Постанова Волинський апеляційний суд № 159/3424/24

Справа № 159/3424/24 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю. Провадження № 22-ц/802/590/25 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 жовтня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., з участю секретаря судового засідання Савчук О. В., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Козоріз Наталія Степанівна, про розірвання договору довічного утримання, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2025 року, В С Т А Н О В И В : У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулась в суд із зазначеним позовом. Покликалась на те, що вона є прихожанкою храму, настоятель якого відповідач ОСОБА_3 . У період часу з лютого по березень 2024 року її здоров`я значно погіршилося, вона майже втратила зір, перестала орієнтуватися в часі та просторі. Саме в цей час відповідач, знаючи, що вона, як одинока особа похилого віку потребує опіки та стороннього догляду, запропонував їй такий догляд. Зазначала, що 04 квітня 2024 року вона та ОСОБА_3 уклали договір довічного утримання, який посвідчили у приватного нотаріуса Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С., за умовами якого вона передала у власність відповідача квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а взамін цього останній зобов`язувався забезпечити її довічне утримання та догляд. Позивач також вказувала, що за весь час дії вищезазначеного договору відповідачем не було виконано жодних обов`язків ні щодо догляду за нею, ні щодо її утримання та забезпечення продуктами харчування. Крім того стверджувала, що відповідач ОСОБА_3 шляхом обману привласнив її банківську карту та безпідставно заволодів грошовими коштами на суму більш як 100000 грн. За наведених обставин, позивач ОСОБА_2 просила суд розірвати договір довічного утримання від 04 квітня 2024 року, укладений між нею та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований у реєстрі за № 2155, 2156 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Козоріз Н. С. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2025 року позов задоволено. Розірвано договір довічного утримання від 04 квітня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 04 квітня 2024 року приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Козоріз Н. С. та зареєстрований в реєстрі за № 2155, № 2156. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, прийнятим судом без повного з`ясування всіх обставин справи та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного рішення, не було надано належну правову оцінку встановленим обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам. На думку відповідача, наявні в матеріалах справи докази не свідчать про неналежне виконання ним умов укладеного з позивачем договору довічного утримання, у зв`язку із чим у суду першої інстанції не було жодних підстав для задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам матеріального і процесуального права, просив залишити його без змін, а подану відповідачем апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за договором довічного утримання, у зв`язку з чим наявні підстави для його розірвання. Такий висновок суду є правильним. Встановлено, що 04 квітня 2024 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С. та зареєстрований у реєстрі за № 2155, 2156 (а. с. 9, 10). Як вбачається з пункту 1.1. вищезазначеного договору, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, без погроз, примусу чи насильства як фізичного, так і морального, ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а взамін цього ОСОБА_3 зобов`язувався забезпечувати ОСОБА_2 утриманням та доглядом довічно. Відповідно до п. 2.1 даного договору сторони домовилися, щодо обов`язків набувача з надання відчужувачу довічного утримання та догляду, а саме: здійснення поточного ремонту відчужуваної квартири; оплата житлово-комунальних послуг; забезпечення щоденним триразовим харчуванням; забезпечення придатним для носіння одягом та взуттям, які відповідають сезону; забезпечення необхідними лікувальними засобами у відповідності до рецептів, виписаних лікувальними установами; надання побутових послуг; забезпечення потреб у відпочинку; у випадку захворювання забезпечення амбулаторним лікуванням (за наявності медичних показів); здійснення догляду та надання необхідної допомоги. Згідно з п. 3.1 вказаного вище договору, він може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. Зі змісту укладеного між сторонами спору договору довічного утримання від 04 квітня 2024 року вбачається, що всупереч вимог ст. 751 ЦК України, матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, вказаним договором не було визначено. Судом також встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 не надавалось матеріальне забезпечення, яке мало б щомісячно надаватись позивачу ОСОБА_2 , крім того, останній визнав ту обставину, що користувався грошовими коштами останньої для власних потреб та з кінця квітня 2024 року не виконує умов укладеного договору довічного утримання від 04 квітня 2024 року з незалежних від нього причин, а саме через перешкоди третіх осіб та поведінку самої ОСОБА_2 . Крім того, з наявних в матеріалах справи копій заповітів від 07 жовтня 2014 року, посвідчених приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. та зареєстрованих у реєстрі за № № 1298, 1299, ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробили розпорядження, яким належні їм на праві власності частки квартири АДРЕСА_2 заповіли ОСОБА_6 (а. с. 15, 16). Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України) Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України). Положення частини першої статті 755 ЦК України не містить визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому вирішуючи зазначене питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору. Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК свідчить, що підставою для розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача є невиконання (неналежне виконання) набувачем, незалежно від його вини, тих обов`язків, які безпосередньо передбачені договором. Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України). Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19 та від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19. Згідно з частинами першоютретьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як було встановлено судом, умовами договору довічного утримання від 04 квітня 2024 року, укладеного між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , було передбачено перелік обов`язків набувача, які він повинен був вчиняти на користь відчужувача, зокрема, здійснювати забезпечення харчуванням, одягом, медикаментами та оплачувати житлово-комунальні послуги. Сторонами цих договірних зобов`язань визнається факт невиконання набувачем за договором довічного утримання своїх обов`язків, визначених його умовами. Вказані обставини не були спростовані відповідачем належними та допустимими доказами та в матеріалах справи відсутні докази виконання останнім будь-яких взятих на себе зобов`язань. З огляду на вищевикладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції з урахуванням встановленого факту невиконання набувачем за договором довічного утримання обов`язків, які безпосередньо передбачені цим договором, що свідчить про істотне порушення останнім його умов, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки місцевого суду, який їх обґрунтовано спростував. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, відсутні підстави для його зміни чи скасування. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді