Постанова Волинський апеляційний суд № 159/3557/25

Справа № 159/3557/25 Провадження №33/802/588/25 Головуючий у 1 інстанції:Грідяєва М. В. Доповідач: Подолюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 жовтня 2025 року місто Луцьк Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Подолюк В.А., з участю захисника особи, щодо якої складено протокол ОСОБА_1 - адвоката Косендюка Я.А., розглянувши апеляційну скаргу захисника особи, щодо якої складено протокол ОСОБА_1 адвоката Косендюка Ярослава Анатолійовича на постанову судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2025 року, ВСТАНОВИВ: Вказаною постановою судді ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, працюючу директором ТОВ «ДПП Ресурс», проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.163-1 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 (сто сімдесят) гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок. Так, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 23 травня 2025 року за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ГУ ДПС у Волинській області ТОВ «ДПП Ресурс», що розташоване по вул.Залізнична, 1Ф в с.Бахів Ковельського району Волинської області, директором якого є ОСОБА_1 встановлено повторне протягом року, порушення ведення податкового обліку, внаслідок чого ТОВ «ДПП Ресурс» відмовлено у бюджетному відшкодуванні на рахунок платника у банку по декларації за березень 2025 року на суму 529945 грн., чим порушено вимоги п.п.200.1, абз. «б» п.200.4 ст.200, абз. «в» п.200.14 ст.200 Податкового кодексу України та завищено податковий кредит, що зі свого боку призвело до завищення суми від`ємного значення (рядок 19 декларації) і завищення суми від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) в декларації за березень 2025 року в сумі 2600 грн., чим порушено вимоги п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198, п.п.201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями). Не погодившись із таким судовим рішенням захисник Косендюк Я.А. подав апеляційну скаргу в якій вважає його незаконним та необґрунтованим. Вказує, що в даній справі немає підтверджень будь - якого порушення жодними належними, достатніми й допустимими доказами, оскільки акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень. Більше того, ані акт перевірки, ані дії посадових осіб контролюючого органу щодо включення до акта певних висновків, не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб`єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов`язків для платника, що в свою чергу, виключає підстави для притягнення особи до адміністративної відповідальності за наслідками обставин, встановлених в акті перевірки. В матеріалах справи, всупереч ст. 251 КУпАП, відсутні належні та допустимі докази, щодо того, що акт перевірки мали наслідком для платника податків вжиття юридично значимих дій, в т.ч. складання та узгодження ППР. Таким чином на думку сторони захисту акт перевірки не є належним і допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Окрім того, звертає увагу, що якщо припустити, що порушення вчинено в певний день місяця, який перевірявся, то ОСОБА_1 не може бути притягнутою до відповідальності, оскільки перевірявся березень 2025 року, а декларація подається протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, а в такому випадку тримісячний строк є таким, що сплив. Разом з тим, 02.10.2025 року на адресу Волинського апеляційного суду від захисника особи, щодо якої складено протокол ОСОБА_1 - адвоката Косендюка Я.А. надійшли письмові пояснення в яких останній вказує зокрема про те, що з протокол про адміністративне правопорушення не можливо зробити висновок про об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, а в матеріалах справи наявний лише акт перевірки, на підставі якого і було складено протокол. Бідь-яких інших фактичних даних про вчинення особою адміністративного правопорушення матеріали справи не містять. Посилаючись на вказані обставини, просить оскаржувану постанову судді скасувати, а провадження у справі - закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 163-1 КУпАП. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника Косендюка Я.А., який апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній мотивів, приходжу до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення. Постанова судді згідно ст.283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах. Проте, вищевказані вимоги закону суддею місцевого суду дотримані не були і висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.163-1 КУпАП не підтверджується доказами. Як на доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.163-1 КУпАП, суд першої інстанції послався на: протокол про адміністративне правопорушення та матеріали до нього, а саме: акт документальної позапланової виїзної перевірки від 23.05.2025 року. Вказані докази апеляційний суд не може визнати належними, допустимими, достовірними та такими, які узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і які свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй адміністративного проступку, передбаченого ч.2 ст.163-1 КУпАП, враховуючи наступне. Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Аналогічні положення містить Інструкція з оформлення органами доходів і зборів матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 566 від 02.07.2016 року (далі - Інструкція). Зокрема, відповідно до пункту 6 розділу ІІ Інструкції, при викладенні обставин правопорушення у протоколі вказуються місце та час його вчинення, суть правопорушення, які саме протиправні дії чи бездіяльність вчинила особа, стосовно якої складається протокол, та які положення законодавства порушено. Також до Протоколу долучаються матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, та документи, що можуть свідчити про обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність особи (за наявності). Кожний документ повинен мати свої реквізити (дату, назву, підписи тощо), містити достовірну інформацію та відповідати вимогам законодавства України про адміністративні правопорушення. Як вже зазначалося вище, у своїй постанові суд першої інстанції дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення за ч.2 ст. 163-1 КУпАП знайшла своє підтвердження в суді та повністю доводиться всіма матеріалами справи. Між тим, протокол про адміністративне правопорушення №393/03-20-07-03-04/41509915 від 23.05.2025 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. У зазначеному протоколі про адміністративне правопорушення фактично продубльований висновок, до якого прийшла уповноважена особа під час здійснення документальної позапланової виїзної перевірки товариства та який відображений в акті перевірки, на який послався суд першої інстанції, як на доказ вчинення правопорушення. Не встановлено та не зазначено посадові обов`язки ОСОБА_1 як посадової особи директора ТОВ «ДПП Ресурс», невиконання яких тягне за собою відповідальність, передбачену ч.2 ст. 163-1 КУпАП. Відповідно до п.86.1. ст. 86 ПК України, акт перевірки - це документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає результати. Згідно з положень ст.58 та п.86.8 ст.86 ПК України, на підставі акту перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акту перевірки. Тобто, акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки інспектора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства. При цьому акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не породжує, не змінює не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність. Висновки, викладені у акті перевірки, є відображенням дій інспектора та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків. Таким чином, на думку апеляційного суду, акт перевірки не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 163-1 КУпАП, оскільки в силу норм Податкового Кодексу, акт перевірки не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню. У своїй практиці Верховний Суд уже неодноразово наголошував на тому, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки інспектора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність. У силу норм Податкового кодексу України акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій, він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню. Дана правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №П/811/2893/14. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 163-1 КУпАП, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Диспозицією ч.1 ст. 163-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України. Диспозицією ч.2 ст. 163-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення. Норма частини 1 статті 163-1 КУпАП є бланкетною, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний зміст. Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом, для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації за відповідною статтею чи частиною статті КУпАП. Однак посадова особа ДПС при складанні протоколу про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 163-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 зазначеної норми не дотрималася. Відповідно до статті 14 КУпАП, посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв`язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров`я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов`язків. Тобто при зазначенні у протоколі про адміністративне правопорушення суті адміністративного правопорушення необхідно не лише вказувати факт порушення порядку ведення податкового обліку і його наслідки, але й зазначати, чи є відповідне порушення наслідком невиконання особою своїх службових обов`язків, встановивши, коли і ким такі службові обов`язки для неї були визначені. Суд першої інстанції при розгляді даної адміністративної справи не звернув уваги на недоліки протоколу та передчасно прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 163-1 КУпАП. Відповідно до ч.2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується у статті 251 КУпАП. Суд, згідно з приписами статті 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. З огляду на матеріали адміністративного провадження, єдиними доказами, якими оперують представники ДПС є протокол про адміністративне правопорушення №393/03-20-07-03-04/41509915 від 23.05.2025 та акт документальної позапланової виїзної перевірки від 23.05.2025 року. Таким чином, у ході апеляційного розгляду встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог статті 256 КУпАП, акт перевірки не є беззаперечним доказом вини ОСОБА_1 в порушенні вимог Податкового кодексу України та інших нормативних актів, а інші докази у справі відсутні. Отже, сукупність наведених обставин свідчить про те, що в матеріалах справи відсутні достатні докази, які беззаперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 163-1 КУпАП. Статтею 62 Конституції Українизакріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Відповідно до змісту частини сьомої статті 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких підстав, апеляційний суд прийшов до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.2 ст.163-1 КУпАП, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова судді місцевого суду скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП. У відповідності до п.2 ч.8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі. На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 247, 294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника особи, щодо якої складено протокол ОСОБА_1 адвоката Косендюка Ярослава Анатолійовича задовольнити. Постанову судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2025 року в даній справі скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, - у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 163-1 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Волинського апеляційного суду В.А. Подолюк