Постанова Дніпровський апеляційний суд № 209/158/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8087/25 Справа № 209/158/25 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., Учасники справи: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», Відповідач: ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 08 травня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Решетник Т.О., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення з відповідачки на його користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 43 436,38грн. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 02 лютого 2024року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 488631-КС-001 про надання кредиту, шляхом перерахування коштів на банківську картку № НОМЕР_1 у розмірі 10000,00грн, на засадах строковості, поворотності, платності, за яким позичальниця зобов`язалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Вказував, що ОСОБА_1 , належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, у зв`язку з чим у неї станом на 25 лютого 2025року утворилась заборгованість за Договором № 488631-КС-001 у розмірі 43 436,38грн, яка складається з: 10000,00грн заборгованість за тілом кредиту, 31936,38грн - заборгованість за простроченими відсотками, 1500,00грн - прострочені платежі за комісією. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 08 травня 2025року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задоволено в повному обсязі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь товариства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 25 червня 2025року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 08 травня 2025року. В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про часткове задоволення вимог позову та стягнення з неї на користь позивача заборгованості в розмірі 26 900грн, з яких 10 000,00грн тіло кредиту та 16900,00грн відсотки. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що суд не звернув уваги на те, що кредитний договір було укладено 02 лютого 2024року, тобто, після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», умови укладеного між сторонами договору, передбачені п. 2.4. договору, щодо встановлення стандартної процентної ставки в день 2,00000000%, а також знижена процентна ставка за кредитом в день 1,15288411% відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемними. Вважала, що нарахування процентів за період строку кредитування здійснено всупереч вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» за умовами договору, які є нікчемними, за період з 02 лютого 2024року по 19 липня 2024року кредитор нарахував щоденні проценти в заявленому розмірі безпідставно, оскільки такий розмір був законодавчо обмежений до 1 % (100 грн), а тому, на її думку, нарахована заборгованість за загальними витратами за споживчим кредитом відповідно до законодавчо обмеженого розміру 1% денної процентної ставки за період з 02 лютого 2024року по 19 липня 2024року (169 днів) підлягає перерахунку та становить 169 днів*100 грн./день=16900,00грн. Також заявниця стверджувала про те, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за управління кредиту. Враховуючи, що фінансова установа, позивач, не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то вважала положення пункту 2.5 Договору щодо встановлення комісії у розмірі 1500 грн є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржник обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору, доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі. 31 липня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа. Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами ТОВ «Бізнес Позика» 02 лютого 2024року запропонувало ОСОБА_1 укласти договір про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в електронний формі в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в пропозиції (оферті) укласти договір №488631-КС-001 про надання кредиту. За умовами договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 10000,00 гривень на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів; строк на який надається кредит 24 тижні; стандартна процента ставка за кредитом 2,00% в день фіксована, знижена процента ставка за кредитом 1,15288411% в день, фіксована; комісія за надання кредиту 1 500,00гривень; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 26 040,00гривень; орієнтовна реальна річна процента ставка 9 249,88%; денна процентна ставка 0,95%; дата повернення кредиту 19 липня 2024року. ОСОБА_1 02 лютого 2024рокуприйняла (акцептувала) пропозицію (оферту) ТОВ «Бізнес Позика» укласти договір №488631-КС-001про надання кредиту на визначених у оферті ТОВ «Бізнес Позика» умовах. Прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір №488631-КС-001про надання кредиту підписано позичальником ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-0707. З інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» за вих. №1515/12 від 28 грудня 2024року вбачається, що ТОВ «Платежі Онлайн» як технологічний оператор платіжних послуг повідомляє, що на сайті ТОВ БІЗПОЗИКИ через платіжний сервіс Platon була проведена успішна транзакція у сумі 10 000,00 гривень, дата та час проведення 2024-02-02 19:29:08, номер платіжної картки НОМЕР_2 , емітент платіжної картки А-BANK. З розрахунку заборгованості за кредитним договором №488631-КС-001позичальника ОСОБА_1 вбачається, що станом на 25 лютого 2025року утворилась заборгованість за Договором № 488631-КС-001 у розмірі 43 436,38грн, яка складається з: 10000,00грн заборгованість за тілом кредиту, 31 936,38грн - заборгованість за простроченими відсотками, 1 500,00грн - прострочені платежі за комісією.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. У даній справі скаржниця в апеляційному порядку заперечує висновки суду лише в частині вимог про стягнення частини нарахованих відсотків та комісії тож з огляду на те, що скаржником не було оскаржено рішення суду щодо решти задоволених позовних вимог, а саме в частині стягнення тіла кредиту, рішення суду щодо таких позовних вимог не може бути предметом перегляду в апеляційному порядку. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог та виходив з того, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь товариства. Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково та змінити рішення так як суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У даній справі судом достовірно встановлено та не оспорюється відповідачкою, що між сторонами у справі укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами та такі кошти були отримані позичальницею. Водночас, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказувала, що нарахування процентів за період строку кредитування здійснено всупереч вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» за умовами договору, які є нікчемними, за період з 02 лютого 2024року по 19 липня 2024року кредитор нарахував щоденні проценти в заявленому розмірі безпідставно, оскільки такий розмір був законодавчо обмежений до 1 % (100 грн), а тому, на її думку, нарахована заборгованість за загальними витратами за споживчим кредитом відповідно до законодавчо обмеженого розміру 1% денної процентної ставки за період з 02 лютого 2024року по 19 липня 2024року (169 днів) підлягає перерахунку та становить 169 днів*100 грн./день=16900,00грн. Проте, такі доводи апеляційної скарги не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, з огляду на наступне. Згідно статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Згідно з умовами Договору №488631-КС-001 про надання кредиту від 02 лютого 2024року сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить стандартна процентна ставка 2,0000000 процентів в день, знижена процентна ставка 1,15288411 процентів в день користування Кредитом. Відповідно до п. 2.11. Договору, денна процентна ставка складає 0,95%. Сторони домовилися, що знижена процентна ставка нараховується за умови повернення позичальником кредиту згідно погодженого сторонами графіку платежів. У іншому випадку, проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною процентною ставкою. Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка - це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023року, що набрав чинності 24 грудня 2023року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024року не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024року не більше 1 %. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка та денна процентна ставка обчислюються на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Частиною 4 вказаної статті передбачено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях. Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% (частина 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»). Товариство у своєму відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що денна процентна ставка за Договором №488631-КС-001 про надання кредиту від 02 лютого 2024року не перевищує 1% денної ставки, навівши власні розрахунки, згідно яких денна процентна ставка за Договором становить 0,95 процентів з розрахунку: (16 040,00/10 000,00)/169 днів х 100%=0,95%. Виходячи зі здійсненого розрахунку, який перевірений судом апеляційної інстанції, денна процентна ставка дійсно становить 0,95%, що є меншою за максимальний розмір денної процентної ставки 1% протягом строку дії договору. Після закінчення строку дії договору позивачем заборгованість за процентами не нараховувалась, тому наданий позивачем розрахунок процентів за кредитним договором є правильним та відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Тож, ТОВ «Бізнес Позика» мало право на нарахування ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 31 936,38грн. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що положення пункту 2.5 Договору щодо встановлення комісії у розмірі 1500 грн є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», слід зазначити наступне. Згідно п. 2.5 Договору №488631-КС-001сторони погодили комісію за надання кредиту у розмірі 1 500,00грн, яка має бути сплачена трьома платежами згідно графіку (п.3.2.3 договору). Пунктом 7.4.4 Договору передбачено, що позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором, Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та відповідно, укладає Договір з вільним волевиявленням. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021року №16 затвердило правило розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до пункту 5 вище зазначених Правил Кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил. Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил). Враховуючи умови Договору №488631-КС-001 про надання кредиту від 02 лютого 2024року, Правила надання споживчих кредитів товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», колегія суддів вважає правомірними дії товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022року у справі № 496/3134/19. Задовольняючи позов ТОВ «Бізнес Позика», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачем кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону. Між тим, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за відсотками у розмірі 31 936,38грн, суд першої інстанції не врахував наступне. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 31 936,38грн, що в рази перевищує суму отриману відповідачем у позику 10 000,00грн. Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Бізнес Позика», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором. Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення. У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20). Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції. Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 31 936,38грн не є співрозмірною сумі кредиту у 10 000,00грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за відсотками з 31 936,38грн до 10 000,00грн та відповідно загальної суми заборгованості. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України). Отже, суд першої інстанції не повністю виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції змінити. Щодо розміру витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, слід зазначити, що на підтвердження цих витрат до скарги додано копії наступних документів: Акт виконаних робіт №2 до договору про надання правничої допомоги №08/25 від 26 лютого 2025року, за яким адвокатом Троїцькою М.В. було складено апеляційну скаргу, ціна за такі послуги склала 3 000грн; копія квитанції до прибуткового касового ордера №21/25 від 25 червня 2025року, згідно якої адвокат прийняла від ОСОБА_1 3 000,00грн за договором про надання правничої допомоги №08/25 від 26 лютого 2025року. Тож, ОСОБА_1 понесла судові витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00грн. Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, апеляційний суд приходить до висновку про можливість стягнення з позивача понесених апелянтом витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000грн. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги. Саме такий розмір витрат буде об`єктивним та співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного. За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Бізнес Позика» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1 199,03грн (21500,00 / 43436,38 х 2 422,40 = 1 199,03). Відповідно з позивача ТОВ «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 835,05 грн (21936,38 / 43436,38 х 3633,60 = 1 835,05). Отже, застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід стягнути з ТОВ «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 636,02грн ( 1 835,05 1 199,03). Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої заборгованості за відсотками та загальної суми заборгованості та скасуванню в частині стягнення судового збору. Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 08 травня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованості за нарахованими процентами та загальної суми заборгованості за кредитним договором - змінити, зменшивши суму заборгованості за нарахованими процентами до стягнення з 31936,38грн до 10000,00грн, а також зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 43436,38грн до 21500,00грн. Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 08 травня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судового збору - скасувати. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 636,02грн. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 09 жовтня 2025року. Судді: