Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/4134/24

Справа № 128/4134/24 Провадження № 22-ц/801/2273/2025 Категорія: 20 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2025 рокуСправа № 128/4134/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Берегового О.Ю., Матківської М.В., за участю секретаря судового засідання Закерничної А.О., за участю сторін: відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу №128/4134/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Терещенко Валентини Василівни про визнання недійсним договору дарування із застосуванням наслідків недійсності правочину, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бездітної Тетяни Вячеславівни на ухвалу Вінницького районногосуду Вінницької області від 09 вересня 2025 року про забезпечення позову, яку постановила суддя Саєнко О.Б. в Вінницькому районному суді Вінницької області, повний текст складено 09 вересня 2025 року, в с т а н о в и в : В жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. про визнання недійсним договору дарування із застосуванням наслідків недійсності правочину, в якому просить: - визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, укладений 04 січня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстрований за № 04; - скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520682800:02:003:1084; - повернути у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520682800:02:003:1084. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 04 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2025 року клопотання представника позивача адвоката Герасимчука О.О. про забезпечення позову задоволено частково та вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 . 02 вересня 2025 року адвокат Герасимчук О.О. подав до суду заяву про забезпечення позову, просив суд заборонити ОСОБА_1 здійснювати на земельній ділянці із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будь-які дії, пов`язані з демонтажем (знесенням) чи перенесенням об`єктів нерухомого майна (сарай та/або навіс), що належить на праві власності ОСОБА_3 . Заява мотивована тим, що в провадженні суду перебуває вказана цивільна справа та як на підставу для задоволення позову позивач посилається на те, що договір дарування від 04 січня 2022 року щодо спірної земельної ділянки, за яким від позивача до його доньки ОСОБА_1 перейшло право власності на відповідну земельну ділянку було вчинено під впливом помилки, оскільки на відповідній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, що належать йому на праві власності. З відзиву на позовну заяву поданого представником ОСОБА_1 , адвокатом Бездітною Т.В., вбачається, що відповідач не оспорює того факту, що дійсно на спірній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухового майна, що належать на праві власності позивачу, більше того, він вважає, що до нього також перейшло також право власності на всі об`єкти нерухомості, що на даний час розміщені на спірній земельній ділянці, зокрема і позивача по справі. Крім того, 26 серпня 2025 року відповідач ОСОБА_1 направила письмову вимогу позивачу ОСОБА_3 , у якій зазначено необхідність протягом 14 днів терміново здійснити демонтаж (перенесення) сараю та навісу, що знаходяться на спірній земельній ділянці, з попередженням про можливе самостійне знесення цих споруд у разі невиконання вимоги. Таким чином, наразі існують обставини, які в подальшому можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та призведе до знищення об`єктів нерухомості що належать на праві власності позивачу. Зазначає, що у разі здійснення відповідачем будівельних робіт з будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на спірній земельній ділянці та подальшого навмисного відчуження цієї земельної ділянки шляхом укладання договорів чи будь-яких правочинів під час розгляду даної судової справи, такі дії унеможливлять здійснити ефективний спосіб захисту прав позивача, та в повній мірі виконати рішення суду (у разі задоволення позову), яке в свою чергу як зазначено вище дає змогу позивачу застосувати ефективний спосіб захисту прав, поновити порушене право (шляхом визнання недійсним договору дарування та реєстраційних дій, а відтак поновити порушене право власності заявника). Вважає, що відповідачка може самовільно знести (демонтувати) чи перенести об`єкти нерухомого майна, що розташовані на цій земельній ділянці, зокрема сарай та навіс, про що прямо зазначено у вимозі від 26 серпня 2025 року. Такі дії відповідача можуть призвести до необмеженої кількості судових справ, а відтак ускладнити та/або унеможливити в подальшому виконання судового рішення щодо повернення позивачеві спірної земельної ділянки у власність. Ухвалою Вінницького районногосуду Вінницької області від 09 вересня 2025 року заяву представника позивача адвоката Герасимчука О.О. про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову в даній цивільній справі шляхом заборони ОСОБА_1 здійснювати на земельній ділянці із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будь-які дії, пов`язані з демонтажем (знесенням) чи перенесенням об`єктів нерухомого майна (сарай та/або навіс), які належать на праві власності ОСОБА_3 . Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Бездітна Т.В. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, необґрунтованою, постановлену з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просила скасувати ухвалу Вінницького районногосуду Вінницької області від 09 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. В апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції в даній ухвалі порушено як право власності, право користування та розпорядження майном, а також принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що призведе до понесення відповідачем збитків. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги,заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що з метою забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд прийшов до висновку про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Згідно роз`яснень у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог (постанова Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі № 686/1849/23). Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 344/14718/20). Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову. Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 916/4159/23. Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою (судове рішення, у разі задоволення якого, не вимагається примусове виконання), то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 915/1912/19, від 11 лютого 2021 року у справі №915/1185/20, у справі №916/602/23 від 31 травня 2024 року). При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі №910/15328/23, від 17 грудня 2018 року у справі №914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20). Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, укладений 4 січня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстрований за № 04 Тобто, позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову, у даному випадку, є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 26 серпня 2025 року на адресу позивача ОСОБА_3 направила письмову вимогу, в якій вимагає термінового (протягом 14 днів) вирішити питання щодо перенесення (демонтажу) сараю та навісу на територію позивача та припинити незаконно користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 0520682800:02:003:1084. Також відповідач у своїй вимозі зазначила, що в разі невиконання даної вимоги позивачем, вона буде змушена самостійно демонтувати сарай та навіс з подальшим покладенням на позивача усіх понесених витрат. У даному випадку заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду, лише запровадять законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом першої інстанції позову по суті за звичайною процедурою, а в разі задоволення позову сприятимуть ефективному захисту прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду. Тому, апеляційна колегія вважає, що врахувавши обставини даної справи та вказані вище норми права, надавши оцінку доводам заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що відповідні заходи забезпечення позову стосуються предмета спору, відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, є співмірними із заявленими позовними вимогами; спрямовані на збереження існуючого стану речей до завершення розгляду цієї справи, а їх невжиття може зумовити те, що позивач не зможе відновити своє порушене право в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду. Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. При цьому, у разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з вимогами про скасування заходів забезпечення позову відповідно до статті 158 ЦПК України. Також, статтею 159 ЦПК України передбачено право на звернення з позовом про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися. Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними, процесуальних порушень, які були б обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції чи призвели б до неправильного вирішення справи апеляційним судом не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бездітної Тетяни Вячеславівни залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького районногосуду Вінницької області від 09 вересня 2025 року про забезпечення позову залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 15 жовтня 2025 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Береговий О.Ю. Матківська М.В.