Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 343/2634/24

Справа № 343/2634/24 Провадження № 22-ц/4808/1472/25 Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Струтинської Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення майна спільною сумісною власністю, визначення частки та поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Долинського районного суду від 22 серпня 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову під головуванням судді Монташевич С.М. у м. Долина, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення майна спільною сумісною власністю, визначення частки та поділ майна подружжя. В серпні 2025 року представник ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову у цій справі. В обґрунтування заяви зазначила, що існує реальна небезпека відчуження зазначеного вище майна відповідачем третім особам, оскільки він, зі слів позивачки, неодноразово їй про це говорив. Невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити, утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про поділ майна подружжя, оскільки спірне майно може бути виведено зі спільної сумісної власності подружжя шляхом відчуження третім особам. У разі задоволення позову про визнання за позивачем права власності на частку спільного сумісного майна у запропонований позивачем спосіб поділу, захист порушеного права може стати неефективним у разі відчуження відповідачем такого майна на користь третіх осіб. Порушені ж права позивачки вимагатимуть додаткового захисту, а виконання такого рішення буде суттєво ускладненим. Крім того зміна власника майна ускладнить розгляд справи і може призвести до збільшення кола її учасників. З метою фіксації правового статусу спірного майна (реєстрації прав на нього) й осіб, що мають до нього відношення, є доцільним вжиття заходу забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо приватних підприємств та накладення арешту на їх майно протягом розгляду справи по суті, а також заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження спірної квартири. З урахуванням вказаного прохання вжити заходи забезпечення позову є обґрунтованим та вкрай необхідним. Просила: - заборонити ОСОБА_2 та державним реєстраторам, іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зміни складу учасників, розміру статутного капіталу, керівних органів, місцезнаходження та іншого, що може вплинути на корпоративні права у ПП «ГАРТ АВТО» та ПП «ГАРТ СЕРВІС». - накласти арешт на грошові кошти ПП «ГАРТ АВТО» та ПП «ГАРТ СЕРВІС», які знаходяться на банківських рахунках у будь-яких фінансових установах; - накласти арешт на матеріальні цінності, зокрема й на автозапчастини, що знаходяться у магазині TIR за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ПП «ГАРТ АВТО»; - накласти арешт на матеріальні цінності, що знаходяться на балансі приватного підприємства «ГАРТ СЕРВІС»; - заборонити відповідачу ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження або обтяження спірного нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвалою Долинського районного суду від 22 серпня 2025 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цій справі. Заборонено ОСОБА_2 , державним реєстраторам та іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зміни складу учасників, розміру статутного капіталу, керівних органів, місцезнаходження ПП «ГАРТ АВТО», а також заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження або обтяження квартири, що знаходиться в АДРЕСА_2 , до набрання рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області по цій справі законної сили. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено. Не погодившись з вказаною ухвалою в частині відмови в задоволенні заяви представник ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якійзазначає, що суд першої інстанції частково відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, дійшов помилкових висновків, що арешт коштів та матеріальних цінностей ПП «ГАРТ-АВТО» та ПП «ГАРТ-СЕРВІС» може призвести до безпідставного обмеження господарської діяльності підприємств, оскільки такі заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а такий висновок суперечить нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що відповідач неодноразово заявляв, що позивачка нічого не отримає, а також висловлював намір розпорядитися майном на шкоду її інтересам. Кошти на рахунках та матеріальні цінності підприємств є найбільш рухомими активами, які можуть бути швидко виведені, реалізовані або приховані. Невжиття заходів щодо їх арешту може призвести до повної втрати спільного майна. Арешт не зупиняє господарської діяльності підприємств, а лише запобігає відчуженню чи приховуванню активів. Водночас у разі його невжиття позивачка ризикує залишитися без будь-якого майна, а виконання рішення суду стане неможливим. Відмова суду першої інстанції у накладенні арешту на кошти та матеріальні цінності позбавило позивачку ефективного захисту, оскільки у випадку їх відчуження виконання рішення суду стане фактично неможливим. Суд першої інстанції обмежився оцінкою потенційного впливу на діяльність підприємств, але не врахував реальну небезпеку втрати коштів та матеріальних активів, які легко можуть бути відчужені чи виведені ще до ухвалення рішення у справі. Тим самим апелянт вважаємо, що суд неправильно застосував норми процесуального права не забезпечивши балансу інтересів сторін. Вважає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу у частині відмови в накладенні арешту на кошти та матеріальні цінності, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не врахував правових висновків Верховного Суду, на які позивачка посилалася у самій заяві про забезпечення позову, не врахував судової практики ЄСПЛ, чим істотно порушив права позивачки на ефективний захист її частки у спільному майні подружжя. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалити постанову, якою заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. Представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що вимоги представника позивачки направлені на обмеження прав відповідача, а їх задоволення призведе саме до перешкоджання господарській діяльності вищезазначених підприємств. Вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні вимог щодо накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках ПП «ГАРТ АВТО» і ПП «ГАРТ СЕРВІС» та на матеріальні цінності, що належать вказаним підприємствам. Суд першої інстанції правильно зазначив, що забезпечення позову з урахуванням принципу рівноправності сторін у спорі не повинно призводити до невиправданого обмеження прав відповідача, перешкоджання його господарській діяльності, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивачки не встановлений. Вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановленою з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга є необґрунтованою, а її вимоги не підлягають задоволенню. Сторони в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи. Представник ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без участі ОСОБА_1 , вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Представник ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи без її участі та участі ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги заперечили та просять відмовити в її задоволенні. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наявний спір щодо спільного майна. Доказом цього є наявний в провадженні Долинського районного суду справа за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання майна спільною власністю, визначення частки та поділ майна подружжя. У зв`язку з реальною небезпекою відчуження зазначеного майна ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, попередження потенційних труднощів у виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Відповідно до ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20); при цьому такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним». Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що невжиття заходів забезпечення позову у виді заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо підприємств (зміни складу учасників, розміру статутного капіталу, керівних органів, місцезнаходження) може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, а тому вважає за необхідне заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірних підприємств. Однак, щодо накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках ПП «ГАРТ АВТО» і ПП «ГАРТ СЕРВІС» та на матеріальні цінності, що належать вказаним підприємствам, то суд першої інстанції вказав, що підстав для задоволення заяви в цій частині не вбачає. Щодо заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження або обтяження спірної квартири, то з огляду на зміст позовних вимог такий вид забезпечення позову є співмірним і його невжиття може призвести до неможливості захисту законних інтересів позивачки у цій справі, яка ставить питання про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, а для поновлення її порушеного права в майбутньому у випадку задоволення її позовних вимог слід буде ініціювати нові судові провадження, що не відповідає меті цивільного судочинства. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову слід задовольнити частково, заборонивши вчиняти ОСОБА_2 , державним реєстраторам та іншим уповноваженим особам будь-які реєстраційні дії щодо зміни складу учасників, розміру статутного капіталу, керівних органів, місцезнаходження, що може вплинути на корпоративні права ПП «ГАРТ АВТО» та ПП «ГАРТ СЕРВІС», а також заборонивши відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження або обтяження квартири, що знаходиться в АДРЕСА_2 , до завершення розгляду цієї справи та набрання рішенням суду законної сили. З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду. Доводи апелянта про те, що відмова суду першої інстанції у накладенні арешту на кошти та матеріальні цінності позбавило позивачку ефективного захисту є необґрунтованими. Щодо цього, суд першої інстанції вказав, що факт наявності на рахунках та балансі підприємств ПП «ГАРТ АВТО» і ПП «ГАРТ СЕРВІС» грошових коштів та матеріальних цінностей у спірний період може бути перевірено судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстави для задоволення таких вимог заяви, оскільки забезпечення позову з урахуванням принципу рівноправності сторін у спорі не повинно призводити до невиправданого обмеження прав відповідача, перешкоджання його господарській діяльності, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивачки не встановлений. Тому не накладення арешту на кошти та матеріальні цінності, які знаходяться на рахунках ПП «ГАРТ АВТО» і ПП «ГАРТ СЕРВІС», ніяким чином не позбавляє позивачку на ефективний спосіб захисту. Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу у частині відмови в накладенні арешту на кошти та матеріальні цінності належним чином дослідив матеріали справи та з`ясував її обставини врахував правові висновки Верховного Суду, що вбачається з ухвали суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги щодо скасування ухвали суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позовуне дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки ухвалу суду першої інстанції оскаржено апелянтом в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, тому в іншій частині ухвала суду не переглядається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому її слід залишити в силі в цій частині Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Долинського районного суду від 22 серпня 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 01 жовтня 2025 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин