Постанова 4818 № 641/9171/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2025 року м. Харків справа № 641/9171/24 провадження № 22-ц/818/2341/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 січня 2025 року в складі судді Музиченко В.О. в с т а н о в и в: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення матеріальної допомоги. Позовна заява мотивована тим, що 10.08.2004 року її прийнято на роботу до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, де вона працювала до 29.04.2021 року, що підтверджується записами № 7-10 її трудової книжки. Відповідно до наказу від 29.04.2021 року № 121/о її звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників 29.04.2021 року. Зазначила, що 29.04.2021 року між нею та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України укладений договір № 61 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором, відповідно до умов якого підприємство зобов`язується виплатити працівнику матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п. 2.3.2 Додатку 19 до Колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками. Згідно з пунктами 2.2 та 2.3 вказаного договору посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад становить 17495,00 грн; стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 16 років 08 місяців та 20 днів. Розмір матеріальної допомоги перевищував 250 000,00 грн, а тому з урахуванням обмежень, встановлених колективним договором склав 250 000,00 грн. Однак умов укладеного договору про виплату матеріальної допомоги відповідач не дотримався та залишок заборгованості з виплати матеріальної допомоги на теперішній час складає 215 010,00 грн. Просила стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на її користь грошову матеріальну допомогу в сумі 215 010,00 грн, вирішити питання щодо судових витрат. В подальшому вказала, що розмір невиплаченої матеріальної допомоги, з урахуванням часткової оплати, становить 197 515,00 грн, які і просила стягнути. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 січня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 197515,00 грн; стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави судовий збір у розмірі 1975,15 грн. Не погоджуючись з рішенням суду Державне підприємство обслуговування повітряного руху України подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що на підставах, визначених законом, призупинено як дію відповідних пунктів колективного договору, так і призупинено дію наказів про виплату матеріальної допомоги, тому відсутні підстави для стягнення матеріальної допомоги у розмірі 197 515,00 грн на користь позивача. Введення правового режиму воєнного стану в Україні, скасування повітряного сполучення призвело до того, що відповідач з 24.02.2022 взагалі позбавлений можливості отримувати будь-який дохід від господарської діяльності, наявні кошти були повністю вичерпані та власні кошти у підприємства відсутні, що поставило під загрозу підтримання життєдіяльності підприємства. На даний час відповідач не в змозі виконувати свої зобов`язання, що передбачені умовами колективного договору. Судом проігноровано, що виплата матеріальної допомоги повинна здійснюватися саме звільненому працівникові та на підставі договору, форма якого затверджена колективним договором. 17 березня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалася на те, що доводи відповідача ґрунтуються на припущенні щодо наявності форс-мажорних обставин та відсутності фінансової можливості. При цьому, матеріальних стан відповідача не завадив йому у 2024 році закупити, наприклад, послуги з провадження корпоративної системи управління персоналом та розрахунку заробітної плати на суму 9,98 млн грн. (попередньо відхиливши більш економічно вигідну пропозицію), охоронні послуги на суму понад 10 млн грн (попередньо відхиливши більш економічно вигідну пропозицію), будівельні та ремонтні роботи, вартістю декілька десятків мільйонів гривень. При цьому, на послуги зв`язку було заплановано витратити трохи менше 400 млн грн (більш економічно вигідна пропозиція традиційно була відхилена). 26 березня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Державне підприємство обслуговування повітряного руху України до суду апеляційної інстанції подало додаткові пояснення, в яких зазначило, що відповідач довів та підтвердив належними і допустимими доказами, що неможливість своєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за колективним договором склалась не у результаті недбалого провадження ним господарської діяльності, як самостійним суб`єктом господарювання, а внаслідок виняткових обставин, що від волі відповідача не залежать. Вимушене зупинення окремих положень колективного договору відбулось у відповідності до положень діючого законодавства України. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України необхідно залишити без задоволення, рішення залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку із звільненням позивача з роботи між сторонами припинились трудові правовідносини, натомість виникли суто цивільно-договірні правовідносини, які регулюються укладеним договором, умови якого щодо регулярної виплати матеріальної допомоги відповідачем не виконанні. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.08.2004 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, де вона працювала до 29.04.2021 року, що підтверджується записами № 7-10 її трудової книжки серії НОМЕР_1 . Як вбачається з запису у трудовій книжці, ОСОБА_1 звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників (а.с.22-24). 29.04.2021 року між ОСОБА_1 та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України укладено договір № 61 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором, відповідно до умов якого підприємство зобов`язується виплатити працівнику матеріальну (грошову) допомогу, передбачену п. 2.3.2 Додатку 19 до Колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками. Згідно пунктів 2.2 та 2.3 договору про виплату матеріальної допомоги від 29.04.2021 р. № 37 посадовий оклад працівника для розрахунку матеріальної допомоги з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад становить 17495,00 грн.; стаж безперервної роботи працівника на підприємстві становить 16 років 08 місяців та 20 днів. Розмір матеріальної допомоги склав 250000,00 грн. Зі змісту п.3.1 договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором № 61 від 29 квітня 2021 року, укладеного між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та позивачем, вбачається, що відповідач зобов`язався виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу в такому порядку: 1 посадовий оклад протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, а залишок суми матеріальної допомоги по 1 посадовому окладу кожні 2 місяці, починаючи з 12-го місяця з дати підписання договору (а.с.11-13). З метою виконання умов Колективного договору було видано наказ № 338/о від 13.05.2021 року «Про проведення виплати матеріальної допомоги» на підставі якого виплата ОСОБА_1 матеріальної допомоги здійснюється рівними частинами по 17495,00 грн у період з 29.04.2021 до 17.05.2021, з 29.10.2021 до 28.12.2021, з 29.12.2021 до 28.02.2022, з 01.03.2022 до 30.04.2022, з 01.05.2022 до 30.06.2022, з 01.07.2022 до 31.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022, з 01.11.2022 до 31.12.2023, з 01.11.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 до 28.02.2023, з 01.03.2023 до 30.04.2023, з 01.05.2023 до 30.06.2023, з 01.07.2023 до 31.08.2023, з 01.09.2023 до 31.10.2023, з 01.11.2023 до 31.12.2023 та 1 виплату у розмірі 5070,00 грн. у період з 01.01.2024 до 29.02.2024 (а.с.59). Матеріали справи містять платіжні інструкції про часткову виплату відповідачем матеріальної допомоги ОСОБА_1 , а саме 17.05.2021 14 083,47 грн, 3149,10 грн, 262,43 грн; 24.12.2021 14 083,47 грн, 3149,10 грн, 262,43 грн; 22.02.2022 - 14 083,47 грн, 3149,10 грн, 262,43 грн (а.с.60-68). Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №64 від 21.03.2022, призупинено дію наказів зазначених у додатку № 1 цього наказу. Призупинено дію, зокрема, наказу № 338/о від 13.05.2021 (а.с.86-89). Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №141 від 30 березня 2022 року призупинено дію окремих положень колективного договору з 1 квітня 2022 року на час воєнного стану в Україні, окрім пунктів та їх окремих підпунктів 5.1-5.4, 5.4.1, 5.6, 5.8, 5.10, 5.11, 5.11.1, 5.11.2, 5.15, 5.17, 5.25, 5.27 та 5.28 розділу 5 колективного договору, додатків 2-7, 9 до колективного договору (а.с.84-85). В матеріалах справи міститься копія додаткової угоди №2 до договору № 61 від 29 квітня 2021 року, якою Державне підприємство обслуговування повітряного руху України мало намір погодити з позивачем внесення змін до укладеного з ОСОБА_1 договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором та призупинити його виконання. Зазначена додаткова угода була направлена позивачу засобами поштового зв`язку. Додаткова угода отримана позивачем, однак залишилась не підписаною (а.с.98-100). Сторони визнають та підтверджують, що сума невиплаченої матеріальної допомоги згідно договору складає 197 515,00 грн. За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню». З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17). Згідно з частинами першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог частин першої, третьої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Згідно статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами 29 квітня 2021 року укладено договір № 61 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором. Також встановлено, що відповідач перестав виконувати умови укладеного між сторонами договору з підстав призупинення дії окремих положень колективного договору з 01 квітня 2022 року на час воєнного стану в Україні згідно наказу ДП «Украерорух» № 141 від 30 березня 2022 року. З огляду на викладені обставини та на підставі вищенаведених правових норм про обов`язковість дотримання сторонами правочину його умов, законним і обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, строк виплати якої настав відповідно умов договору на суму 197 515,00 грн. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про помилковість висновків суду щодо непоширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» апеляційним судом відхиляються, оскільки з матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що виплата матеріальної допомоги позивачці обумовлена договором про виплату матеріальної допомоги, укладеним між сторонами 29 квітня 2021 року після звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. За таких обставин правильним є висновок суду про те, що даний договір є цивільно-правовим і на нього не поширюється дія вищевказаного нормативного акту, який згідно частини першої статті 1 Закону визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Також апеляційний суд критично оцінює доводи Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про те, що оскільки було призупинено дію деяких положень колективного договору, то й укладений на основі колективного договору договір про виплату матеріальної допомоги теж призупиняє свою дію, адже це окремий правочин й сторони по справі не укладали окремі додаткові угоди щодо внесення змін до договору про виплату матеріальної допомоги. Зокрема, додаткова угода № 2 до договору № 61 від 29.04.2021, якою відповідач мав намір погодити з позивачем внесення змін до укладеного з нею договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором та призупинити його виконання, залишилась непідписаною ОСОБА_1 , а отже сторонами не було у встановленому пунктом 5.2 договору порядку погоджені зміни до нього. В свою чергу видача ДП «Украерорух» наказу № 141 від 30 березня 2022 року та наказу № 64 від 21 березня 2022 року не є способом внесення змін до договору про виплату матеріальної допомоги за колективним договором №

61. Системний аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що суд першої інстанції правомірно встановив факт того, що між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини й позивач має право на виплату їй матеріальної допомоги в частині тих платежів, строк сплати яких настав, і які їй в порушення умов договору не виплачує відповідач з підстав призупинення дії відповідних положень колективного договору на підприємстві. Також необґрунтованими є і посилання в апеляційній скарзі на те, що умовами укладеного між сторонами договору не було враховано настання для відповідача форс-мажорних обставин, як наприклад, військова агресія російської федерації, що призвело до неможливості виконання ним взятих на себе зобов`язань, виходячи з наступного. Обставини форс-мажору, за загальним правилом, звільняють сторони від відповідальності за порушення зобов`язання, тобто від нарахування штрафів/пені за неналежне виконання зобов`язань. Проте договірні зобов`язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від зобов`язань не допускається. Цивільним законодавством передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, зокрема, сплата штрафних санкцій у вигляді неустойки, в стягненні якої суд першої інстанції відмовив позивачу. Між тим, статтею 617 ЦК України, а також статтею 218 ГК України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору). Частиною другою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо. Торгово-промисловою палатою України (ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, яким повідомлено, що військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. Тобто, необхідно довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні. При цьому суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що форс-мажорні обставини звільняють тільки від відповідальності за порушення зобов`язань (тобто від нарахування штрафів/пені), проте не звільняють від необхідності виконання відповідних договірних зобов`язань. Враховуючи те, що відповідачем не було доведено зв`язку між неможливістю виконання зобов`язання за укладеним між сторонами договором та військовою агресією російської федерації в Україні, на що як на форс-мажор посилався відповідач, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скарги щодо звільнення відповідача від необхідності виконувати договірні зобов`язання за укладеним між сторонами договором. Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення. Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, застосовано норми матеріального права, які регулюють правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності вимог ОСОБА_1 обґрунтовано задоволено її позов щодо стягнення матеріальної допомоги, строк виплати якої настав. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається Державне підприємство обслуговування повітряного руху України в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова