Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/13110/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/13110/24 Головуючий суддя І інстанції Конєва С.О. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 в адміністративній справі №160/13110/24 за позовом Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області до Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Слобожанська окружна прокуратура Дніпропетровської області звернулась до суду з позовом до Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведені реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №14324, яка знаходиться за адресою: вул. Мостова, 7а селище Царичанка Дніпровського району Дніпропетровської області; - зобов`язати відповідача вчинити дії щодо реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №14324, яка знаходиться за адресою: вул. Мостова, 7а селище Царичанка Дніпровського району Дніпропетровської області. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 провадження в адміністративній справі №160/13110/24 за позовом Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області до Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії було закрито. Прокурор, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене судове рішення як незаконне та прийняти нову постанову, якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що Царичанська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, яка уповноважена управляти комунальним майном несе обов`язок щодо державної реєстрації в установленому порядку права власності територіальної громади та належного оформлення правовстановлюючих документів на об`єкти права власності територіальної громади, а тому висновки суду першої інстанції, що наведена справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є безпідставними. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що повноваження органу місцевого самоврядування - Царичанської селищної ради, свідчать про те, що його (органу місцевого самоврядування) право на звернення з таким позовом (що розглядаються у цій справі) наведеними приписами закону не передбачено. Вказано, що реєстрація права власності об`єктів нерухомого майна є правом власника (Царичанської селищної ради), а не його обов`язком. Зауважено, що оскільки орган місцевого самоврядування (Царичанська селищна рада) не має права на звернення до суду з таким позовом, який було подано у цій справі, що розглядається, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (спеціальним законом), а отже, таке право на звернення до суду відсутнє і у прокурора. Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України). Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої). Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Тобто, Конституція України визначає дві обов`язкові вимоги для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави: доведення, що обставини звернення є виключним випадком і здійснення представництва в порядку, визначеному законом. За приписами частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Статтею 23 Закону № 1697-VII врегульоване питання представництва інтересів громадянина або держави в суді, відповідно до частини першої якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою. Відповідно до частини шостої статті 23 Закону № 1697-VII під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження. Частиною першою статті 24 Закону № 1697-VII визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист Згідно з частинами третьою та четвертою статті 5 КАС України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. За приписами частин третьої, четвертої ї статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. Як видно з позовної заяви Слобожанської окружної прокуратури, в останній обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави (нездійснення обліку об`єктів укриття в період воєнного стану), необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду прокурора з огляду, саме на відсутність органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. В свою чергу, відповідно до мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що право Царичанської селищної ради на звернення до суду з таким позовом приписами закону не передбачено. Вказано, що реєстрація права власності об`єктів нерухомого майна є правом власника (Царичанської селищної ради), а не його обов`язком. Так, згідно з пунктом 14 частини 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання. За змістом частини 2 статті 19 Кодексу цивільного захисту України до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить: 23) виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання, експлуатації та реконструкції об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту; 24) визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби в об`єктах фонду захисних споруд цивільного захисту, необхідних для укриття всіх категорій населення за місцем роботи та за місцем проживання, а також інших категорій населення за місцем тимчасового перебування, у визначених законодавством випадках; 26) прийняття рішень про подальше використання об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; 27) ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту територіальної громади, створення загальнодоступних інформаційних ресурсів та доведення до населення інформації про об`єкти такого фонду, у тому числі у доступній для осіб з порушеннями зору та слуху формі; 28) здійснення контролю за станом утримання об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту; 29) організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту. Постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 10.03.2017 «Деякі питання використання захисних споруд цивільного захисту» затверджено Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об`єктів до складу та виключення таких об`єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку. Терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають таке значення: балансоутримувачі - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають об`єкти фонду захисних споруд (у тому числі ті, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації); утримання об`єктів фонду захисних споруд - комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності об`єктів фонду захисних споруд до використання за призначенням. Згідно з пунктами 9, 11 цього Порядку утримання об`єктів фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами. Балансоутримувач забезпечує утримання об`єктів фонду захисних споруд у стані, необхідному для приведення у готовність до використання за призначенням відповідно до вимог щодо утримання, облаштування та експлуатації об`єктів фонду захисних споруд, крім об`єктів, що мають перебувати в постійній готовності. Пунктом 17 цього Порядку передбачено, що суб`єкти господарювання здійснюють облік об`єктів фонду захисних споруд, які перебувають у них на балансі (на утриманні, в управлінні тощо). Керівники таких суб`єктів господарювання несуть персональну відповідальність за забезпечення обліку, проведення інвентаризації, державної реєстрації права власності і речового права на захисні споруди, та достовірне і своєчасне подання відомостей про об`єкти фонду захисних споруд до міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать та до власності (господарського управління, оперативного управління) яких належать захисні споруди державної власності, що перебувають у суб`єктів господарювання приватної форми власності на підставі іншого речового права (користування, володіння тощо). Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Частинами 3, 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Частинами 1, 2, 3, 4 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що загальними засадами державної реєстрації прав є зокрема: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Отже, вказаними правовими приписами визначені повноваження відповідача щодо управління майном, що належить до комунальної власності територіальної громади селища Царичанки та обов`язковість державної реєстрації прав на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запроваджену Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що в свою чергу спростовує вищенаведені висновки суду першої інстанції. Отже, з огляду на вказані обставини справи та посилання прокурора саме на відсутність органу, який має здійснювати нагляд за вказаним питанням, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо безпідставності висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства та закриття провадження у справі. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є :1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 320, ст. 383 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 в адміністративній справі №160/13110/24 скасувати. Справу №160/13110/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 328 КАС України - не підлягає. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко суддя В.А. Шальєва