Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/4163/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/4163/25 Головуючий у 1-й інст. Аксьонов В. Є. Номер провадження №33/4805/693/25 Категорія ч.1 ст.173-2 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2025 року м.Житомир Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Корольовського районного суду міста Житомира від 29 квітня 2025 року, якою його притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Постановою судді Корольовського районного суду міста Житомира від 29 квітня 2025 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605, 60 грн. Згідно з постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 1 квітня 2025 року близько 16-00 год, перебуваючи за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно своєї матері ОСОБА_2 , а саме, ображав її словами нецензурної лайки, погрожував фізичною розправою, намагався вчинити бійку, штовхав та шарпав , чим завдав шкоди психологічному здоров`ю потерпілої. Відповідальність за вказане адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, однобічне та неповне з`ясування судом обставин справи. Вказав, що суд першої інстанції не допитав ні сторін, ні свідків. Конфлікт, який виник між ним та ОСОБА_2 спровокований останньою та направлений на змушення скаржника до зміни місця його проживання. Відповідно до усталеної судової практики Європейського суду з прав людини, згідно якої право на доступ до суду, закріплене у § 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Умови застосування статті 6 Конвенції щодо оцінки поведінки особи та її вплив на тривалість розгляду справи стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ). При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Також, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»). Оскільки в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Беручи до уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знають про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, вкотре в судове засідання не з`явились, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов`язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про розгляд даної справи за відсутності осіб, які беруть участь в апеляційному провадженні. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Розглядаючи справи про адміністративне правопорушення, суддя, як це визначено у ст. 245 КУпАП, повинен всебічно, повно й об`єктивно з`ясувати всі обставини справи на основі належно досліджених та оцінених в судовому засіданні доказів та вирішити справу в точній відповідності з законом. Водночас, згідно з вимогами ст.ст. 278, 280 КУпАП, суддя при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За змістом ст. 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, який є одним з основних джерел доказів, має містити дату і місце його складення, посаду, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Крім того, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Проте, як вбачається із матеріалів справи, наведені вимоги закону при розгляді справи в суді та винесенні суддею постанови відносно ОСОБА_1 дотримані не були. Вирішуючи питання про наявність в діях ОСОБА_1 ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд першої інстанції виходив із доведеності його вини, обґрунтовуючи свій висновок фактичними обставинами, встановленими лише на підставі протоколу про адміністративне правопорушення та пояснень потерпілої. Однак, апеляційний суд не може погодитись із таким висновком місцевого суду, оскільки він зроблений судом першої інстанції без всебічного і повного аналізу всіх фактичних обставин справи. Зі змісту постанови суду першої інстанції вбачається, що судом належним чином не проаналізовано обставини події, яка стала підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно учасників конфлікту. Положеннями статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно диспозиції частини 1 статті 173-2 КУпАП вчинення насильства в сім`ї полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Пунктом 3 частини 1статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 визначено, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно п. 14 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017, психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Окрім того, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ст. 173-2 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї. Отже, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання та сварка не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ГП №123640 від 11 квітня 2025 року, ОСОБА_1 11 квітня 2025 року близько 16-00 год, перебуваючи за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру щодо своєї матері ОСОБА_2 , а саме, ображав її словами нецензурної лайки, погрожував фізичною розправою, намагався вчинити бійку, штовхав та шарпав, чим завдав шкоди психологічному здоров`ю потерпілої. На обґрунтування вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП матеріали справи містять пояснення ОСОБА_2 , на основі яких складено протокол про адміністративне правопорушення. У своїх поясненнях від 11 квітня 2025 року ОСОБА_2 вказувала, що її син почав до неї чіплятися, затіяв бійку, ображав, погрожував фізичною розправою, штовхав, але видимих пошкоджень не завдав, медичної допомоги не потребує. Крім пояснень ОСОБА_2 до названого протоколу долучені письмовий терміновий заборонний припис стосовно кривдника, форму оцінки ризиків домашнього насильства, заповнену зі слів потерпілої, та рапорт поліцейського. У суді першої інстанції апелянт стверджував, що 11 квітня 2025 року у них з матір`ю виник конфлікт на побутовому рівні. Зазначив, що ОСОБА_2 має на меті виселити його з житла та натомість вселити свою матір у помешкання скаржника. Погрожувала досягти мети будь-якими засобами. З наведених пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається, що зазначені особи перебувають в стані конфлікту, пов`язаного з проживанням у межах одного домоволодіння. Проте, обставини домашнього насильства, описані у протоколі, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ньому не зазначено не лише про характер вчиненого психологічного насильства відносно члена сім`ї, а й про можливість завдання чи завдання внаслідок цього шкоди її психологічному здоров`ю. При цьому, можливі нецензурні висловлювання в межах конфлікту, який відбувся між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди психологічному здоров`ю потерпілої не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони даного проступку. Будь-яких інших доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 11 квітня 2025 року адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин викладених у протоколі, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять. Враховуючи вищенаведені недоліки та суперечності, що містяться в матеріалах провадження, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність належних, достатніх і переконливих доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували, що ОСОБА_1 11 квітня 2025 року вчинив домашнє насильство відносно ОСОБА_2 . Таким чином, вважаю, що судом не було досліджено всіх обставин, що стосуються події правопорушення, його об`єктивної сторони, у зв`язку з чим суд дійшов передчасного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому постанова судді місцевого суду підлягає скасуванню. Згідно ст. 294 КУпАП в разі скасування постанови суду першої інстанції суд апеляційної інстанції повинен розглянути справу по суті з винесенням нового рішення, або закрити провадження у справі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова скасуванню із закриттям провадження у справі у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову судді Корольовського районного суду міста Житомира від 29 квітня 2025 року скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Н.Й.Григорусь