Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/556/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/556/25 пров. № А/857/16665/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року (головуючий суддя: Остап`юк С.В., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - встановив: ОСОБА_1 , 27.01.2025, звернулася з позовом до суду, в якому просила: визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 092950018644 від 14.01.2025; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області призначити з 16.11.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №

2. Обґрунтовує позов тим, що з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, оскільки на момент звернення 07.01.2025 за призначенням пенсії досягла пенсійного віку 50 років, а також мала наявний страховий стаж більше необхідних 20 років, з них пільгового стажу більше необхідних 10 років, що визнано пенсійним органом. Водночас, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно відмовило у призначенні пенсії на пільгових умовах. Позивачка просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити пенсію за віком на пільгових у мовах за Списком № 2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 092950018644 від 14.01.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16.11.2024 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що позивачка станом на момент набуття чинності змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не досягла 50-річного віку, відповідно умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатись на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Позивачем відзиву на апеляційну скаргу подано не було, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 07.01.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, яку після реєстрації, за принципом екстериторіальності, передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 14.01.2025 за № 092950018644 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягнення позивачкою 55 років. При цьому, визначено страховий стаж позивачки, який становить 25 років 01 місяць 22 дні, пільговий стаж з урахуванням ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 39 років 09 місяців 14 днів. Позивачка, вважаючи протиправною відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, звернулася до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV) з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років. Суд першої інстанції дійшов висновку, що норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин та вони явно суперечать один одному, що порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Згідно з пунктом 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. У преамбулі Закону № 1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Відповідно до статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років. Таким чином, з огляду на зміст зазначеної норми, пенсія за віком на пільгових умовах є окремим видом пенсійного забезпечення, що призначається особі за наявності визначеного законом страхового стажу та підтвердженого факту роботи в особливих умовах протягом встановленого періоду. Призначення такої пенсії здійснюється за умови досягнення особою віку, який є нижчим за загальний пенсійний вік. 9 липня 2003 року ухвалено Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV. 3 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Відповідно до положень статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Однак, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Згідно із Законом України № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, було внесено зміни до пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-ХІІ, якими передбачено підвищення віку виходу на пенсію на пільгових умовах для жінок. Зокрема, встановлено збільшення віку набуття права на відповідний вид пенсії з 50 до 55 років. Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020). Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-»г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам». Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020, окремі положення Закону України № 1788-ХІІ були визнані такими, що не відповідають Конституції України, у зв`язку з чим втратили чинність з дня ухвалення зазначеного Рішення (пункт 2 резолютивної частини). Разом із цим Конституційний Суд України визначив, що підлягають застосуванню положення зазначеного Закону в редакції, яка діяла до внесення змін Законом № 213-VIII. Встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин положення Закону України № 1788-ХІІ, з урахуванням правових позицій, викладених у Рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020, передбачали право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50-річного віку та для чоловіків після досягнення 55-річного віку за умови наявності необхідного страхового стажу та дотримання інших вимог, визначених зазначеним Рішенням Конституційного Суду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин існувала правова колізія між положеннями Закону України № 1788-XII (з урахуванням правових позицій, викладених у Рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020) та положеннями Закону України № 1058-IV у частині визначення віку, з якого особа набуває право на пенсію за віком на пільгових умовах. Зокрема, перший із зазначених законів визначав граничний вік для жінок на рівні 50 років, тоді як другий 55 років. З огляду на те, що обидва закони регулюють однакове коло суспільних відносин, наявна суперечність між їхніми положеннями, що порушує принцип правової визначеності та вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Таке нормативне регулювання не забезпечує належного захисту від свавільного втручання органів державної влади у майнові права особи, що підтверджується п. 56 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19) сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі неоднозначного або множинного тлумачення норм законодавства, що визначають права та обов`язки особи, компетентні органи зобов`язані застосовувати правові положення, які є найбільш сприятливими для особи. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим застосування у цій справі саме норм Закону України № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, як таких, що більшою мірою гарантують реалізацію права позивачки на пенсію за віком на пільгових умовах. Згідно статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку, а саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав зобов`язати пенсійний орган призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, з 16.11.2024 з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі № 300/556/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська