21. Крім того, судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 у справі № 440/16469/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2024, зокрема, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб на суму, що була виплачена на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 у справі № 440/9417/22. Вказана грошова компенсація була виплачена лише 28.04.2024, через що позивач ініціював даний спір. Тому посилання апелянта на те, що одноразова грошова допомога поліцейським при звільненні не належить до сум, які повинні бути виплачені у день звільнення відповідно до статті 116 КЗпП України, відтак до спірних правовідносин не може бути застосовано статтю 117 КЗпП України не має відношення до розгляду цієї справи. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 по справі № 440/6241/24 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло