Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 345/2023/25

Справа № 345/2023/25 Провадження № 22-ц/4808/1289/25 Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Девляшевського В.А., Пнівчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 17 червня 2025 року, ухвалене в складі судді Якиміва Р.В. в м. Калуші, повний текст якого складено 19 червня 2025 року, у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги, в с т а н о в и в: У квітні 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 2212,73 грн., яка складається з 1609,30 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з липня 2019 до грудня 2024 року, інфляційних втрат у розмірі 475,11 грн., 3% річних у розмірі 128,32 грн., а також просив стягнути судові витрати, що складаються з 968,96 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на правову допомогу. Позов мотивовано тим, що постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом. Відповідно до протоколу електронного аукціону №BRD001-UA-20241028-00226 від 07.11.2024 переможцем є ФОП ОСОБА_2 14.11.2024 на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_2 укладено акт про придбання майна на аукціоні. Згідно Додатку №1 до вказаного Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради. Відтак, придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради, позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, до ОСОБА_1 , яка є споживачем житлово-комунальних послуг, що надавалися КП «Екосервіс». Відповідно до Акту звірки розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 відповідача за період з липня 2019 по квітень 2021 року заборгованість з надання послуг з управління побутовими відходами ОСОБА_1 становить 1609,30 грн. Оскільки відповідачка не погасила вказану заборгованість перед позивачем як правонаступником КП «Екосервіс» Калуської міської ради, позивач має право вимагати відшкодування інфляційних витрат, розмір яких становить 475,11 грн., та 3% річних на суму заборгованості, що становить 128,32 грн. Стверджував, що відповідачка добровільно вказану заборгованість не погашає, що стало підставою для звернення до суд з цим позовом. Рішенням Калуського міськрайонного суду від 17 червня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2212,73 грн., яка складається з 1609,30 грн. за житлово-комунальні послуги за період з липня 2019 року по грудень 2024 року, інфляційні втрати у розмірі 475,11 грн., 3% річних у розмірі 128,32 грн., а також судові витрати в розмірі 968,96 грн. сплаченого судового збору та 3500 витрат на професійну правничу допомогу. В решті позову відмовлено. На вказане рішення відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що акт звірки розрахунків без наявності договору та інших первинних документів не є належним та достатнім доказом наявності у неї грошового зобов`язання перед позивачем, а отже, не може бути підставою для задоволення позову. Посилається на постанову Касаційного господарського суду від 27.07.2021 у справі №910/17868/20, у якій зазначено, що акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт господарської операції або надання послуг, а лише свідчить про взаємну згоду сторін щодо стану розрахунків на певну дату. Вказує, що суд першої інстанції неправомірно переклав обов`язок доказування на відповідача, зазначивши, що «відповідачкою не надано доказів на спростування наявності заборгованості». Вважає, що такий підхід суперечить статтям 12 та 81 ЦПК України, оскільки саме позивач має доводити наявність і розмір боргу. Відповідачка не зобов`язана зберігати квитанції понад 3 роки. А Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що відсутність квитанцій не є доказом заборгованості, зокрема, у постанові від 19.09.2019 у справі №552/676/18. Крім того вважає, що суд не врахував, що позивач не надав доказів укладення договору між ним і відповідачкою, акту приймання-передачі послуг, обґрунтованого розрахунку суми боргу або будь-яких підтверджень належного надання послуг саме відповідачці за відповідною адресою. Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції допустив порушення принципів справедливого судочинства, що прямо вплинуло на законність і обґрунтованість ухваленого рішення. Стверджує, що суд не взяв до уваги обставини, викладені нею у відзиві на позовну заяву про те, що позивач не має права змінювати обсяг чи умови зобов`язання, оскільки набув лише право вимоги і не є стороною у первісному зобов`язанні. Позивач не є надавачем послуг, не є правонаступником КП «Екосервіс» та не довів наявність договору з відповідачем. Таким чином, ФОП ОСОБА_2 мав право пред`являти лише ті вимоги, які вже були належним чином сформовані та підтверджені КП «Екосервіс» на момент відступлення права вимоги, однак позивач у своїх вимогах самостійно здійснює нові нарахування, включаючи інфляційні втрати, 3% річних та інші штрафні санкції фактично до дати звернення до суду, що свідчить про зміну обсягу зобов`язання та його умов та суперечить статтям 514 та 524 ЦК України. Вказує також, що представник позивача просила суд стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн. Судом стягнуто 3500 грн. Однак, в матеріалах справи відсутні докази реальної участі адвоката у справі, усі документи підписані іншою особою - адвокатом Біжко Юлією Олександрівною, яка не є представником позивача. На момент ухвалення рішення по справі документи, що підтверджують витрати на правничу допомогу, взагалі були відсутні в матеріалах справи. А надані документи жодним чином не пояснюють, чому підготовка типового позову потребувала такого розміру гонорару. З огляду на викладене, враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що ця цивільна справа не є справою значної складності, відповідно до ст. 19 ЦПК України відноситься до малозначних, які розглядаються у спрощеному позовному провадженні, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, вважає, що визначений розмір вартості послуг за правничу допомогу є завищеним і неспівмірним із предметом цього позову, у зв`язку з чим є підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до достатнього, пропорційного і справедливого розміру, який не становитиме надмірного тягаря для відповідача. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, або у разі часткового скасування зменшити розмір судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу до співмірного, необхідного та обґрунтованого відповідно до принципу справедливості та положень ст. 137 ЦПК України. Представник позивача адвокат Казак Є.С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що апеляційна скарга по суті дублює зміст відзиву на позовну заяву, який вже був предметом дослідження суду першої інстанції, а позивачем було надано вичерпні пояснення та спростування у відповіді на відзив та додаткових поясненнях, які суд врахував при ухваленні рішення. Апеляційна скарга не містить нових доводів чи обставин, що могли б вплинути на правильність рішення і зводиться лише до повторного наведення аргументів, яким уже надано оцінку судом. Вказує, що відповідач є власницею квартири, за адресою розташування якої надавалися послуги з вивезення побутових відходів виконавцем КП «Екосервіс», в тому числі й відповідачці на підставі відповідного відкритого особового рахунку, проте оплата цих послуг нею не була здійснена у встановлений строк. Неукладення договору між сторонами у письмовій формі не свідчить про те, що апелянт не є користувачем послуг, які надавало КП «Екосервіс» за адресою знаходження його власності. Водночас, відповідачем не було спростовано розмір визначеної позивачем заборгованості та не надано належних, достатніх та допустимих доказів на спростовування факту надання чи надання не у повному обсязі житлово-комунальних послуг або ж надання цих послуг іншою особою. Стверджує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідає вимогам законодавства та судовій практиці. Також вважає, що стягнута судом сума витрат на правничу допомогу в розмірі 3500 грн. є обґрунтованою, виправданою та не є завищеною. Зазначає, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести в зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, складається із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн., документальне підтвердження яких буде надано відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Положенням частини першої ст. 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини першої статті 369 ЦПК України, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом. Відповідно до протоколу електронного аукціону №BRD001-UA-20241028-00226 від 07.11.2024 переможцем є ФОП ОСОБА_2 , який придбав право вимоги за дебіторською заборгованістю КП «Екосервіс» на 01 липня 2024 року на загальну суму 1834341 грн. 21 коп. 14.11.2024 на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_2 укладено Акт про придбання майна на аукціоні, відповідно до якого позивач прийняв у власність дебіторську заборгованість на загальну суму 1834341 грн. 21 коп. на 01 липня 2024 року, що утворилась внаслідок несплати послуг, наданих КП «Екосервіс» з поводження з побутовими відходами. Ціна продажу 91006 грн. 27 коп. В Додатку №1 до вказаного Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради станом на 14.11.2024 за надані послуги з поводження з побутовими відходами (право вимоги заборгованості), серед яких ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 , заборгованість станом на 14.11.2024 1609 грн. 30 коп. Придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради, позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, що надає статус правонаступника, тобто є новим кредитором відповідача ОСОБА_1 , яка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та між нею та КП «Екосервіс» Калуської міської ради, правонаступником якого є ФОП ОСОБА_2 , виникли відносини щодо надання послуг з управління побутовими відходами на підставі відкритого особового рахунку; вона фактично користувалася наданими послугами та не зверталась щодо відключення її як споживача від надання цих послуг. КП «Екосервіс» здійснювало вивезення та захоронення твердих побутових відходів на території Калуської територіальної громади. Послуги населенню надавались фактично, оскільки КП «Екосервіс» було єдиним виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території Калуської територіальної громади. Тарифи з вивезення побутових відходів на території Калуської територіальної громади затверджувалися рішеннями виконавчого комітету Калуської міської ради (а.с. 61-72). За адресою: АДРЕСА_1 , було відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 на абонента ОСОБА_1 . Таким чином між КП «Екосервіс» та ОСОБА_1 виникли відносини щодо надання послуг з управління побутовими відходами на підставі відкритого особового рахунку. Як вбачається з наданого позивачем Акту звірки розрахунків за особовим рахунком НОМЕР_1 за період з липня 2019 до квітня 2021 року, розмір заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг абонента ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 становить 1609,30 грн. Отже, КП «Екосервіс» надавав відповідачу відповідні послуги, однак відповідач не виконувала свої зобов`язання щодо своєчасної оплати за надані послуги. Згідно наданих позивачем до позовної заяви розрахунків за прострочення зобов`язання відповідачем щодо сплати за надані послуги за період з липня 2019 року до 24 квітня 2025 року розмір інфляційних втрат становить 475,11 грн., а розмір 3% річних за той же період складає 128,32 грн. Таким чином, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача загальну суму заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2212,73 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що матеріалами справи підтверджено, що до нового кредитора ФОП ОСОБА_2 перейшли права первісного кредитора КП «Екосервіс» у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тому право вимоги за основним зобов`язанням включає не лише право на отримання основної суми боргу, але й усі додаткові вимоги, що випливають із порушення боржником своїх обов`язків, зокрема, право на стягнення інфляційних втрат та процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Також суд зазначив, що оскільки на момент звернення до суду з цим позовом строк позовної давності було продовжено на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому доводи відповідача про те, що позивачем заявлено вимоги з пропуском строку позовної давності, є помилковими. Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, складності справи, яка розглядалася за правила спрощеного позовного провадження, розмір позовних вимог, наявні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких попередньо був визначений позивачем, та стягнення з відповідачки на користь позивача таких витрат в розмірі 3500 гривень. Однак, апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із вказаними висновками місцевого суду, зважаючи на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону). Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 32 Закону). Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц (провадження №14-280цс18). Враховуючи вищезазначені норми матеріального права та надані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що КП «Екосервіс» надавав відповідачу відповідні послуги, однак відповідач не виконувала свої зобов`язання щодо своєчасної оплати за надані послуги, тому позивач як новий кредитор має право на стягнення з відповідача заборгованості за надані комунальні послуги в розмірі 1609 грн. 30 коп. Отже, рішення суду першої інстанції у вказаній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги про те, що акт звірки розрахунків без наявності договору та інших первинних документів не є належним та достатнім доказом наявності у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем, а, отже, не може бути підставою для задоволення позову, колегія суддів відхиляє. Місцевий суд дійшов правильного висновку, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правова позиція, викладена у постанові Верховного суду від 14.02.2018 в справі №462/6393/15-ц). Судом правильно встановлено, що відповідач є власницею квартири, за адресою розташування якої надавалися послуги з вивезення побутових відходів виконавцем КП «Екосервіс», в тому числі й відповідачці на підставі відповідного відкритого особового рахунку, проте нею такі послуги не були оплачені. Розмір заборгованості за надані послуги підтверджується актом звірки. Відповідачем не було спростовано розмір визначеної заборгованості в розмірі 1609,30 грн., не надано жодних доказів на спростовування факту надання чи надання не у повному обсязі житлово-комунальних послуг або ж надання цих послуг іншою особою. За результатами аукціону позивач ФОП ОСОБА_2 набув право вимоги на дебіторську заборгованість, зокрема, заборгованість відповідача в сумі 1609,30 грн., а отже, права та обов`язки у матеріальних правовідносинах перейшли від КП «Екосервіс» до його правонаступника позивача у цій справі. Відтак, з огляду на відсутність відомостей про оскарження результатів аукціону, позивач став новим кредитором щодо відповідача ОСОБА_1 , набувши право вимоги до неї щодо погашення заборгованості за комунальні послуги в розмірі 1609,30 грн. Отже, місцевий суд правильно вважав, що вказана заборгованість в сумі 1609,30 грн. має бути стягнута з відповідача на користь позивача. Водночас, щодо заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 475,11 грн. та 3% річних в сумі 128,32 грн. за період з липня 2019 року до 24 квітня 2025 року, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказані норми права визначають такі ознаки відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18. Відповідальність за порушення грошового зобов`язання визначена ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, у разі заміни сторони зобов`язання до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Позивачем не надано доказів того, що набуте ним право вимоги заборгованості в сумі 1609,30 грн. включає в себе відповідні нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Зокрема, акт про придбання майна на аукціоні не передбачає, що позивач набув право вимоги, окрім суми боргу, на такі нарахування. Отже, за висновком колегії суддів позивач набув права на нарахування 3% річних та інфляційних з моменту набуття права вимоги на дебіторську заборгованість КП «Екосервіс», тобто з 14.11.2024. Таким чином, згідно перерахунку розмір, нарахованих за період з 14.11.2024 до 24.04.2024 3% річних складає 21,28 грн., а інфляційних втрат 124,45 грн. Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, тому рішення у цій частині підлягає зміні. Також рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3500 грн. підлягає скасуванню, оскільки на момент стягнення таких витрат у справі не було жодних доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу. Такі докази були подані пізніше, уже після ухвалення рішення. Отже, на час ухвалення оскаржуваного судового рішення у суду не було підстав для стягнення витрат на правничу допомогу. Згідно ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦКП України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи часткове задоволення позову необхідно змінити розподіл судових витрат. Так, позов задоволено частково (відсоток задоволення 79%), тому з відповідача в користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 765,50 грн. (968,96 грн. (судовий збір сплачений за подання позову) х 79%). Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутих інфляційних втрат, трьох процентів річних та судового збору, стягнувши з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 інфляційні втрати в розмірі 124,45 грн., три проценти річних в розмірі 21,28 грн., судовий збір в розмірі 765,50 грн. Також рішення суду необхідно скасувати в частині стягнення з відповідача в користь позивача 3500,00 витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення слід залишити без змін. Згідно вимог пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Калуського міськрайонного суду від 17 червня 2025 року змінити в частині розміру стягнутих інфляційних втрат, трьох процентів річних та судового збору, стягнувши з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 інфляційні втрати в розмірі 124,45 грн., три проценти річних в розмірі 21,28 грн., судовий збір в розмірі 765,50 грн. Рішення Калуського міськрайонного суду від 17 червня 2025 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 3500,00 витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча: О.О. Томин Судді: В.А. Девляшевський О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 01 жовтня 2025 року.