Постанова Львівський апеляційний суд № 452/1380/25

Справа № 452/1380/25 Головуючий у 1 інстанції: Боброва Ю. Ю Провадження № 22-ц/811/1932/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня 2025 року,- ВСТАНОВИВ: у квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня 2025 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено. Роз`яснено, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. На виконання вимог ч. 5 ст. 186 ЦПК України, роз`яснено заявнику про можливість звернення з адміністративним позовом до Львівського окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що висновок суду про те, що вимоги позивача стосуються публічно-правових відносин є необгрунтованим, оскільки встановлення факту перебування на утриманні не пов`язане з оскарженням дій чи рішень державних органів, а спрямоване на підтвердження цивільно-правового статусу позивача, як утриманця. Зазначає, що статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що особа вважається такою, що перебувала на утриманні, якщо вона отримувала від померлого постійну та основну матеріальну допомогу, а відтак такі відносини мають цивільно-правовий характер, оскільки стосуються особистих немайнових та майнових прав. Вважає, що посилання суду першої інстанції на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду стосуються іншої категорії правовідносин, а саме встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а в даній справі позивач звернувся до суду із позовом про встановлення факту перебування на утриманні, що який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до п.2 ч.1 ст. 315 ЦПК України. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 позивачу необхідно для реалізації прав та гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», і за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимоги ОСОБА_1 не пов`язані з цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, а пов`язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. У частині сьомій цієї статті регламентовано,що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Законодавством не передбачено іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21). Пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, а отже в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця з метою отримання переходу на інший вид пенсії або отримання соціальної допомоги. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 виклала правовий висновок про те, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України; рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті в позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту перебування його на утриманні брата, ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22. Вирішуючи питання щодо юрисдикції цієї справи суду слід було врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 січня у справі №560/17953/21, що справи про встановлення юридичного факту підлягають розглядові в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 вказала, що рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Визначення адміністративної юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, регламентованими ст. 2 КАС України. Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України. У разі оскарження до суду відмови відповідного органу у встановленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову, однак серед цього переліку відсутнє рішення про встановлення факту, що має юридичне значення. Тобто у разі розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Звертаючись з позовними вимогами у даній справі, позивач просить встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні брата ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 . Обгруновуючи вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що встановлення факту перебування на утриманні брата ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , йому необхідне для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, а відтак встановлення такого факту має юридичне значення, оскільки може спричинити в подальшому виникнення, зміну або припинення особистих немайнових та/або майнових прав позивача. Враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що позивачем не оскаржується будь - яке рішення суб`єкта владних повноважень, в позовній заяві відсутні заявлені ним публічно-правові вимоги, а чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, колегія суддів вважає, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 08.10.2025 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк