Постанова 4813 № 947/3465/25

Номер провадження: 22-ц/813/6357/25 Справа № 947/3465/25 Головуючий у першій інстанції Спічак В.О. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.10.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., за участю секретаря Чеботар А.Г, розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 травня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Спічака В.О., у цивільній справі за позовом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, встановив: 21.01.2025 року Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (далі Департамент) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 567 590,95 грн. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеній особі яка приймала участь у антитерористичній операції, було виплачено грошову компенсацію за житло для відповідача та його родини в розмірі 3 254 351,95 грн. для сім`ї з 4 осіб, відповідно до постанови КМУ №280 від 18.04.2018 року. У 2024 році позивачу стало відомо, що дружина відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в процесі приватизації набула право власності на 1/3 частку у праві власності на кв. АДРЕСА_1 . В свою чергу, під час подання заяви позивач зазначив, що члени його родини не мають права власності на житло, та не приймали участі в приватизації. В подальшому було виявлено надання відповідачем у заяві даних, що не відповідають дійсності, що вплинуло на визначення розміру компенсації, що була обрахована, в тому числі й на ОСОБА_2 31.07.2024 року Міська комісія з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України прийняла рішення №484, яким перерахувала компенсацію, визначивши її розмір у 2 563 409,05 грн. та зобов`язала ОСОБА_1 повернути надмірно виплачену суму в розмірі 567 590,95 грн. Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку кошти не повернув, позивач просив задовольнити його позовні вимоги. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.05.2025 року позовну заяву Департаменту було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту надмірно виплачену грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення в розмірі 567 590,95 грн. (а.с.97-101). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.05.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.132-136). У відзиві на апеляційну скаргу Департамент просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.148-150). Крім того, додатковим рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19.06.2025 року Департаменту було компенсовано за рахунок держави судовий збір у розмірі 8 513,85 грн. (а.с.126-127). Додаткове рішення суду від 19.06.2025 року учасниками справи не оскаржується. Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.33-162). Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялась апелянту ОСОБА_1 на зареєстрованим місцем його проживання, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.33). Проте, поштова кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за адресою» (а.с.161-162), що в сенсі ч. 1 ст. 131 ЦПК України є належним його сповіщенням. Також апеляційний суд приймає до уваги заяву апелянта ОСОБА_1 про розгляд справи у його відсутності (а.с.163-164). Колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, звертаючись із заявою про призначення грошової компенсації, був зобов`язаний діяти сумлінно, добросовісно та належним чином, пересвідчитися в повноті та достовірності наданих ним відомостей, зокрема, шляхом перевірки інформації щодо майнового стану всіх членів своєї сім`ї (а.с.97-101). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно ст.31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю. Відповідно ст.48-1 ЖК України порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України. Процедура, щодо отримання грошової компенсації внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України для придбання житла, встановлена Порядком виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 №280 (Надалі - Порядок виплати грошової компенсації №280). Відповідно п. 4-5 вказаного Порядку виплати грошової компенсації №280, в редакції станом на 22.03.2019 року, що була чинною станом на 02.01.2020 року, для розгляду подання про виплату грошової компенсації утворюються ради або комісії щодо розгляду заяв внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України (далі - комісія). До складу комісії входять представники виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, структурних підрозділів районних, районних у м. Києві держадміністрацій з питань соціального захисту населення, економіки, фінансів, квартирного обліку, капітального будівництва, громадських об`єднань ветеранів антитерористичної операції (за їх згодою). З матеріалів справи вбачається, що 02.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Міської комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України (далі Міська комісія) із заявою про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 №

280. В заяві ОСОБА_1 зазначав, що ні він, ні члени його сім`ї не мають власного житла, не брали участі у приватизації та раніше не забезпечувалися житлом (а.с.11). До повноважень Комісії входить, зокрема, перевірка: складу сім`ї внутрішньо переміщеної особи, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України; майнових прав на нерухоме майно внутрішньо переміщеної особи та всіх членів її сім`ї, на яких розраховується грошова компенсація, або факту відчуження такого майна протягом п`яти років, що передують даті подання заяви про призначення грошової компенсації; прийняття рішення про призначення або відмову в призначенні грошової компенсації; визначення розміру грошової компенсації. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження об`єктів нерухомого майна нерухоме майно за ОСОБА_2 дружиною відповідача, станом на 03.01.2020 року зареєстровано не було (а.с.12). 04.08.2023 року, у зв`язку зі зміною показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, Міська комісія рішенням № 403 внесла зміни до рішення № 191 і збільшила розмір компенсації для ОСОБА_1 до 3 254 351,95 грн. 25.09.2023 року грошова компенсація в розмірі 3 254 351,95 грн. була виплачена ОСОБА_1 на спеціальний рахунок. 19.02.2024 року на підставі договору купівлі-продажу № 279 родина ОСОБА_3 придбала квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною вартістю 3 131 000,00 грн. Залишок коштів у розмірі 123 351,95 грн повернуто на рахунок Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради. Разом з тим, згідно листа Обласного КП «Кіровоградське обласне об`єднання бюро технічної інвентаризації» від 22.04.2024 року № 452-17/20, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/3 частку у праві власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності від 20 листопада 1998 року (а.с.16). 16.05.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Міської комісії із заявою, повідомивши про нововиявлені обставини, які не були йому відомі на момент подання заяви про призначення компенсації, та підтвердив виявлену інформацію про зміни у майновому стані своєї дружини, якій, як виявилось, належить на праві спільної часткової власності квартира за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.17). Тобто, відповідач ОСОБА_1 під час подання заяви 02.01.2020 року надав недостовірні відомості, які спричинили виплату грошової компенсації у розмірі, визначеному без урахування жилої площі, яка перебуває у власності його дружини. 22.05.2024 року Управління соціального захисту населення в Хаджибейському районі Департаменту праці та соціальної політики подало до Міської комісії подання про перегляд рішення щодо компенсації у зв`язку з виявленням права власності на житло у дружини заявника (а.с.18). 31.07.2024 року Міська комісія прийняла рішення № 484, яким перерахувала грошову компенсацію для ОСОБА_1 , зменшивши її до 2 563 409,05 грн, і зобов`язала ОСОБА_1 повернути надмірно виплачену суму в розмірі 567 590,95 грн. (а.с.19-20). 20.08.2024 року, 06.11.2024 року, 10.12.2024 року Департамент надсилав листи на адресу ОСОБА_1 щодо повернення надмірно виплачених грошових коштів у відповідному розмірі. Проте, станом на даний час кошти відповідачем повернуті не були. Відповідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно ч.2 цієї статті положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. За правилами ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. В даному випадку грошова сума надавалася відповідачу, і це підтверджується матеріалами справи, не як допомога чи засіб існування, а як грошова компенсація за належні для отримання жилі приміщення, право на які передбачені ст. 31 ЖК України. Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що, розглядаючи заяву ОСОБА_1 щодо призначення грошової компенсації, Міська комісія мала перевірити усі наявні відомості щодо нерухомого майна стосовно усіх членів сім`ї заявника, колегія суддів зазначає наступне. Так, перевірка заяви ОСОБА_1 щодо його майнового стану та майнового стану членів його сім`ї була здійснена на підставі інформації, що містилась в заяві, та даних, що наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. В подальшому після розгляду заяви відповідача, Постановою КМ № 142 від 23.02.2022 Пункт 5 Порядку було доповнено новим абзацом, згідно з яким Перевірка інформації про наявність/відсутність права власності на житлове приміщення здійснюється на підставі інформації (відомостей) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, бюро технічної інвентаризації, а також відомостей, поданих у заяві про призначення грошової компенсації . Враховуючи вказані обставини дії Міської комісії на момент розгляду заяви відповідача від 02.01.2020 року та здійснення перевірки майнового стану ОСОБА_1 по справі та членів його сім`ї не можна вважати помилковими чи недостатніми, оскільки були здійсненні відповідно п. 4-5 Порядку виплати грошової компенсації №280 в редакції станом на 22.03.2019 року, що була чинною на момент здійснення перевірки. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, звертаючись із заявою про виплату грошової компенсації, мав діяти більш сумлінно, відповідально та добросовісно, а також своєчасно пересвідчитися в повноті та достовірності наданих ним даних, зокрема, щодо наявності нерухомого майна у всіх членів своєї сім`ї. Що стосується заяви ОСОБА_1 від 13.10.2025 року щодо неотримання відзиву Департаменту на апеляційну скаргу та зобов`язання позивача щодо надсилання вказаного відзиву на адресу апелянта, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2025 року Департамент подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.05.2025 року. (а.с.148-150). До вказаного відзиву Департамент додав докази надсилання його ОСОБА_1 (а.с.153). За таких обставин, враховуючи, що копія відзиву була надіслана позивачем апелянту, доводи, викладені у заяві, є безпідставними. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» Конвенція зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 травня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15.10.2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький