Постанова Дніпровський апеляційний суд № 172/516/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7178/25 Справа № 172/516/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Никифоряка Л.П., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро Дніпропетровської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Видюк Дмитро Володимирович, на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 01 травня 2025 року у цивільній справі номер 172/516/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року до Васильківського районного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 грудня 2003 року позивачка та відповідач зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбно-сімейні відносини фактично припинилися у 2024 році, оскільки у них різні погляди на сімейне життя і побут, подружні права та обов`язки, ведення спільного господарства. У них поступово зникло взаєморозуміння, любов та повага. Наразі з відповідачем вони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, сімейні стосунки не підтримують. Вважає подальше збереження шлюбу неможливим та таким, що суперечить її інтересам. Позивачка просила суд розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 01 травня 2025 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 26 грудня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Попаснянського управління юстиції Луганської області, актовий запис №179. Після розірвання шлюбу позивачці залишено прізвище « ОСОБА_4 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в сумі 1211,20 грн. Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Видюк Д.В., подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 01.05.2025 року по справі №172/516/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду. Позовну заяву відповідач не отримав, що не дало йому змоги ознайомитись із позовними вимогами та надати відзив на позов. Судом не вирішено питання щодо спільної неповнолітньої дитини сторін. Відповідачу було невідомо чи існує позовна вимога з цього приводу. Помилково було подано заяву про розгляд справи без участі в судовому засіданні, хоча до цього подавалась заява про участь представника відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Від позивачки ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 01.05.2025 року у справі №172/516/25 залишити без змін. Посилання відповідача на неотримання позовної заяви, через що він не зміг надати відзив на позов, спростовується тим, що у нього після реєстрації у підсистемі «Електронний суд» є повний оперативний доступ до матеріалів справи. Також відповідачу було надіслано позовну заяву через застосунок «Дія». Позовна вимога про вирішення питання щодо спільної неповнолітньої дитини сторін не існує, так як відповідачем було надано заява про тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дочки ОСОБА_3 в супроводі її матері. Позивачка зазначає, що жодних перешкод в спілкуванні батька та доньки не спричиняє. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Пунктом 1 частини 4 ст. 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів, зокрема, про розірвання шлюбу. Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про розірвання шлюбу. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що з 26 грудня 2003 року сторони перебувають в шлюбі, зареєстрованому 26 грудня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Попаснянського управління юстиції Луганської області, актовий запис №179 (а.с. 4). Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 5). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подальше збереження шлюбу є неможливим, суперечить інтересам подружжя. Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що відповідає нормам закону та обставинам справи. Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу. Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Відповідно до ст. 113 Сімейного Кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Згідно з ч. 2 ст. 114, абз. 2 ч. 3 ст. 115 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, що сторони перебувають в шлюбі з 26 грудня 2003 року, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Попаснянського управління юстиції Луганської області, актовий запис №179. Шлюбно-сімейні відносини фактично припинилися у 2024 році, оскільки у них різні погляди на сімейне життя і побут, подружні права та обов`язки, ведення спільного господарства. Наразі вони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, сімейні стосунки не підтримують. Оскільки позивачка наполягає на розірванні шлюбу, тому, відповідно, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що, оскільки позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивачці, після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права сторін, керуючись принципом добровільності шлюбу, позовні вимоги підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неотримання ним позовної заяви та про вирішення питання щодо неповнолітньої дитини сторін апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки позовна заява була подана з використання підсистеми «Електронний суд», в якій позивач має зареєстрований кабінет (а.с. 38), а позовні вимоги щодо неповнолітньої дитини сторін відсутні. Розглядаючи довід апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилкове направлення заяви про розгляд справи за відсутністю, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2025 року представником ОСОБА_5 адвокатом Видюком Д.В. було подано до суду заяву про розгляд справи в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (а.с. 22-22зв). проте, в день судового засідання, а саме 01.05.2025 року, представником ОСОБА_5 адвокатом Видюком Д.В. було подано до суду заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача (а.с. 27-27зв). Обидві заяви були складені та подавались представником відповідача, який є адвокатом, отже фахівцем у галузі права, та йому відомі наслідки вчинення ним процесуальних дій, зокрема, щодо подання клопотань про розгляд справи без участі сторони відповідача. Таким чином, посилання на помилковість таких дій є безпідставним та не впливає на правильність встановлених судом першої інстанції обставин та висновків по суті справи. Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Видюк Дмитро Володимирович, залишити без задоволення, рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 01 травня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: