Постанова 4807 № 336/2504/25

Дата документу 10.10.2025 Справа № 336/2504/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/2504/25 Головуючий у 1-й інстанції: Зарютін П.В. Провадження № 22-ц/807/1651/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко Тетяни Миколаївни на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що сторони мають спільну повнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні. Відповідач сплачував аліменти на утримання доньки до її повноліття в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, тобто до 10.11.2024 року. Угоди про добровільну сплату аліментів на утримання повнолітньої дитини між сторонами не досягнуто, відповідач відмовляється надавати будь-яке утримання доньці. Вважає, що з огляду на те, що відповідач не оскаржував рішення суду про сплату аліментів на утримання доньки до її повноліття в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку та сплачував аліменти своєчасно, він може надавати утримання в такому розмірі і на період навчання доньки. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини його доходу (заробітку), до закінчення донькою навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років; допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 19.03.2025 року, та до закінчення навчання ОСОБА_3 , але не більш ніж до досягнення нею двадцятитрирічного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 1211,20 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць. У червні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Т.М. сформувала в системі «Електронний суд» заяву про перегляд заочного рішення, просила поновити строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2025 року у цій справі. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2025 року поновлено строк ОСОБА_1 на подання заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Залишено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2025 року у цій справі без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Т.М. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що квартира відповідача ( АДРЕСА_1 ) повністю зруйнована через військову агресію РФ, тому відповідач з родиною орендують квартиру за Договором оренди квартири від 27.10.2022 року у приватної особи. Посилається на те, що його дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перенесла на початку 2025 року складну гінекологічну операцію, родина понесла немалі витрати на лікування та лікарські препарати, також ОСОБА_4 страждає алергічними реакціями та має проблеми зі здоров`ям, наразі вона ще не працює за станом здоров`я, і відповідач є єдиним утримувачем родини. Крім того, матір відповідача - ОСОБА_5 має проблеми з зором, є особою похилого віку та дійсно потребує матеріальної допомоги скаржника, як сина, на ліки, харчування та обстеження. Також зазначає про те, що скаржнику встановлено діагноз: хронічний панкреатит в стадії загострення з порушенням зовнішньої секреторної функції підшлункової залози та з больовим синдромом, що потребує постійних витрат на лікарські підтримуючі препарати. Вважає, що ОСОБА_3 , що продовжує навчання, вже тривалий час не потребує його як батька, дочірніх почуттів не виявляє, нечасте спілкування доньки з відповідачем має зміст лише матеріальних вимог. До того ж, після медичного обстеження, нещодавно раптово з`ясувалось, що відповідач не може біологічно мати дітей. Звертає увагу, що ОСОБА_3 згідно довідки навчального закладу навчається на бюджетній формі, витрати на сплату навчання не несе. Крім іншого, позивач повідомляла суду першої інстанції, що вона є непрацюючою, перебуває у декретній відпустці, чим ввела суд першої інстанції в оману, вона працює, що підтверджується скріншотами щодо наявності в неї робочої бізнес - сторінки в Інстаграм. Від ОСОБА_2 на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Вказує, що донька знаходиться повністю на утриманні її родини та її чоловіка, так як вона знаходиться у відпустці по догляду за малолітньою дитиною, доходу не має, крім допомоги на дитину до 3-х років. Зауважує, що її квартира теж пошкоджена внаслідок військової агресії РФ, тому вони вимушені винаймати житло. Крім того, відповідачем не надано доказів перебування матері на його утриманні. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги позивача про стягнення аліментів з відповідача є обґрунтованими та законними, і при визначені їх розміру суд враховує матеріальне становище, стан здоров`я сторін, їх дитини (доказів інвалідізації, обмеження працездатності чи перебування когось на лікарському обліку або наявності захворювань суду надано не було), а тому вважав за необхідне позов задовольнити, стягнувши аліменти у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, зважаючи на рівний обов`язок батьків щодо їх участі в утриманні дитини, на достатність, на думку суду, вказаного розміру та й на те, що розмір стягуваних аліментів не буде становити чи перевищувати й половини заробітку (доходу) відповідача. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на утримання повнолітньої доньки сторін з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 3). Згідно з довідкою № 376 від 23.12.2024, яка видана Запорізьким будівельним фаховим коледжем, ОСОБА_3 01.09.2022 року вступила до Запорізького будівельного фахового коледжу і на теперішній час навчається на 3 курсі денного відділення у групі БД1-22, форма навчання бюджетна, термін закінчення навчального закладу: 30.06.2026 року (а.с. 4). Отже, ОСОБА_3 , яка є донькою ОСОБА_1 , на день звернення до суду не досягла 23 років, продовжує навчання. Навчання на денній формі позбавляє її можливості працевлаштуватися та одержувати певний дохід, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що донька сторін потребує матеріальної допомоги. Скаржнику встановлено діагноз: хронічний панкреатит в стадії загострення з порушенням зовнішньої секреторної функції підшлункової залози та з больовим синдромом (виписка з медичної карти стаціонарного хворого, а.с. 53-54). Заявник перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (а.с. 60), останній встановлено діагнози: ангіоневротичний набряк, токсико-алергічний дерматит (консультація алерголога, а.с. 52).; ВМД, кістозний макулярний набряк (томографія заднього сегменту ока, а.с. 62); хронічний холецистит без ознак загострення з застоєм жовчі та формування дрібних холестеринових поліпів, хронічний панкреатин, без ознак загострення (ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, а.с. 63); гіпоплазія щитоподібної залози І ст. (протокол ультразвукового обстеження щитоподібної залози, а.с. 65). Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з частиною 2 статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 199 CК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Указане судам також роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 , яка є повнолітньою, продовжує навчатися та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, будучи працездатним, має можливість надавати таку допомогу, дослідивши та оцінивши надані докази, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання повнолітньої доньки. Доказів скрутного матеріального становища відповідача, що унеможливлює утримання ним своєї повнолітньої доньки, яка продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги, не надано ані суду першої, ані апеляційної інстанції. Колегія суддів наголошує на тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання, що є одним із доводів апеляційної скарги відповідача. Такий обов`язок виникає за обов`язкової сукупності юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Указане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 (провадження № 61-12495св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 592/2798/16-ц (провадження № 61-19463св18), від 05 червня 2019 року у справі № 754/866/18 (провадження № 61-7125св18). У частині 4 статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зроблені судом першої інстанції висновки по суті вирішення спору узгоджуються з вищевказаними правовими позиціями Верховного Суду. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою. Отже, безпідставними є посилання в апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення, що форма навчання є бюджетною, у зв`язку з чим, грошові кошти на навчання доньки не сплачуються, оскільки форма навчання не має правового значення при вирішенні цього спору. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що для навчання доньці сторін необхідно нести витрати на забезпечення навчального процесу, придбання канцелярських товарів, харчування тощо, і такі витрати є неминучими. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, як батько, зобов`язаний утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття. Разом з тим, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити в частині визначення розміру стягнутих аліментів на утримання повнолітньої доньки шляхом зменшення суми стягнення з 1/4 до 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, що буде домірною сумою як майновому стану відповідача з урахуванням стану здоров`я останнього та його дружини, здійснення ним необхідних витрат на утримання членів своєї родини, так і потреб повнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в утриманні. Вказаний розмір аліментів, на думку колегії суддів апеляційного суду, забезпечить справедливий баланс між потребами ОСОБА_3 , яка продовжує навчання, в отриманні матеріальної допомоги, та можливостями відповідача в наданні такої допомоги, з урахуванням його стану здоров`я. При цьому колегія суддів також враховує обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги повнолітній дитині, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач утримує матеріально також і свою дружину та матір, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, належних та допустимих доказів, які підтверджують непрацездатність дружини і матері, та доказів, що вони потребують матеріальної допомоги, і він цю допомогу їм надає не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанцій. Колегія суддів звертає увагу, що наявність сімейних або родинних відносин сама по собі не є підтвердженням факту утримання. Доводи апеляційної скарги про наявність або відсутність репродуктивної здатності відповідача (на теперішній час) не є юридичним фактом, що впливає на обов`язок утримувати вже народжену дитину, а отже, не має жодного відношення до обов`язку зі сплати аліментів. Щодо посилання ОСОБА_2 у відзиві на те, що вона знаходиться у відпустці по догляду за малолітньою дитиною, доходу не має, крім допомоги на дитину до 3-х років, колегія суддів зазначає, що жодних доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано. Не надано навіть доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_2 малолітньої дитини. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Згідно із частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів (пункт 3 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір"). Із наведеного слідує, що платники аліментів не звільнені від сплати судового збору у вказаних категоріях справ. Судом першої інстанції стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави за мінімально встановленою ставкою судового збору у відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». І хоча за наслідками апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду в частині визначення розміру стягнутих аліментів на утримання повнолітньої доньки сторін шляхом зменшення суми стягнення з 1/4 до 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, підстави для зміни розподілу судових витрат (зменшення суми судового збору за подання апеляційної скарги) відсутні. Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко Тетяни Миколаївни задовольнити частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2025 року у цій справі змінити в частині визначення розміру стягнутих аліментів, зменшити розмір стягнутих аліментів з 1/4 до 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно. В іншій частині заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 травня 2025 рокуу цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 10 жовтня2025 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко