Постанова 4824 № 363/5127/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/14313/2025 Справа № 363/5127/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 07 жовтня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Свєтушкіної Д.А. в м. Вишгород 13 червня 2025 року (повне рішення складено 18 червня 2025 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У жовтні 2024 року позивач ТОВ «Коллект Центр» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 2778372 від 20 липня 2021 року у розмірі 43221 грн., судовий збір 3028 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 13000 грн. Позов мотивував тим, що 20 липня 2021 року ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 уклали договір № 2778372 в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим електронним ідентифікатором. Пунктом 2.3 договору позики встановлено параметри позики: тип позики короткострокова, мета отримання позики придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, сума позики 3000 грн. Умовами п. 2.4.2 - 2.44, 2.5 договору погоджено середньоденний розмір процентів за користування позикою: акційний, фіксований - 0,01 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики, базовий, фіксований - 1,99000 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики; базова процентна ставка за позикою, фіксована: 1,99000 % від суми позики за кожен день користування позикою, розмір процентів на прострочену позику, фіксований: 0,01 % від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою. Згідно п. 2.6 договору позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на веб-сайті товариства протягом 3 робочих днів з дати підписання договору. Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами договору, і станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. 29 грудня 2021 року було укладено договір № 29/12-2021, відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2778372. 10 березня 2023 року було укладено договір № 10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2778372. Позивач повідомив про понесення судових витрат, які складаються зі суми судового збору 3028 грн., та витрат на правничу допомогу в розмірі 13000 грн. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 червня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором № 2778372 від 20 липня 2021 року у розмірі 43221 грн., судовий збір 3028 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та протиправність рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 червня 2025 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором позики № 2778372 від 20 липня 2021 року у розмірі 3000 грн., яка складається з тіла кредиту, а також судовий збір 210,17 грн., в решті позову відмовити; стягнути з ТОВ «Коллект Центр» витрати за надання ОСОБА_1 професійної правничої допомоги в суді першої інстанції 6048,83 грн., в апеляційному суді 4000 грн., а також судовий збір 3633,60 грн. за подання апеляційної скарги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що погоджується з висновком суду першої інстанції, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позики № 2778372 від 20 липня 2021 року у неї виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3000 грн. Разом із тим, вона не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення відсотків у розмірі 40221 грн. за користування грошовими коштами. Посилалася на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16, від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Зазначала, що у п. 2.4.4. та п. 2.5 договору позики № 2778372 від 20 липня 2021 року чітко вказано обумовлені проценти за користування позикою та прострочення сплати позики. Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що у випадку неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань проценти на прострочену позику нараховуються у розмірі, визначеному п. 2.5 договору, а саме у розмірі 1,01 % від суми позики за кожен день прострочення. Відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до договору позики та підписано розрахунки як до договору позики, так і до додаткової угоди, де чітко визначено розмір процентів, які відповідач повинен сплатити: 1671 грн. з 20 липня 2021 року по 17 серпня 2021 року (3000 грн. х 28 днів х 1,99 %), 1791 грн. з 17 серпня 2021 року по 16 вересня 2021 року (3000 грн. х 30 днів х 1,99 %), всього 3462 грн. Позика відповідачем станом на 16 вересня 2021 року не повернута, тобто після 16 вересня 2021 року настало прострочення виконання зобов`язання по поверненню позики та фіксована ставка почала становити 1,01 % від суми позики за кожен день з моменту прострочення сплати суми позики. Відповідно до преамбули договору позики, строк дії договору - це період, на який укладається договір позики, що починає обчислюватися з дати укладення договору позики і спливає через три місяці після спливу договору позики, який може бути продовжений. Отже, строк дії договору позики № 2778372 від 20 липня 2021 року був продовжений до 16 вересня 2021 року та сплив через три місяці після спливу продовженого строку позики, тобто 16 грудня 2021 року. Згідно з розрахунком ТОВ «Вердикт Капітал», заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 10 березня 2023 року становить 40221 грн., що складається з заборгованості за відсотками у розмірі 6291 грн. станом на 29 грудня 2021 року, нараховані відсотки за період з 29 грудня 2021 року по 09 січня 2023 року за відсотковою ставкою 1,99 % в день у розмірі 22506,90 грн., нараховані відсотки за період з 29 грудня 2021 року по 09 січня 2023 року за відсотковою ставкою 1,01 % в день у розмірі 11423,10 грн. Згідно з розрахунком ТОВ «Вердикт Капітал», заборгованість станом на 10 вересня 2024 року становить 43221 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3000 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 40221 грн. Разом з тим, враховуючи, що строк дії договору позики № 2778372 від 20 липня 2021 року, укладений ТОВ «Манівео» та ОСОБА_1 , сплив через три місяці після спливу продовженого строку позики, тобто 16 грудня 2021 року, сторона відповідача вважає, що відсутні правові підстави для нарахування процентів після закінчення строку кредитування з 16 грудня 2021 року по 09 січня 2023 року. Оскільки ТОВ «Коллект Центр» одержало право замість кредитодавця вимагати від відповідача виконання всіх грошових зобов`язань за договором позики, до позивача перейшло право вимоги в розмірі 9189 грн., де 3000 грн. тіло кредиту, 6189 грн. заборгованість за відсотками, які складаються з 1671 грн. з 20 липня 2021 року по 17 серпня 2021 року (3000 грн. х 28 днів х 1,99 %), 1791 грн. з 17 серпня 2021 року по 16 вересня 2021 року (3000 грн. х 30 днів х 1,99 %), 2727 грн. з 16 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року (3000 грн. х 90 днів х 1,01 %). Посилаючись на п. 15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, зазначала, що нарахування неустойки у період дії карантину в розмірі 2727 грн. з 16 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року (3000 грн. х 90 днів - 1,01 %) є незаконним. Крім того, вказувала, що перебуває у шлюбі з військовослужбовцем ОСОБА_1 , який є учасником бойових дій, згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 25 грудня 2024 року. Довідкою № 1/1124 від 18 лютого 2025 року про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України підтверджується, що старший лейтенант ОСОБА_1 дійсно в період з 09 вересня 2024 року по 26 листопада 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи у н.п. Покровськ Донецької області. Відповідно до долученої довідки від 20 червня 2024 року, виданої начальником Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут лейтенант ОСОБА_1 , якого призвали на військову службу по мобілізації до ЗСУ Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022, зарахований до списків особового складу курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут з 29 травня 2024 року по теперішній час. Відповідно до долученої довідки від 14 вересня 2024 року, виданої командиром в/ч НОМЕР_2 , лейтенант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 у в/ч НОМЕР_2 з 19 серпня 2024 року по даний час. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 131/1449/16, від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц, від 21 лютого 2018 року в справі № 211/1546/16-ц, від 25 квітня 2018 року в справі № 205/1993/17-ц про те, що особливий період діє в України від 17 березня 2014 року, вказувала, що нарахування ОСОБА_1 процентів за користування кредитів суперечить п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вказувала, що сторона відповідача була позбавлена можливості подати в суд першої інстанції докази, які підтверджують проходження ОСОБА_1 військової служби та статус учасника бойових дій, оскільки ОСОБА_1 безперервно проходить військову службу, брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, що завадило своєчасно отримати такі докази від останнього. Посилалася на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2024 року в справі № 120/359/24 про те, що проходження військової служби особою, призваною за мобілізацією до ЗСУ, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних з особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби. При цьому посилання на вказану постанову Верховного Суду при вирішенні питання про поновлення строку для подання доказів до суду апеляційної інстанції вважала релевантним, в зв`язку з чим просила поновити строк для подання доказів, що підтверджують проходження ОСОБА_1 військової служби та статус учасника бойових дій. Зазначала, що у позовній заяві ТОВ «Коллект Центр» просило суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 13000 грн. Вказувала, що з огляду на складність справи, ціну позову, заявлена