Ухвала КЦС ВС № 711/8866/24

УХВАЛА 29 вересня 2025 року м. Київ справа № 711/8866/24 провадження № 61-11720ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 19 лютого 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року АТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором, станом на 10 жовтня 2024 року, яка становить 155 864,17 грн. Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 19 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором №С-615-010461-20-980 від 02 листопада 2020 року: 49 411,09 грн - прострочений борг за кредитом, 37 115,05 грн - прострочені проценти, а також судовий збір в розмірі 1 681,15 грн., а всього - 88 207,29 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 19 лютого 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором №С-615-010461-20-980 від 02 листопада 2020 року: 49 411,09 грн - прострочений борг за кредитом, 27 361,09 грн - прострочені проценти, а всього - 76 772,18 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 12 вересня 2025 року засобами поштового зв`язку АТ «Ідея Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі № 10- р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. У касаційній скарзі заявник зазначає, що справа оскаржується до Верховного Суду згідно з підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, зокрема, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, посилаючись на те, що за результатами перегляду Черкаським апеляційним судом апеляційної скарги АТ «Ідея Банк» значно погіршено становище апелянта, так як судом першої інстанції задоволено позовні вимоги банку на загальну суму 88 207,29 грн, а судом апеляційної інстанції зменшено розмір задоволених позовних вимог до 76 772,18 грн. Вирішення даної справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вирішить питання того, за які послуги в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» надавач кредитних послуг може встановлювати плату, що сприятиме стабільності банківського сектору економіки. Зазначає, що АТ «Ідея Банк» неодноразово намагався оскаржити в касаційному порядку рішення (постанови) судів, які у різний спосіб трактували можливість включення в умови кредитного договору «плати за несанкціоновану перевитрату», «плати за обслуговування кредитної заборгованості в процентному відношенні за неповернення використаного кредитного ліміту у відповідний період як умову встановлення кредитного ліміту». Проте, оскільки ціна позову у даних справах не перевищувала двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, АТ «Ідея Банк», не зважаючи на зазначену проблематику, було відмовлено у відкритті касаційного провадження, в зв`язку з чим станом на день подачі касаційної скарги досі залишається невирішеним питання, чи є умови кредитного договору щодо нарахування плати за несанкціоновану перевиплату, плати за обслуговування кредитної заборгованості в процентному відношенні за неповернення використаного кредитного ліміту у відповідний період як умову встановлення кредитного ліміту - законними, оспорюваними або нікчемними, оскільки Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє банкам надавати платні послуги, які знаходяться поза регулюванням частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, нарахування банком щомісячної виплати за несанкціоновану перевиплату за обслуговування кредитної заборгованості, яка є умовою встановлення кредитного ліміту і розраховується у розмірі сплати щомісячно 4 % від залишку заборгованості станом на розрахункову дату, чи у межах регулювання частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, наприклад, інформування клієнта про стан заборгованості у випадках, які не належать до безоплатних (наприклад, частіше одного разу на місяць). Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, АТ «Ідея Банк» не навело обґрунтованих доводів на підтвердження існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах, яка полягає вирішенню, що ця правова проблема наявна у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин та доказів у справі, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати єдність судової практики. Тому посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права, із зазначенням підстав касаційного оскарження, фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженим судовим рішенням, і, відповідно, не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справіз ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України). Таким чином, оскаржене судове рішення ухвалено у справіз ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 19 лютого 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року у справі № 711/8866/24. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко