Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/12558/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2025 р. Справа № 520/12558/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/12558/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування правових актів індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0021814-2405-2030-UA63120270000028556 від 12.03.2025р. в частині 1697,08 грн.; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №2646421-2405-2030-UA63120270000028556 від 11.12.2024р. в частині 2624,40 грн.; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0021816-2405-2030-UA63120270000028556 від 12.03.2025р. в частині 6946,95грн.; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №2646419-2405-2030-UA63120270000028556 від 11.12.2024р. в частині 10740,98 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належні ій об`єкти нерухомого майна не належать до будівель готельних, будівель офісних, будівель торговельних, а тому не повинні оподатковуватись податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 1% мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного календарного року за 1 кв м. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.03.2025р. №0021814-2405-2030-UA63120270000028556 року в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 1.697,08 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 11.12.2024р. №2646421-2405-2030-UA63120270000028556 року в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2.624,40 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.03.2025р. №0021816-2405-2030-UA63120270000028556 року в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 6.946,95 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 11.12.2024р. №2646419-2405-2030-UA63120270000028556 року в частині визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 10.740,98 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (на користь ОСОБА_1 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 3.000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) у якості компенсації витрат на оплату професійної правничої допомоги. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення, якими позивачу як власнику нежитлової будівлі (об`єкт оподаткування) визначено суму податкового зобов`язання податку на нерухоме майно, відмінне вiд земельної ділянки за 2022 -2023 рік, є законними та обґрунтованими. Для визначення ставки податку (в розмірі 1%) контролюючий орган у відповідності до приписів ст. 266 ПК України керувався даними Державного реєстру речових прав на майно. Звертає увагу, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 21.04.2025 року відсутня інформація про технічні характеристики нежитлової нерухомості, а саме не визначено підтип нерухомого майна, яке належить позивачу на праві власності, тобто платником не проведено процедуру внесення змін до реєстраційних даних відповідно до Закону № 1952 та Порядку № 1127. Також у доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн. не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка позову не потребує значного часу на надання адвокатом зазначених вище послуг, а сама справа не може вважатися справою значної складності. У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечувала проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Заперечуючи проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, стверджувала, що згідно з п.п. 266.3.2. п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Наведеним спростовується позиція відповідача щодо можливості використання останнім виключно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 14.12.2016 позивачу на праві власності належить об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення №54-61 в нежитловій будівлі літ «А-2» загальною площею 174,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (далі за текстом - Об`єкт №1). За нотаріально посвідченим договором дарування від 07.06.2017р. позивачу на праві власності належить об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля №І-ХІІІ в нежитловій будівлі в літ.А-3 загальною площею 712,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 (далі за текстом - Об`єкт №2). Відомості стосовно Об`єкту №1 підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.12.2016р. №75790539 та відомостями Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відомості стосовно Об`єкту №2 підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.06.2017р. №89082051 та відомостями Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відносно Об`єкту №1 ТОВ «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» був складений технічний паспорт №33447 саме на нежитлове приміщення - 2-й рівень підвалу. Відносно Об`єкту №2 ТОВ «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» був складений технічний паспорт №ТІ01:9874-4373-5337-5269 саме на групу нежитлових приміщень підвалу. 11.12.2024 ГУ ДПС у Харківській області ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника у вигляді Об`єкту №1 було прийнято податкове повідомлення-рішення №2646421-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023р. у розмірі 2.916,17 грн.; відносно майна заявника у вигляді Об`єкту №2 було прийнято податкове повідомлення-рішення №2646419-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023р. у розмірі 11.934,38 грн. 12.03.2025 ГУ ДПС у Харківській області ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника у вигляді Об`єкту №1 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0021814-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022р. у розмірі 1.886,08 грн.; відносно майна заявника у вигляді Об`єкту №2 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0021816-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022р. у розмірі 7.718,75 грн. Позивач, не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, звернулася до суду із даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем невірно визначено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості при нарахуванні податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Крім того, суд першої інстанції, за наслідками розгляду справи, стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно п.п.54.3.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган. Відповідно до ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. З 01.01.2015р. таким законом відносно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є положення ст.266 Податкового кодексу України. Так, згідно з п.266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Пунктом 266.2.1 ст.266 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. За правилом п.266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Отже, для справляння податку у порядку ст.266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) фізичне існування об`єкта як речі матеріального світу та функціонування цього об`єкта як прийнятої в експлуатацію будівлі; 2) тип об`єкта (тобто категорія будівлі) як за первісним призначенням, так і за реальним використанням; 3) місце розташування об`єкта (тобто поштова адреса будівлі), 4) площа об`єкта, 5) існування у конкретного суб`єкта права (громадянина чи юридичної особи) речових прав на об`єкт. Пунктами 14.1.129 та 14.1.129.1 Податкового кодексу України об`єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об`єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку. Відповідно до положень п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. За змістом п.п.266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України). Рішенням Харківської міської ради від 21.01.2015р. №1793/15 (із змінами та доповненнями) було затверджено у новій редакції Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі за текстом - Положення №1), згідно з п.п.1.2.1 якого об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. 1.2.1.1. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх, стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну; в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; 1.2.1.2. садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; 1.2.1.3. дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку. Відповідно до п.п.1.2.2 Положення №1 об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі. Положення №1 було додатком до рішення Харківської міської ради від 12.01.2011р. №126/11 із доповненнями та змінами. У подальшому ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (далі за текстом - рішення Міської ради №542/17), згідно з п.5 Додатку №1 до якого, станом на 01.01.2018р. було установлено такі ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади 0,25 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка. Також у подальшому ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (далі за текстом - рішення Міської ради №542/17) п.5 додатку 1 до якого станом на 01.01.2019р. встановлено такі ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні 1 відсоток; 2) будівлі офісні 1 відсоток; 3) будівлі торговельні 1 відсоток; 4) гаражі 0,1 відсотка; 5) виключений; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків; 8) інші будівлі 0,1 відсотка. При цьому, у п.4 рішення Міської ради №542/17 указано, що це рішення набирає чинності з 01.03.2017р. Пунктом п.5 рішення Міської ради №542/17 передбачено визнати з дня набрання чинності цим рішенням таким, що втратило чинність, рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011р. № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України". У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 10.12.2021р. по справі №0940/2301/18: 1) терміни "оприлюднення" та "опублікування" не є синонімами та мають різний зміст і правове навантаження; 2) термін "оприлюднення" має більш широке значення порівняно із терміном "опублікування" та включає у себе різні передбачені законом способи донесення публічної інформації, у тому числі змісту нормативно-правового акту, до відома широкого кола осіб, зокрема, шляхом її розміщення на офіційному вебсайті відповідного суб`єкта нормотворення, опублікування у офіційних друкованих виданнях, друкованих засобах масової інформації тощо; 3) відносно рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно - правовим актом, то стосовно таких рішень як у Податковому кодексі України, так і у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації; 4) на відносини, пов`язані із порядком та способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема й з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які не можуть залишатись неврегульованими, можливо поширити дію частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою встановлено обов`язковість опублікування нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному вебсайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу); 5) За змістом статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, у тому числі нормативно-правового характеру, підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтею 15 якого встановлено обов`язок оприлюднення розпорядниками своїх нормативно - правових актів невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня їх затвердження. Ця ж стаття Закону України «Про доступ до публічної інформації» у імперативній формі визначає, що у разі наявності у розпорядника інформації офіційного вебсайту така інформація оприлюднюється на вебсайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації. Згадане вище рішення Міської ради №542/17 було оприлюднене на офіційному вебсайті Харківської міської ради у мережі "Інтернет", а тому підлягає кваліфікації у якості офіційно оприлюдненого та обов`язкового до застосування підзаконного нормативно-правового акту локальної дії за відсутності колізій із актами права вищої юридичної сили. Суд першої інстанції слушно звернув увагу, що національним законом України не визначено процедури та механізму кваліфікації об`єкту нерухомого майна у цілях справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, у якості будівлі промисловості, складу, готельної будівлі, торгівельної будівлі, офісної будівлі тощо. Тому, з огляду на положення ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) найбільш сприятливим для заявника приватної особи є кваліфікація об`єкту нерухомого майна за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, технічного паспорту на будинок або відповідного правочину (за яким об`єкт було набуто у власність), а не за розсудом контролюючого органу. За приписами локального нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за реально існуючі як фізичні речі матеріального світу у 2022р., 2023р. об`єкти нерухомого майна - будівлі чи приміщення у розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. нерухомості справляється у місті Харкові з готельних будівель, з офісних будівель, з торговельних будівель. Відповідно до ст.8 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2022р. складав 6.500,00грн. Відповідно до ст.8 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2023р. складав 6.700,00грн. Матеріалами справи встановлено, що за два місяці 2022 р. розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в оскаржених податкових повідомленнях-рішеннях стосовно Об`єкту №1 та Об`єкту №2 згідно з пунктом 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023 № 3050-ІХ був обчислений суб`єктом владних повноважень саме із використанням ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2022р. за 1 кв.м. нерухомості. Аналогічно, за 1 квартал 2023р. розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в оскаржених податкових повідомленнях-рішеннях стосовно Об`єкту №1 та Об`єкту №2 згідно з рішенням Харківської міської ради від 19.08.2024р. №633/24 був обчислений суб`єктом владних повноважень саме із використанням ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2023р. за 1 кв.м. нерухомості. Проте, відповідачем у порядку ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірності обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки саме за ставкою за ставкою 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. об`єкту нерухомого майна (65,00 грн. за 2022 рік; 67,00 грн. за 2023 рік). Як вірно зазначив суд першої інстанції, у даному конкретному випадку з огляду на приписи п.54.3.3 ст.54 та ст.266 Податкового кодексу України саме суб`єкт владних повноважень повинен здобути до події вчинення управлінського волевиявлення з приводу визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належно оцінити під час вчинення управлінського волевиявлення з приводу визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і довести у суді обставини належності конкретного об`єкта власності конкретного учасника суспільних відносин до категорії торгівельних, офісних чи готельних будівель. Невиконання суб`єктом владних повноважень цього обов`язку та відсутність об`єктивних та загальновідомих у розумінні ч.3 ст.78 КАС України даних про належність конкретного об`єкта власності конкретного учасника суспільних відносин до категорії торгівельних, офісних чи готельних будівель унеможливлює кваліфікацію у якості правомірного управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за ставкою 1% мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного календарного року за 1 кв.м. об`єкта нерухомого майна. Доводи апелянта про невідображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення спірних нежитлових будівель, чим останній з поміж іншого обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваних рішень, не спростовують обов`язку відповідача за відсутності такої інформації, вжити заходів, спрямованих на з`ясування типу (цільового призначення) вказаних будівель для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку. При цьому, колегія суддів зазначає, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.10.2020 у справі № 822/2972/13-а, від 15.12.2020 у справі № 826/4847/15 та від 25.05.2021 у справі № 823/1147/16, від 21.11.2024 у справі № 480/5208/23 саме відповідач у межах реалізації покладених на нього функцій уповноважений отримувати у порядку, визначеному законодавством, інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи. Відповідач, встановивши у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутність відомостей щодо цільового призначення об`єкта нежитлової нерухомості, за витребуванням додаткових документів до позивача не звертався. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для задоволення позовних вимог. Стосовно розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, здійснених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно достатті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Пунктом 1 частини третьоїстатті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Судовим розглядом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано ордер від 15.05.2025р. серії АХ №1260407, Договір №1/1205 від 12.05.2025р. про надання правничої, допомоги, квитанцію до платіжної інструкції від 13.05.2025р. №ПН5201 про сплату заявником 6.000,00 грн згідно з договором №1/1205 від 12.05.2025р., акт прийому-передачі виконаних робіт від 12.06.2025р. Пунктом 4.1. Договору №1/1205 від 12.05.2025р. про надання правничої допомоги сторони узгодили, що за виконання зобов`язань з надання правничої допомоги у суді першої інстанції у адміністративній справі щодо визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Харківській області Денисенко Т.В. зобов`язується сплатити адвокату фіксований розмір гонорару у сумі 6000,00 грн. Відповідно до п.4.2 Договору №1/1205 від 12.05.2025р. про надання правничої допомоги на підтвердження виконання адвокатом зобов`язань у суді кожної інстанції за даним Договором сторони підписують відповідні Акти приймання-передачі виконаних робіт. Сплата гонорару згідно з п.4.3 Договору №1/1205 від 12.05.2025р. відбувається протягом п`яти днів з дня підписання Договору. Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 12.06.2025р. позивачу надано професійну правничу допомогу у адміністративній справі №520/12724/25 - 6.000,00 грн. Відповідач подав заперечення стосовно компенсації судових витрат, у яких зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та складністю виконаних адвокатом робіт, витраченим часом на виконання робіт та обсягом наданих послуг. Згідно правових висновків, викладених в Постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі №300/1272/19 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону №5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обгрунтованим. У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обгрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі №826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін, при цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Враховуючи предмет спору, виконану адвокатом роботу, колегія суддів вважає, що стягнутий судом до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу, у цій конкретній справі, не є завищеним, а є співмірним із складністю справи (предметом позову) з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, у зв`язку з чим підстави для зменшення витрат на правничу допомогу відсутні. При цьому, відповідачем не вказано розміру витрат на правничу допомогу, які б вважались обґрунтованими, а також не наведено додаткових переконливих аргументів, які б дійсно свідчили про неспівмірність визначеної судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт. Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 по справі № 520/12558/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін