Ухвала ККС ВС № 331/7851/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2025 року м. Київ справа № 331/7851/23 провадження № 51- 3890ск25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 ККУкраїни, Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Жовтневий районний суд м. Запоріжжя вироком від 16 січня 2024 року засудив ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років; зарахував ОСОБА_5 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 30 жовтня 2023 року до 15 грудня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 30 жовтня 2023 року приблизно о 10:00, в умовах воєнного стану, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, повторно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, за допомогою фізичної сили зняв віконну раму та проник до приміщення будинку АДРЕСА_2 , звідки намагався таємно викрасти належне ОСОБА_6 майно. В цей час до будинку повернувся власник ОСОБА_6 та намагався зупинити ОСОБА_5 , в якого у свою чергу винник умисел на відкрите викрадення чужого майна. ОСОБА_5 відкрито, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, викрав майно потерпілого ОСОБА_6 , спричинивши останньому матеріальної шкоди на суму 25 008, 19 гривень. Після чого ОСОБА_5 з місця вчинення злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Запорізький апеляційний суд ухвалою від 25 вересня 2025 року змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, призначивши обвинуваченому за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Виключив: зі вступної та резолютивної частин вироку суду першої інстанції посилання на попередні судимості ОСОБА_5 ; з кваліфікації дій обвинуваченого кваліфікуючу ознаку «повторність». На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахував ОСОБА_5 строк перебування його під цілодобовим арештом з 15 грудня 2023 року до 25 вересня 2025 року у строк покарання з розрахунку: три дні цілодобового домашнього арешту дорівнює одному дню позбавлення волі. В решті вирок суду залишив без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись із судовими рішеннями у зв`язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить їх змінити та призначити засудженому покарання із застосуванням положень статей 75, 76 КК України. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_5 покарання не врахували усіх обставин, які пом`якшують покарання, даних про особу його підзахисного, зокрема, те, що він є особою з інвалідністю, проходив військову службу, має статус учасника бойових дій. Мотиви Суду Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 186 КК України в касаційному порядку захисником не оспорюються. В касаційній скарзі захисник порушує питання про невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості й безпідставне, на його думку, незастосування положень статей 75, 76 КК України. Проте такі доводи захисника Суд відхиляє з огляду на таке. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (ст. 414 КПК України). Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України. За приписами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосується звільнення ОСОБА_5 від призначеного покарання та пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Як убачається із вироку, Жовтневий районний суд м. Запоріжжя вироком від 16 січня 2024 року засудив ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, врахував: - характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення; - наявність обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття; - обставину, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку; - дані про його особу: ОСОБА_5 є особою раніше судимою, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, згідно з довідкою № 569 від 24 листопада 2023 року з 2000 року неодноразово оглядався лікарем-наркологом, має місце реєстрації та проживання, перебуває у цивільному шлюбі. При цьому суд не знайшов підстав для застосування до обвинуваченого положень статей 69, 75, 76 КК України. Обвинувачений, не погоджуючись із вироком, подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2024 року скасувати та призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Запорізький апеляційний суд ухвалою від 25 вересня 2025 року змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, призначивши обвинуваченому за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Виключив: зі вступної та резолютивної частин вироку суду першої інстанції посилання на попередні судимості ОСОБА_5 ; з кваліфікації дій обвинуваченого кваліфікуючу ознаку «повторність». На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахував ОСОБА_5 строк перебування його під цілодобовим арештом з 15 грудня 2023 року до 25 вересня 2025 року у строк покарання з розрахунку: три дні цілодобового домашнього арешту дорівнює одному дню позбавлення волі. В решті вирок суду залишив без змін. Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність призначення ОСОБА_5 основного покарання у виді позбавлення волі. При цьому суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення ст. 69 КК України, взяв до уваги надані стороною захисту під час апеляційного розгляду письмові документи, якими встановлено, що ОСОБА_5 проходив військову службу у Збройних Силах України, був звільнений за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, має тяжкі захворювання правої нижньої кінцівки, є учасником бойових дій. Окрім того, враховано посткримінальну поведінку ОСОБА_5 , який з моменту вчинення кримінального правопорушення (30 жовтня 2023 року) будь-яких правопорушень не вчиняв, та до будь-якої відповідальності не притягувався. На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги обвинуваченого, вивчив надані захисником документи, які характеризують особу обвинуваченого, в цілому дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального законів, використав свої дискреційні повноваження й достатньо переконливо обґрунтував своє рішення. Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Щодо доводів захисника про зміну судових рішень, шляхом застосування положень статей 75, 76 КК України, то Суд не знаходить підстав для їх задоволення, з огляду на конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дані про особу ОСОБА_5 , які вже були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні обвинуваченому покарання. Суд уважає, що призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки не буде становити надмірний тягар для особи та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Інших доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їхніх висновків з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного його заходу примусу захисник у касаційній скарзі не навів. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_4 відсутні, тому у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд ухвалив: відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3