Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/701/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2025 р. Справа № 480/701/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Калиновського В.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2025, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 31.07.25 по справі № 480/701/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 06.08.2021 року включно; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць у загальній сумі 182 602 грн. 01 коп. за період з 01.03.2018 року по 06.08.2021 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01,2004 №

44. Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що відповідачем протиправно не було здійснено нарахування та виплату позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 06.08.2021 року, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. На думку позивача/представника позивача, відповідач повинен був у спірний період а саме, починаючи з 01.03.2018 року виплачувати індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 4463,15 грн. в місяць. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року (включно). Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 3 763,60 грн, за період з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року (включно), в загальній сумі 86 198,58 грн, з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та з урахуванням виплачених сум. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2021 року № 156 позивача з 03.08.2021 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення (а.с. 23-24). Відповідно до карток особового рахунку військовослужбовця за 2018-2021 роки, довідки від 20.02.2024 року № 34/ФЕС, позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 06.08.2021 року (а.с. 49-53). Проте, на думку позивача, відповідачем в порушення норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" протиправно не було нараховано та виплачено індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 06.08.2021 у фіксованій величині 4463,15 грн. в місяць у загальній сумі 182 602,01 грн, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. При цьому судом встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 року по справі № 480/702/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2024, було задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні з 29.01.2020 до 31.12.2020 включно при обчисленні ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення, визначеного шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 до 31.12.2020 включно грошового забезпечення шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні з 01.01.2021 до 06.08.2021 включно при обчисленні ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення, визначеного шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2021 до 06.08.2021 включно грошового забезпечення шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум (а.с. 54-55). Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 року по справі № 480/702/24 набрало законної сили 16.10.2024 року. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу індексацію-різницю в розмірі 3 763,60 грн щомісячно, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У зв`язку з чим, суд вважав за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині не нарахування та не виплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року (включно) та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 3 763,60 грн, за період з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року (включно), в загальній сумі 86 198,58 грн, з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та з урахуванням виплачених сум. Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати позивачу індексацію-різницю у період з 29.01.2020 по 06.08.2021, суд виходив з того, що з 29.01.2020 та 01.01.2021 відбулось підвищення посадового окладу позивача, що є підставою для припинення нарахування та виплати фіксованої індексації. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту - Закон № 2011-XII, у відповідній редакції). Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII). Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 № 1282-XII (далі по тексту - Закон № 1282-XII, у відповідній редакції). Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015, що діє з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону №1282-XII). Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга ст.5 Закону №1282-XII). Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII). Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі Порядок № 1078). Згідно з п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. У п. 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. За змістом частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці. Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а). Так, з 01.12.2015 положення Порядку №1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів (далі Постанова № 1013). За змістом пояснюючої записки до проекту Постанови № 1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників. У зв`язку із цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції). Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну базовий місяць на місяць підвищення доходу, ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення. На відміну від правил визначення базового місяця (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), місяцем підвищення доходу є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації. Термін підвищення тарифних ставок (окладів) для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально. Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник. Водночас, слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21 зазначав, що з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: - сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); - сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4). Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення. Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу військовій частині належало вирішити питання, чи особа право на отримання суми індексації-різниці. У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21. Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б). Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року. Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків, що передбачено положеннями абз.5 п.4 Порядку № 1078. Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А). Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21. Стосовно вирішенні питання про те, чи має позивач право на отримання індексації-різниці з березня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне. Так, у березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн., величина приросту індексу споживчих цін складала 253,30%. Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн). Судом встановлено, що грошове забезпечення позивача за березень 2018 року склало 14748,83 грн, а за лютий 14049,28 грн, згідно картки особового рахунку військовослужбовця (а.с. 50). Отже, розмір підвищення доходу становив 699 грн 55 коп. (14748,83 грн - 14049,28 грн), тобто дохід позивача у березні 2018 року підвищився на 699 грн 55 коп. Таким чином, сума можливої індексації складає 4463,15 грн (1762,00 грн * 253,30%/ 100) та є більшою за розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року (699 грн 55 коп.). Оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року є меншим (699 грн 55 коп.) за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (4463,15 грн.), наявні підстави для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби. Сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн. - 699,55 грн = 3763,60 грн. Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23.03.2023 по справі №400/3826/21, від 27.06.2024 по справі № 440/1497/22, від 24.10.2024 по справі № 560/16954/21, від 17.12.2024 по справі №620/9259/22. Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 відповідач мав виплачувати позивачеві у розмірі 3763,60 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня його звільнення. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів нарахування та виплати індексацію - різницю у розмірі 3763,60 грн за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Строк невиплати індексації-різниці позивачу за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 складає 22 місяці і 28 днів. Отже, загальний розмір індексації, що підлягає нарахуванню та сплаті за період з 01.03.2018 по 28.01.2020 складає 86 198,58 грн за формулою: (3 763,60 грн * 22 місяці) + (3 763,60 грн /31* 28). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року (включно) та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її розміру 3 763,60 грн, за період з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року (включно), в загальній сумі 86 198,58 грн, з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та з урахуванням виплачених сум. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає обґрунтованими та правильними висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову. Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі № 480/701/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді В.А. Калиновський О.В. Присяжнюк