до стягнення з відповідача ТОВ «Коллект Центр» сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн. не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, і керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, враховуючи вищевикладене та обставини даної справи, співмірність заявлених витрат зі складністю справи, слід дійти висновку, що розумний розмір витрат позивача на правову допомогу дійсно міг би складати 5000 грн., як стягнуто судом першої інстанції. Разом із тим, рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. також підлягає скасуванню, оскільки суду першої інстанції не звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази надання професійної правничої допомоги адвокатом. В матеріалах справи наявний лише договір з адвокатським об`єднанням та відсутній ордер чи інший документ, який підтверджує повноваження адвоката, який надав правову допомогу позивачу, тому підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у цій справі немає. Надані відповідачем докази не вказують, яким саме адвокатом виконана робота (надані послуги), чи є у нього відповідний статус. Відповідно до п. 2.8 договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року, надання правової допомоги клієнту здійснюється партнерами, адвокатами, співробітниками Адвокатського об`єднання. За таких обставин, у суду відсутні достеменні відомості про те, що витрати, які просить стягнути позивач із відповідача, пов`язані саме із правовою допомогою адвоката, тому в задоволенні вимоги позивача про стягнення цих витрат слід відмовити. Повідомляла, що нею в зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500 грн. на виконання додатку № 1 до договору про надання професійної правової (правничої) допомоги № б/н/24 від 15 листопада 2024 року, укладеного нею із Адвокатським бюро «Калінін і Партнери». Пропорційно до задоволених позовних вимог з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судові витрати в розмірі 6048,83 грн. Також відповідач в зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції очікує понести витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 4000 грн. на виконання п. 2 додатку № 1 до договору про надання професійної правової (правничої) допомоги № б/н/25 від 23 червня 2025 року, укладеного нею із Адвокатським бюро «Калінін і Партнери». Таким чином, в зв`язку з розглядом справи вона очікує понести витрати в загальному розмірі 10048,83 грн. Також нею понесено витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн., які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. Від позивача ТОВ «Коллект Центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наводив власні спростування доводів апеляційної скарги щодо нарахування відсотків, яке здійснювалось відповідно до умов договору, визначеного та погодженого сторонами, і на момент укладення кредитного договору відповідач не зверталася до позивача із заявами про надання роз`яснення незрозумілих їй умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування. а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами такого договору, в тому числі із спірними умовами про нарахування відсотків після строку кредитування. Щодо статусу дружини військовослужбовця, зазначав, що на момент укладення кредитного договору відповідач не набула статусу дружини військовослужбовця і на неї не розповсюджувались пільги відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», крім того, всі нарахування здійснені кредитором до 09 січня 2023 року, тобто до набуття чоловіком відповідача статусу військовослужбовця. Звертав увагу, що відповідач не повідомляла ані первісних кредиторів, ані позивача про набуття нею статусу дружини військовослужбовця. Позивач дізнався про цю обставину лише під час розгляду даної справи з наданих відповідачем документів. Щодо стягнення правничої допомоги на користь позивача, зазначив, що відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги, а заперечення відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є особистою думкою відповідача. Щодо витрат на правничу допомогу, заявлених відповідачем, вказував, що витрати є неспівмірними з обсягом послуг, наданих відповідачу, та є очевидно завищеними, враховуючи, що справа є малозначною та типовою для представника відповідача, а також розглядається в порядку спрощеного провадження. Представнику відповідача не довелось збирати докази та досліджувати судову практику, оскільки вона є сталою для даних правовідносин, крім того, участь представника відповідача у судових засіданнях не передбачається. Звертав увагу, що спір виник внаслідок протиправної поведінки відповідача, пов`язаної з тривалим невиконанням умов договору. Отже, стягнення витрат на правничу допомогу з позивача не можна вважати розумним, справедливим і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства. На підставі вищевикладеного просив відмовити відповідачу в задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу або суттєво зменшити їх розмір. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20 липня 2021 року ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2778372, який підписано електронним підписом позичальника, відповідно до якого відповідач отримала кредит у сумі 3000 грн., строк позики до 17 серпня 2021 року (28 днів), середньоденний розмір процентів акційний - 0,01000 %, базовий - 1,99000 %, від суми позики за кожен день користування позикою, на прострочену позику - 1,01 % від суми позики за кожен день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою (а. с. 5 - 10 т. 1). Відповідно до п. 3.1.1. вказаного договору, проценти за користування позикою нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування позикою з дня надання позики до дня повного погашення заборгованості включно. Згідно із п. 3.1.2. договору позики, у межах строку позики проценти за користування позикою нараховуються за спадною процентною ставкою на підставі фіксованого середньоденного розміру процентів за користування позикою відповідно до п. 3 Додатку № 1 до договору. Пунктом 3.1.3. договору позики передбачено, що у період прострочення позики проценти за користування позикою нараховуються за базовою процентною ставкою на позику, визначеною п. 2.4.4. Відповідно до п. 3.2.1 договору позики проценти за прострочену позику нараховуються у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором у розмірі, визначеному п. 2.5 договору за кожен день прострочення. Згідно розрахунку за договором позики, який є додатком № 1 до договору позики від 20 липня 2021 року № 2778372, загальна вартість кредиту становить 3008,40 грн., така ж сума зазначена у паспорті позики, які підписані ОСОБА_1 (а. с. 11 - 13 т. 1). 17 серпня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору позики № 2778372 від 20 липня 2021 року про продовження строку користування позикою на термін 30 днів до 16 вересня 2021 року, середньоденний розмір процентів 1,99000 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики (а. с. 10 т. 1). Згідно умов додаткової угоди, проценти за користування позикою в період дії цієї додаткової угоди нараховуються за наведеним графіком, в загальному розмірі 1791 грн. Всього до сплати станом на відповідний день користування позикою належить до сплати, зокрема на тридцятий день користування позикою, 4791 грн., що складається із суми позики 3000 грн. та суми нарахованих процентів за користування позикою 1791 грн. 29 грудня 2021 року ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір факторингу № 29/12-2021, відповідно умов якого ТОВ «Маніфою» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників за договорами позики, в тому числі за договором позики № 2778372 від 20 липня 2021 року (а. с. 20 - 25 т. 1). Згідно з договором про відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до боржників за кредитними договорами ТОВ «Коллект Центр», у тому числі за договором позики № 2778372 від 20 липня 2021 року, що укладений між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 (а. с. 26 - 30 т. 1). Відповідно до зміни в реєстрі боржників до договору № 10-01/2023/01 про відступлення прав вимоги від 10 березня 2023 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість за договором позики у розмірі 43221 грн., з яких: 3 000 грн. заборгованість за основним зобов`язанням; 40221 грн. - заборгованість за нарахованими процентами (а. с. 31 - 32 т. 1). Відповідач отримала грошові кошти у сумі 3000 грн., вказаній у договорі, згідно довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. №2782_240820174854 від 20 серпня 2024 року та інформації ТОВ «Маніфою» вих. №2767 від 21 серпня 2024 року, а також відповіді АТ «ПУМБ» № КНО-07.8.6/11781БТ від 19 грудня 2024 року, з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_3 до рахунку № НОМЕР_4 у гривні. В результаті аналізу операцій, здійснених по картці № НОМЕР_3 , яка відкрита на ім`я ОСОБА_1 , за 20 липня 2021 року була виявлена операція по надходженню грошових коштів у розмірі 3000 грн. через сервіс іншого банку (а. с. 15 - 16, 144 т. 1). Крім того, позивачем надано розрахунки заборгованості за договором позики № 2778372 від 20 липня 2021 року, згідно яких станом на 29 грудня 2021 року заборгованість за договором позики становить 9291 грн. та складається з заборгованості за сумою позики 3000 грн. та заборгованості за процентами 6291 грн. (а. с. 17 т. 1). Заборгованість на дату відступлення права вимоги 10 березня 2023 року становить по основній сумі кредиту 3000 грн., по відсоткам 40221 грн., що складається із заборгованості за відсотками у розмірі 6291 грн. станом на 29 грудня 2021 року, нараховані відсотки за період з 29 грудня 2021 року по 09 січня 2023 року за відсотковою ставкою 1,99 % в день у розмірі 22506,90 грн., нараховані відсотки за період з 29 грудня 2021 року по 09 січня 2023 року за відсотковою ставкою 1,01 % в день у розмірі 11423,10 грн. (а. с. 18 т. 1). Згідно з розрахунком ТОВ «Вердикт Капітал», заборгованість станом на 10 вересня 2024 року становить 43221 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3000 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 40221 грн. (а. с. 19 т. 1). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори. За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно п. 5 розділу VІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», чинної станом на час укладення договору позики від 21 червня 2021 року, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги. Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). З урахуванням доказів, наявних в матеріалах справи, судом першої інстанції зроблено в цілому вірний висновок, що оскільки 20 липня 2021 року ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір № 2778372, на підставі якого відповідачу було надано позику в розмірі 3000 грн., і оскільки у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором виникла заборгованість перед позивачем, до якого відповідно до умов договорів факторингу та відступлення права вимоги перейшло право вимоги, вказана заборгованість підлягає стягненню з позичальника на користь позивача. Як вбачається з аналізу апеляційної скарги, зазначені обставини відповідач не заперечує, а її доводи зосереджені на запереченні суми нарахованих відсотків в розмірі 40221 грн., який відповідач вважала безпідставно нарахованими та необґрунтованими, посилаючись на те, що ухвалення судом оскаржуваного рішення відбулось без застосування норм матеріального права, яку необхідно застосувати, а саме ст. 1048, 1050 ЦК України в сукупності з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти після спливу строку кредитування; п. 15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, які забороняють у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СOVID-19, стягнення на користь кредитодавця неустойку, штраф, пеню за таке прострочення; ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, відповідач заперечувала проти відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. на користь позивача, посилаючись на недоведеність надання правничої допомоги саме адвокатом, а не будь-якою іншою особою. Оцінюючи дані доводи, апеляційний суд звертає увагу, що неустойка, штраф або пеня до структури заборгованості не включені, позивачем до стягнення не заявлялись і судом першої інстанції відповідно не стягувались, а нараховані і стягнуті лише тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Відтак, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, з посиланням на п. 15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, що нарахування неустойки у період дії карантину в розмірі 2727 грн. з 16 вересня 2021 року по 16 грудня 2021 року (3000 грн. х 90 днів х 1,01 %) є незаконним. Щодо незастосування судом ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та незаконне нарахування відповідачу процентів за користування кредитом та пені, апеляційний суд враховує наступне. Згідно чинної редакції частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля. Разом із тим, ці положення внесені до Закону №2011-ХІІ згідно із Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року. На час остаточного фіксування заборгованості за договором позики, а саме 09 січня 2023 року (оскільки після зазначеної дати проценти не нараховувалися), частина п`ятнадцята статті 14 Закону №2011-ХІІ була викладена в такій редакції: «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля». Тобто на момент укладення сторонами кредитного договору та строку його дії, а також періоду утворення заборгованості, зазначеного в позові, дружини (чоловіки) військовослужбовців, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, та військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, не звільнялися від сплати процентів за користування кредитом. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп). Відповідно до частини 2 статті 5 ЦПК України акт цивільного законодавства не має зворотної сили у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність. Як встановлено з умов договору № 2778372 від 20 липня 2021 року, проценти не є цивільною відповідальністю боржника за невиконання зобов`язань за цим договором, а є процентами за користування кредитними коштами, тому в даному випадку до цих правовідносин не може бути застосовано принцип зворотної сили закону у часі. Крім того, конструкція частини 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ не передбачає звільнення військовослужбовців та членів їхніх сімей від сплати відсотків за користування кредитом, а лише визначає умови, за яких такі відсотки не нараховуються. Законодавець чітко встановив, що ці умови пов`язані з певними періодами проходження військової служби. Враховуючи це, підстав для застосування принципу зворотної дії закону в часі до спірних правовідносин не вбачається. Отже, із урахуванням вимог статті 5 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства в часі, чинна норма частини 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, не регулює спірні правовідносини сторін. З огляду на викладене, на ОСОБА_1 не поширюються положення частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у межах цієї справи, оскільки проценти за кредитом, нарахування яких відповідач вважає неправомірним, були нараховані до набрання чинності змінами до зазначеної норми Закону. Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідачем не надавалися до суду першої інстанції докази перебування нею у шлюбі з військовослужбовцем, як і не заявлялося про неможливість надання цих доказів, а також не надано доказів повідомлення про ці обставини ТОВ «Маніфою» та/або наступних кредиторів, задля запобігання нарахуванню ними відсотків за користування кредитом. За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Разом із тим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що строк дії договору позики від 20 липня 2021 року, укладеного ТОВ «Маніфою» з ОСОБА_1 , сторонами визначений 28 днів до 17 серпня 2021 року, і в подальшому додатковою угодою від 17 серпня 2021 року був продовжений до 16 вересня 2021 року. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Разом із тим, згідно розрахунків заборгованості, долучених до позовної заяви, вбачається, що відсотки за користування кредитом зі строком користування до 16 вересня 2021 року продовжували незаконно нараховуватися після закінчення строку основного зобов`язання (а. с. 17 - 19 т. 1). Наведеним обставинам судом першої інстанції не надано належної оцінки, незважаючи на те, що відповідач наголошувала на них у відзиві на позовну заяву. При цьому суд першої інстанції не звернув уваги, що неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу строку кредитування 16 вересня 2021 року, свідчить не про продовження строку договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань. Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Звертаючись до суду із даним позовом, позивач не заявляв вимоги про стягнення грошових сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Враховуючи вищевикладене, проценти за користування кредитними коштами, після спливу строку кредитування 16 вересня 2021 року стягнуті судом першої інстанції з відповідача безпідставно, а отже у зазначеній частині позовні вимоги задоволенню не підлягали. Апеляційний суд враховує, що згідно додатку № 1 до договору позики від 20 липня 2021 року № 2778372, загальна вартість кредиту становить 3008,40 грн., з яких проценти за користування позикою становлять 8,40 грн., а згідно умов додаткової угоди, проценти за користування позикою в період дії цієї додаткової угоди нараховуються за наведеним графіком, в загальному розмірі 1791 грн., разом проценти за користування позикою за основною та додатковою угодою становлять 1799,40 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором позики від 20 липня 2021 року № 2778372 станом на час звернення з даним позовом становив 3000 грн. заборгованості за тілом кредиту та 1799,40 грн. заборгованості за відсотками, всього 4799,40 грн., і саме в даному розмірі заборгованість підлягала стягненню з неї на користь позивача. Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що у суду відсутні достеменні відомості про те, що витрати, які просить стягнути позивач із відповідача, пов`язані саме із правовою допомогою адвоката, тому в задоволенні вимоги позивача про стягнення цих витрат слід відмовити, оскільки такі доводи спростовуються витягом з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 05 вересня 2024 року (витяг з додатку № 2 до договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року), підписаним керуючим партнером Адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Коллект Центр», з якого вбачається, що адвокатським об`єднанням було надано позивачу такі послуги: надання усної консультації з вивченням документів - 2 години, 4000 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 3 години, 9000 грн., разом 13000 грн. (а. с. 41 т. 1). Наведені послуги належать до видів правничої допомоги, передбаченої ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», їх надання беззаперечно вважається правничою допомогою і надання їх саме адвокатським об`єднанням доведено належними та допустимими доказами. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ч. 4 ст. 62 ЦПК України, якою визначено документи, якими підтверджуються повноваження адвоката як представника, і на те, що з огляду на відсутність цих документів в матеріалах справи у суду відсутні достеменні відомості про те, що витрати, які просить стягнути позивач із відповідача, пов`язані саме із правовою допомогою адвоката, зводяться до помилкового ототожнення надання правової допомоги із представництвом, є необґрунтованими, заявленими з формальних підстав та відхиляються апеляційним судом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Апеляційний суд враховує, що задовольняючи позов в повному обсязі та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 43221 грн., суд першої інстанції визнав доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., як такий, що є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача. Отже, при перерозподілі судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно враховувати саме розмір витрат на правничу допомогу, присудженого до стягнення судом першої інстанції. Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики. Разом із тим, висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості здійснені в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення в цій частині, зменшивши загальний розмір стягнутої заборгованості до 4799,40 грн., а також відповідно суми судового збору до 333,08 грн. і витрат на правничу допомогу до 550 грн. пропорційно до задоволених на 11 % вимог (за наслідками апеляційного перегляду задоволено майнові вимоги на 4799,40 грн. із заявлених до стягнення 43221 грн.). В іншій частині рішення суду є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційній скарзі. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 3633,60 грн., і оскільки за наслідками апеляційного перегляду скаргу задоволено на 63 % (за наслідками апеляційного перегляду позов залишається задоволеним в розмірі майнових вимог 4799,40 грн., при цьому відповідач просила стягнути з неї 3000 грн.), з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2289,17 грн. судового збору пропорційно задоволення апеляційної скарги. Крім того, відповідачем ОСОБА_1 понесено витрати на правничу допомогу під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Так, у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України повідомлено, що відповідач в зв`язку з розглядом справи очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500 грн. на виконання умов п. 2 додатку № 1 від 15 листопада 2024 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н/24 від 15 листопада 2024 року, укладеного нею із Адвокатським бюро «Калінін і Партнери» (а. с. 68 т. 1 зворот). До відзиву на позовну заяву надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги б/н/24 від 15 листопада 2024 року, згідно п. 1 якого предметом даного договору є надання бюро усіма законними методами та засобами правової допомоги клієнту по справі № 363/5127/24. Положеннями п. 3.2 договору за правничу (правову) допомогу, передбачену в п.п. 1.1 1.2 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду), розмір якого, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього договору, з урахуванням рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди), затверджених рішенням засновників Адвокатського бюро «Калінін і Партнери». Згідно додатку № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н/24 від 15 листопада 2024 року, Адвокатське бюро «Калінін і Партнери» та ОСОБА_1 домовились про гонорар бюро, умови та порядок розрахунків. На визначення розміру гонорару бюро впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. За надання професійної правничої допомоги, передбаченої в п. 1.1 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) в розмірі 6500 грн. у строк до набрання судовим рішенням законної сили у справі, що визначена предметом договору. До відзиву на позовну заяву надано також копію платіжної інструкції від 17 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 сплатила на користь Адвокатського бюро «Калінін і Партнери» 3250 грн. за договором б/н/24 від 15 листопада 2024 року (а. с. 79 т. 1). Згідно акту виконаних робіт (наданих послуг), підписаного Адвокатським бюро «Калінін і Партнери» із ОСОБА_1 20 листопада 2024 року, бюро надало, а клієнт ОСОБА_1 прийняла (отримала) юридичні послуги (професійну правничу допомогу) у формі: усна консультація клієнта щодо захисту його прав по справі № 363/5127/24 - 1 година, 500 грн., вивчення та аналіз позовної заяви з додатками щодо заборгованості за договором позики № 2778372 від 20 липня 2021 року - 2 години, 1000 грн., складання, оформлення, подання до суду в інтересах клієнта відзиву на позовну заяву по справі № 363/5127/24 - 8 годин, 5000 грн. (а. с. 80 т. 1). У відповіді на відзив на позовну заяву ТОВ «Коллект Центр» заперечувало проти стягнення витрат відповідача на правничу допомогу, зазначаючи, що дані витрати є неспівмірними з обсягом послуг, наданих відповідачу, очевидно завищеними, враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження, є малозначною і типовою для представника відповідача, участь якого в судових засіданнях не передбачається. Матеріали справи не містять детального опису робіт, виконаних адвокатом у межах надання правової допомоги, а також доказів оплати за надані послуги. Позивач звертав увагу, що спір виник внаслідок протиправної поведінки відповідача, пов`язаної з тривалим невиконанням умов договору, отже, стягнення витрат на правничу допомогу з позивача не можна вважати розумним, справедливим і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства. Таким чином, витрати на правову допомогу, заявлені відповідачем, є безпідставними, не підтвердженими належними доказами, а їх розмір є завищеним та необґрунтованим, в зв`язку з чим позивач просив відмовити в задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу або суттєво зменшити її розмір. До апеляційної скарги додано копію договору б/н/25 про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладений ОСОБА_1 23 червня 2025 року із Адвокатським бюро «Калінін і Партнери», за умовами п. 1.1 якого предметом даного договору є надання бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту, оскаржити у Київському апеляційному суді рішення у справі № 363/5127/24. Згідно п. 3.2 договору, за правничу (правову) допомогу, передбачену в п.п. 1.1 1.2 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду), розмір якого, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього договору, з урахуванням рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди), затверджених рішенням засновників Адвокатського бюро «Калінін і Партнери». Згідно додатку № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н/25 від 23 червня 2025 року, Адвокатське бюро «Калінін і Партнери» та ОСОБА_1 домовились про гонорар бюро, умови та порядок розрахунків. На визначення розміру гонорару бюро впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. За надання професійної правничої допомоги, передбаченої в п. 1.1 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) в розмірі 4000 грн. у строк до набрання судовим рішенням законної сили у справі, що визначена предметом договору. Згідно акту виконаних робіт (наданих послуг), підписаного Адвокатським бюро «Калінін і Партнери» із Сергієнко Д.М. 11 липня 2025 року, бюро надало, а клієнт Сергієнко Д.М. прийняла (отримала) юридичні послуги (професійну правничу допомогу) у формі: складання, оформлення, подання до Київського апеляційного суду в інтересах клієнта апеляційної скарги на рішення у справі № 363/5127/24 - 8 годин, 4000 грн. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічні правові висновки викладені в додатковій постанові Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та зазначено, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи». Аналогічні правові висновки підтримуються Верховним Судом і в подальшому, зокрема в постанові від 06 листопада 2023 року в справі № 938/466/21 (провадження № 61-5256св23). Факти надання послуг правничої допомоги відповідачу підтверджені матеріалами справи та встановлені судом. Оцінюючи дотримання стороною відповідача критеріїв реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), а також критерії розумності їхнього розміру, апеляційний суд вважає в даному випадку дотриманими. Позивачем у запереченнях не доведено, що розмір адвокатських витрат, визначений відповідачем, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, розмір витрат на правничу допомогу 10500 грн., понесених відповідачем під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, підтверджений належними та допустимими доказами, такі витрати відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Визначаючи пропорційність розподілу судових витрат на правничу допомогу, апеляційний суд враховує, що за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» задоволено частково, а саме на 11 %, що пропорційно понесеним витратам відповідача на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції 5785 грн. Також за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено частково, а саме на 63 %, що пропорційно понесеним витратам відповідача на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 2520 грн. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що до відшкодування на користь ОСОБА_1 , з урахуванням вимог щодо пропорційності, підлягають понесені нею судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8305 грн. Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 червня 2025 року змінити в частині розміру стягнутих сум, зменшивши розмір заборгованості за договором позики від 20 липня 2021 року № 2778372 до 4799,40 грн., судового збору до 333,08 грн. і витрат на правничу допомогу до 550 грн. В іншій частині рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 червня 2025 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (м. Київ вул. Мечнікова 3 оф. 306 код ЄДРПОУ 44276926) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір в розмірі 2289,17 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8305 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.