Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/11732/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2025 р. Справа № 440/11732/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2024, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/11732/24 за позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській областіА1352 (далі відповідач 1, 1 ДПРЗ ГУ ДСНС в Полтавській області, апелянт), Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (далі відповідач 2, ГУ ДСНС в Полтавській області), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2015 року по 20 вересня 2018 року у належному розмірі; зобов`язати відповідача1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року; зобов`язати першого відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію у розмірі 3507,45 грн.) за період з 01 березня 2018 року по 20 вересня 2018 року включно в розмірі 25 721,30 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; визнати протиправною бездіяльність відповідача1 щодо неврахування ОСОБА_1 в одноразову грошову допомогу при звільненні індексації різниці грошового забезпечення; зобов`язати відповідача1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та провести виплату з урахуванням виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність відповідача1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки при звільненні зі служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язати відповідача1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення. 02.122024 рішенням Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 440/11732/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Першого державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Полтавській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 20.09.2018. Зобов`язано Перший державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано Перший державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 20.09.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Першого державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС в Полтавській області щодо неврахування ОСОБА_1 в одноразову грошову допомогу при звільненні індексації різниці грошового забезпечення. Зобов`язано Перший державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Полтавській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та провести виплату з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Першого державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Зобов`язано Перший державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Полтавській області нарахувати й виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 по справі № 440/11732/24 виправлено описку у рішенні суду від 02 грудня 2024 року у справі № 440/11732/24, зазначено по тексту рішення суду найменування відповідача у відповідних відмінках "1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області" замість неналежного "Перший державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області". Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідач1, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який отримує бюджетні асигнування за підпорядкованістю від ДСНС України, на виконання вимог ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 Порядку № 1078, діяв в межах бюджетних асигнувань, які в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не передбачали виплати індексації грошового забезпечення. Зауважує, що згідно з довідкою щодо нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення відповідачем за грудень 2015 року виплачено індексацію в розмірі 584,62 грн. Крім того, вказує, що протягом 2016-2018 років Міністерство соціальної політики України надало роз`яснення листами, в яких було зазначено, що індексацію грошового забезпечення не слід нараховувати до окремого роз`яснення. Щодо нарахування та виплати щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення позивачу, апелянт вказує, що оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію ОСОБА_1 проведено з грудня 2018 та виплачено в грудні 2019 року, що підтверджується наданим до матеріалів справи розрахунком. За період з 01.01.2020 по 20.09.2020, як стверджує апелянт, позивачу нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення. Стверджує, що додаткова оплачувана відпустка учасникам бойових дій, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», в разі її не використання в поточному році, не переноситься на наступний рік і тому, відповідно, з огляду на те, що позивач протягом 2017, 2018 років не звертався з рапортом про надання вказаного виду відпустки, останній не має права на грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток. Крім того, апелянт вважає, що ОСОБА_1 пропустив, встановлений КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом, оскільки з дня звільнення позивача зі служби до дня звернення його до відповідача з листом від 16.05.2024 щодо надання довідки про нараховану індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 02.04.2018 минуло більше шести років. Позивач та відповідач2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач1 посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами. Позивач проходив службу цивільного захисту в 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Полтавській області з 18.11.2014 по 20.09.2018 /зв.а.с. 51-52/, що відповідач не заперечував. У відповідь на адвокатський запит від 24.09.2024 листом від 30.2024 № 61-25-01.23-1762/61-61-25.01 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку індексації грошового забезпечення та нарахування та виплати компенсації додаткової відпустки за 2017-2018 роки /а.с. 13/. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 20.09.2018, компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2017-2018 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи, що починаючи з грудня 2015, відповідач повинен був застосовувати січень 2008 як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати) затверджені Порядком №1078, вважав за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період. Крім того, суд вважав, що відповідачем порушено право ОСОБА_1 на отримання індексації-різниці його грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 20 вересня 2018 року, тому прийняв рішення про визнання протиправними дій першого відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.03.2018 по 20.09.2018 та зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 20.09.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум. При цьому, суд першої інстанції, враховуючи приписи пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити індексацію-різницю в розмірі 3507,45 грн та 25 721,30 грн, з огляду на те, що виплата індексації буде здійснена після її нарахування відповідачами на виконання рішення суду. Також, суд першої інстанції, виходячи з наявності підстав для задоволення вимог в частині нарахування та виплати щомісячної індексації різниці грошового забезпечення з 01.03.2018 по 20.09.2018 (тобто дату звільнення позивача), дійшов висновку про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної індексації різниці грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності першого відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби та зобов`язання першого відповідача нарахувати та виплати таку грошову компенсацію, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.08.2019 у зразковій адміністративній справі №620/4218/18, виходив з їх обґрунтованості. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи (рішення суду переглядається в частині задоволення позовних вимог), визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до ч. 2 ст. 9 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ). Згідно із ст.1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Відповідно до чч. 1-2 ст. 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Згідно із ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Згідно із ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком №1078. Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Пунктом 4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. За приписами пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Відповідно до п.п. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Оскільки індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення. Таким чином, заробітна плата (грошове забезпечення) підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов`язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29.04.2020 по справі № 240/10130/19, від 16.09.2020 по справі № 815/2590/18. Крім того, відповідно до п. 5 Порядку № 1078 в редакції, що вступила в силу з 01.12.2015, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. На момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008. Вищевказана постанова була чинною до дати набрання чинності постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01.03.2018. Тобто з 01.12.2015 базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року. Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 № 1013 (далі Постанова №1013) були внесені значні зміни у Порядок № 1078, у зв`язку з чим з 01.12.2015 вступили в дію нові правила індексації заробітної плати. Так, відповідно до п. 5 Порядку № 1078 (в редакції Постанови № 1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Отже, з прийняттям Постанови № 1013 базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є не місяць зростання грошових доходів військовослужбовця (в тому числі у зв`язку із встановленням надбавок, виплати премії), а саме місяць, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець. Тобто з прийняттям Постанови № 1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення, а саме місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації військовослужбовців є місяць наступний за місяцем, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець згідно з постановою Кабінету Міністрів України. Тому, починаючи з грудня 2015 як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовців повинен застосовувати січень 2008 року, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати), затверджені Порядком №1078. У свою чергу, обчислення такого індексу за даними правилами відбувається незалежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли встановлено чергове військове звання або встановлені різні надбавки, доплати і премії. Таким чином, починаючи з грудня 2015 відповідач повинен був застосовувати січень 2008 як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати) затверджені Порядком № 1078. Отже, у спірному періоді (з 01.12.2015 по 28.02.2018) повноваження державних органів щодо визначення "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду по справі №380/1730/22 від 22.03.2023, № 420/15397/21 від 27.04.2023. Колегія суддів зазначає, що перший відповідач, здійснюючи нарахування індексації не має дискреційних повноважень щодо визначення базового місяця індексації, оскільки не вправі обирати його на власний розсуд, а має діяти у чітко визначених межах закону. Наявність саме у роботодавця, яким у цьому випадку є перший відповідач, повноважень щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням, окрім іншого, певного базового місяця індексації, не скасовує компетенції суду щодо можливості зобов`язання першого відповідача враховувати при обчисленні індексації конкретний базовий місяць, за наявності про це відповідного спору між сторонами. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації, якщо не підвищується посадовий оклад. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 260/1352/21, від 15.04.2025 у справі № 560/13777/23. Так, у ході судового розгляду не встановлено та відповідачем не надано доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період у належному розмірі, з огляду на що колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій першого відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та зобов`язання першого відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. Доводи апеляційної скарги щодо неможливості здійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, мотивовані відсутністю фінансових ресурсів для такої виплати та листи Міністерства соціальної політики (№ 248/3/9/1/2 від 04.01.2016, №248/3/9/1/940 від 16.08.2017), колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки першим відповідачем ані до суду першої, ані апеляційної інстанції не надано жодних належних та допустимих доказів відсутності у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується 1 ДПРЗ ГУ ДСНС в Полтавській області, коштів на індексацію грошового забезпечення та вжиття відповідних заходів з метою отримання додаткових коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Слід зауважити, що положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Крім того, перший відповідач в своїй діяльності має керуватися та діяти відповідно до Закону № 1282-XII, який має вищу юридичну силу, ніж роз`яснення міністерств, які носять рекомендаційний характер. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00). Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19. Посилання апелянта на те, що в грудні 2015 року позивачу було виплачено індексацію в розмірі 584,62 грн не спростовує висновку суду щодо наявності у апелянта обов`язку з нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за спірний період із застосуванням базового місяця січень 2008 року, враховуючи, що рішенням суду передбачено здійснення таких виплат з урахуванням виплачених сум. З приводу позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 20.09.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, колегія суддів зазначає наступне. Так, за визначенням, наведеним у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №120/6277/22, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці. Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної. У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір. Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078). Водночас щодо фіксованої суми індексації, то Верховний Суд зазначає, що Закон № 1282-XII і Порядок № 1078 такого поняття не містять. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте, постановою Уряду від 09.12.2015 № 1013 цей Додаток викладено у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується. З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4). Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4). Згідно з абзацом 6 пункту 5 Порядку № 1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Отже, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Беручи до уваги, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 , за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення. З системного тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 слідує, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача суду належить вирішити питання, чи має ОСОБА_1 право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі. Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21 із подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду справи. Так, з позовних вимог слідує, що позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 20.09.2018, водночас, першим відповідачем таку виплату проведено не було. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу. Для вирішення питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 19.03.2024, розрахованої із застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, враховуючи висновки суду касаційної інстанції у вищевказаних постановах, необхідно встановити наступні обставини: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б). Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається, як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078). Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А). За визначенням, наведеним у пункті 2 Постанови № 704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Оскільки у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру, відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку № 1078, колегія суддів бере до уваги лише ті складові грошового забезпечення позивача, які мають постійний характер. Так, з наявної у матеріалах справи довідки 1 ДПРЗ ГУ ДСНС в Полтавській області № 18-275/25.02 від 27.09.2024 про нараховані види грошового забезпечення ОСОБА_1 за лютий та березень 2018 року встановлено, що грошове забезпечення позивача склало: - у лютому 2018 року: 13707,25 грн. - у березні 2018 року: 14677,50 грн. Таким чином, дохід позивача у березні 2018 року підвищився на 970,25 грн (14677,50 грн 13707,25 грн). Визначаючи суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) необхідно встановити величину приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року, яка з урахуванням положень Порядку №1078 та додатків до нього, а також даних з офіційного сайту Держстату України про індекс інфляції у 2008-2018 роках (за посиланням https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) розраховується наступним шляхом: лютий 2008 року - 102,7% (індекс споживчих цін до попереднього місяця згідно даних Держстата) = 1,027; березень 2008 року - 103,8% = 1,038; квітень 2008 року - 103,1% - 1,031; травень 2008 року - 101,3% = 1,013; вересень 2008 року - 101,3% = 1,013 (розраховано за наростаючим підсумком - 100,8% (червень 2008) х 99,5% (липень 2008) X 99,9% (серпень 2008) х 101,1% (вересень 2008)); жовтень 2008 року - 101,7% = 1,017; листопад 2008 року - 101,5% = 1,015; грудень 2008 року - 102,1% = 1,021; січень 2009 року - 102,9% = 1,029; лютий 2009 року - 101,5% = 1,015; березень 2009 року - 101,4% = 1,014; травень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком 100,9% (квітень 2009) х 100,5% (травень 2009); червень 2009 року - 101,1% = 1,011; жовтень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком - 99,9% (липень 2009) х 99,8% (серпень 2009) х 100,8 (вересень 2009) х 100,9% (жовтень 2009); листопад 2009 року - 101.1% = 1,011; січень 2010 - 102,7% = 1,027 (розраховано за наростаючим підсумком = 100,9% (грудень 2009) х 101,8% (січень 2010); лютий 2010 року - 101.9% = 1,019; вересень 2010 - 103,5% = 1,035 ( розраховано за наростаючим підсумком - 100.9% (березень 2010) х 99,7% (квітень 2010) х 99,4% (травень 2010) х 99,6% (червень 2010) х 99,8% (липень 2010) х 101,2% (серпень 2010) х 102,9% (вересень 2010); грудень 2010 року - 101,6% = 1,016 ( 100,5% (жовтень 2010) х 100.3% (листопад 2010) х 100,8% (грудень 2010); березень 2011 року - 103,3%= 1,033 (101,0% (січень 2011) х 100,9% (лютий 2011) х 101,4% (березень 2011); квітень 2011 року - 101,3% = 1,013; червень 2011 року - 101,2% = 1,012 (100,8% (травень 2011) х 100,4% (червень 2011); березень 2014 року - 101,98% = 1,020 (98,7% (липень 2011) х 99,6% (серпень 2011) х 100,1% (вересень 2011) х 100,0% (жовтень 2011) х 100,1% (листопад 2011) х 100.2% (грудень 2011) х 100,2% (січень 2012) х 100,2% (лютий 2012) х 100,3% (березень 2012) х 100,0% (квітень 2012) х 99,7% (травень 2012) х 99,7% ( червень 2012) х 99,8% (липень 2012) х 99,7% (серпень 2012) х 100, Шляхом множення вищевказаних показників (1,027 х 1,038 х 1,031 х 1,013 х 1,013 х 1,017 х 1,015 х 1.021 х 1,029 х 1,015 х 1,014 х 1,014 х 1,011 х 1,014 х 1,011 х 1,027 х 1.019 х 1,035 х 1,016 х 1,033 х 1,013 х 1,012 х 1,020 х 1,033 х 1.038 х 1.014 х 1,037 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1.140 х 1.022 х 1,016 х 1,058 х 1.040 х 1,038 х 1.037 х 1.031 х 1,031 х 1,034 = 3,533) отримуємо наростаючий індекс споживчих цін - 353,3%. Керуючись формулою розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, наведеною у додатку 1 до Порядку № 1078, розраховуємо величину приросту індексу споживчих цін з січня 2008 року по березень 2018 року: 353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3%. Відповідно до статті 7 Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня. Отже, у березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн. Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножений на величину приросту індексу споживчих цін та поділити на

100. Керуючись вищенаведеними положеннями отримуємо суму можливої індексації у березні 2018 року: 1762,00 грн * 253,30%/ 100 = 4463,15 грн. Оскільки у березні 2018 року сума на яку збільшилось грошове забезпечення позивача (970,25 грн) порівняно з лютим 2018 року є меншою ніж 4463,15 грн, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання індексації - різниці з 01.03.2018 по 20.09.2018 включно. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправними дій першого відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 по 20.09.2018 та зобов`язання першого відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 20.09.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум. З приводу позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності першого відповідача щодо неврахування ОСОБА_1 в одноразову грошову допомогу при звільненні індексації різниці грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом 12 розділу XXVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України 20.07.2018 №623, особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються: для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення; для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні відповідних начальників органів управління (підрозділів),- посадовий оклад за останньою штатною посадою, оклад за спеціальним званням, установлений на день звільнення зі служби, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) за останніми штатними посадами. Спірним у даному випадку є питання урахування у складі грошового забезпечення позивача з метою обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні індексації грошового забезпечення. Колегія суддів зазначає, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Разом з цим, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення позивача для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 26.01.2022 у справі №520/8887/2020. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для включення індексації грошового забезпечення до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні позивача. Щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки, колегія суддів зазначає наступне. Так, статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Згідно із ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Згідно із п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в подальшому - Закон № 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Відповідно до ч.ч. 23, 24 ст. 129 Кодексу цивільного захисту України особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які звільняються із служби, крім осіб, які звільняються за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, надається за їх бажанням щорічна основна відпустка з розрахунку 1/12 тривалості відпустки, на яку вони мають право згідно з цим Кодексом, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому у разі, якщо тривалість відпустки становить більш як 10 календарних днів, надається додатковий час, необхідний для проїзду до місця проведення відпустки і повернення назад. Особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Кодексом. У рік звільнення зазначених у частинах двадцять третій, двадцять четвертій цієї статті осіб рядового та начальницького складу цивільного захисту із служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (частина двадцять п`ята статті 129 КЦЗ України). З аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки. Вказані норми кореспондуються з приписами Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593 (далі - Положення №593). Так, пунктом 137 Положення №593 особи рядового і начальницького складу мають право на такі види відпусток, зокрема інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються особам рядового і начальницького складу на підставах та в порядку, встановленому законодавством (пункт 148 Положення №593). Отже у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-ХІІ. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.12.2017 /а.с. 18/, а відтак має право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Сторонами не заперечується, що при звільненні позивачу не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності першого відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 роки при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби та зобов`язання першого відповідача нарахувати й виплати позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення. Доводи апелянта про те, що додаткова оплачувана відпустка учасникам бойових дій, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», в разі її не використання в поточному році, не переноситься на наступний рік і тому, відповідно, з огляду на те, що позивач протягом 2017, 2018 років не звертався з рапортом про надання вказаного виду відпустки, останній не має права на грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 у зразковій адміністративній справі №620/4218/18 зазначив, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Суд вважав, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій адміністративній справі №620/4218/18, у постанові від 21.08.2019 погодилась з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та підтримала висновок про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення зазначеної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Колегія суддів враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Так, на момент звільнення позивача зі служби з ГУ ДСНС України у Полтавській області (20.09.2018) частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строків звернення до суду. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.09.2024 року у справі №380/6701/24. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права, не порушив норми процесуального права. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом ч. 1ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2024 року по справі № 440/11732/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк