Постанова Одеський апеляційний суд № 515/708/24

Номер провадження: 22-ц/813/6540/25 Справа № 515/708/24 Головуючий у першій інстанції Бучацька А. І. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.10.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильченко Ганна Іванівна, на заочне рішення Саратського районного суду Одеської області від 24 липня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Бучацької А.І., у цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: 25.04.2024 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ (далі ТОВ) «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 10.01.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було укладено кредитний договір № 1138-6138, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти у розмір 15 400,00 грн., зі сплатою відсотків у розмірі 2,50% знижена ставка, 3,00% стандартна ставка. Внаслідок невиконання умов договору у позичальника станом на 20.03.2024 року виникла заборгованість у розмірі 57 410,78 грн., з яких 8 849,22 грн. заборгованість за тілом кредиту, 48 561,56 грн. заборгованість за відсотками. Заочним рішенням Саратського районного суду Одеської області від 24.07.2024 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1138-6138 від 10.01.2023 року станом на 20.03.2024 року у загальному розмірі 57 410,78 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом 8 849,22 грн., 48 561,56 грн., прострочена заборгованість за нарахованими відсотками, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. (а.с.68-69). Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 04.06.2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 24.07.2024 року було залишено без задоволення (а.с.151-152). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Васильченко Г.І. ставить питання про скасування заочного рішення Саратського районного суду Одеської області від 24.07.2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.159-165). У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.187-202). У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 13.10.2025 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з перерубуванням судді Сегеди С.М. у відпустці, через відсутність в приміщенні Одеського апеляційного суду електроенергії, через необхідність перебування працівників і суддів Одеського апеляційного суду в бомбосховищі, а також враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, датою ухвалення цього судового рішення є 13.10.2025 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.07.2025 року (а.с.182-183), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.184-185). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, підписуючи кредитний договір, погодилася з усіма умовами договору, у тому числі, зі сплатою відсотків у визначеному розмірі (а.с.68-69). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне. За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було укладено кредитний договір № 1138-6138, відповідно до умов якого позичальник отримала 15 400,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 2,50% знижена ставка, 3,00% стандартна ставка (а.с.31-36). У встановленому законом порядку зазначений кредитний договір ОСОБА_1 не спростувала. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 підписала кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора. Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закон) на законодавчому рівні було встановлено порядок укладення договорів в мережі Інтернет спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною (ч. 3 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 3 Закону). Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розмішені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ч. 5 ст. 11 Закону). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону). Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. В своїй постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовій формі. Внаслідок невиконання умов кредитного договору, у позичальника виникла заборгованість у розмірі 57 410,78 грн., з яких 8 849,22 грн. заборгованість за тілом кредиту, 48 561,56 грн. заборгованість за відсотками, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості (а.с.15-18). У встановленому законом порядку зазначений розрахунок відповідачем апелянтом у справі також спростовано не було. Заявник апеляційної скарги зазначає, що нараховані позивачем відсотки за користування кредитними коштами є несправедливими і неспівмірними із тілом кредиту. З цих підстав, колегія суддів зазначає, що підписуючи договір, позичальник погодилася з усіма умовами, визначеними у даному договорі, у тому числі, зі сплатою відсотків у вищевказаному розмірі за користування кредитними коштами. Підпис відповідача під договором свідчить про її ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України. Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорювала кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту. Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме - отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, а саме ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Тому зазначені доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. Крім того, апелянт посилається на те, що матеріали справи не містять доказів щодо перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника за кредитними договорами. Проте, як вбачається із матеріалів справи позивачем, через АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з яким укладено договір № 4010 від 02.12.2019 року щодо надання послуг в системі LiqPay (а.с.207-211), було перераховано на платіжну картку ОСОБА_1 , номер якої зазначено останньою під час укладання кредитного договору, було перераховано кредитні кошти у розмірі 15 400,00 грн. Зазначене підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.9-11). Тому посилання апелянта на те, що позивачем не було доведено факту перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача, спростовуються матеріалами справи. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Крім того, зважаючи на те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, заявник апеляційної скарги не має право на компенсацію судових витрат, пов`язаних із розглядом даної справи. Оскільки, згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, зазначена справа є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильченко Ганна Іванівна, залишити без задоволення. Заочне рішення Саратського районного суду Одеської області від 24 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік