Постанова КЦС ВС № 705/1744/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 року м. Київ справа № 705/1744/16-ц провадження № 61-1545св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., учасники справи: позивач ? ОСОБА_1 , відповідач ? ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року у складі судді Піньковського Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Новікова О. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом примусового виселення з квартири. Позов мотивований тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2011 року вона та її мати - ОСОБА_3 - є власниками квартири АДРЕСА_1 , по 1/2 частині кожна. Свого часу відповідач ОСОБА_2 , який є її батьком та з яким її мати розірвала шлюб, проживаючий в цьому ж будинку в квартирі № 20 , подав до них з матір`ю позов, у якому просив визнати їх приватизовану квартиру спільною власністю подружжя, вселити його до цієї квартири та не чинити йому перешкод в користуванні нею. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2015 року вказаний позов було задоволено, однак постановою Апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року зазначене судове рішення було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Незважаючи на наведене, 24 грудня 2015 року відповідач, порушуючи її конституційне право на недоторканність житла, незаконно, тобто без будь-яких правових підстав, зламавши замки у дверях, проник у належну їй квартиру, де досі незаконно проживає, незважаючи на рішення суду та її заперечення. Виселятися з квартири ОСОБА_2 категорично відмовляється. У зв`язку з цим вона була змушена двічі звертатися з відповідною заявою до Уманського МВ УМВС України у Черкаській області, проте працівники органів внутрішніх справ відмовляються відновити її порушені конституційні права та рекомендують звертатися до суду за вирішенням цієї проблеми, оскільки питання виселення особи з жилого приміщення виходить за межі їх компетенції. Ще 11 липня 2008 року відповідачу на підставі рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 червня 2008 року № 265 було видано ордер на житлове приміщення квартири № 20 на сім`ю з однієї особи, де він з 12 серпня 2008 року досі зареєстрований. Таким чином, ОСОБА_2 має своє відокремлене житло, яким користується. ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди в користуванні належним їй майном шляхом примусового виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, позов задоволено. Усунено перешкоди в користуванні належним ОСОБА_1 майном шляхом примусового виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 551,20 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд вважає доведеним, що відповідач самовільно займає квартиру АДРЕСА_1 , чим створює перешкоди позивачу в користуванні належною їй власністю, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо примусового виселення відповідача з квартири є обґрунтованими. Апеляційний суд вказав, що відповідач ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі без законних на те підстав, оскільки: власниками спірної квартири є ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_3 , у квартирі зареєстровані лише вказані особи; згода власника квартири ОСОБА_1 на проживання в ній ОСОБА_2 відсутня. Згідно з рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 09 грудня 2016 року у справі № 705/1733/15 відповідачу відмовлено у вселенні та усуненні перешкод в користуванні спірною квартирою. Згідно з рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у справі № 705/2298/16 відповідачу відмовлено у визнанні недійсним ордера на спірну квартиру та рішення про приватизацію спірної квартири. Відповідачу 12 червня 2008 року видано ордер на житлове приміщення на право зайняття з сім`єю з однією особою однієї кімнати площею 12,6 кв. м квартири № 20 , в якій ОСОБА_2 зареєстрований з 12 вересня 2008 року. З огляду на наведене колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів наявності в нього права користування спірною квартирою, тоді як позивачем доведено наявність перешкод у користуванні своєю власністю та права на їх усунення. Посилання скаржника на залишення судом першої інстанції поза увагою клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом справи № 705/2298/16 апеляційний суд вважав необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, зокрема, журналом судових засідань, відповідно до якого судом першої інстанції протокольною ухвалою було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання. Крім того, постановою Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі № 705/2298/16 касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року залишено без змін. Аргументи учасників справи 29 січня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про його виселення. Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачеві не належать всі права на спірну квартиру, про усунення перешкод користування якої вона заявила позов, оскільки квартира АДРЕСА_1 належить на праві часткової власності їй та її матері ОСОБА_3 по 1/2 частині кожній. Особа не має права звернутись до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулась, їй не належить. Така особа є неналежним позивачем і позов до задоволення не підлягає. Вказаний позов мали б пред`явити двоє позивачів, а не лише ОСОБА_1 . Як у справі № 705/2298/16 (за його позовом про визнання незаконною приватизації, ордера на житлове приміщення та скасування права власності), так і в цій справи суди попередніх інстанції припустились фатальної для позивача помилки з приводу ніби наявного в нього іншого житла, що не відповідає дійсності. Він не використовував право на безкоштовну приватизацію житла та повідомляв суд, що до 2015 року вважав, що він також є власником квартири, яка є предметом спору. Відповідно до довідки відділу житлового господарства Уманської міської ради від 19 червня 2023 року № 39112 під час проживання у м. Умані відповідач не брав участі в приватизації державного житлового фонду. Згідно з довідкою КП «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» від 19 червня 2023 року №1284 за ним право власності в Уманському відділку ЧООТ БТІ станом до 2013 року не реєструвалось. Відповідно інший період слід відслідкувати з Держреєстру прав, однак довідка повністю покриває період можливої приватизації будь-якого житла з 2008 до 2012 року. Отже, відповідача виселено фактично без надання іншого житла. Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року, залишеного без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц, від 03 вересня 2020 року у справі № 760/24314/18, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц та № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 06 листопада 2018 року у справі № 1326/1314/2012, від 31 березня 2020 року у справі № 336/2722/17; судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Фактичні обставини справи Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2011 року, виданого відділом житлового господарства Уманської міської ради, за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , по 1/2 частці квартири, що також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданого Уманським виробничим відділком комунального підприємства ЧООБТІ № 28614866 від 10 січня 2011 року. Відповідно до відмітки у будинковій книзі на вказану квартиру з 11 лютого 2011 року у ній зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Інші особи за вказаною адресою незареєстровані. Згідно з відповіддю КП «Уманське ремонтно-експлуатаційне управління № 3» від 26 червня 2015 року № 129 на адвокатський запит, 11 жовтня 2007 року Уманська міська рада прийняла рішення про передачу 148-квартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 , з ДП «Уманського консервного комбінату» на баланс Уманського ремонтно-експлуатаційного управління №

3. Згідно з рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради від 12 червня 2008 року № 265 ОСОБА_2 11 липня 2008 року видано ордер на житлове приміщення № 02586 серія А на право зайняття з сім`єю з однієї особи однієї кімнати площею 12,6 кв. м квартири № 20 . Громадянин ОСОБА_2 у вказаній квартирі зареєстрований 12 вересня 2008 року. Зазначене також підтверджується ордером № 02586 серії А. Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 07 липня 2012 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 07 липня 2012 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після шлюбу - ОСОБА_7 . Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2015 року у справі № 705/1733/15 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою. ОСОБА_2 до вступу вказаного рішення в законну силу вселився у квартиру, що належить ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2016 року у справі № 705/1733/15 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2015 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року у справі № 705/2298/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним ордера та рішення про приватизацію квартири у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2022 року змінено та викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. Зокрема, апеляційний суд у вказаній постанові зазначив, що доказів незаконності приватизації ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 немає. ОСОБА_2 своє право на приватизацію житлового фонду використав в повному обсязі, отримавши у власність окрему ізольовану квартиру АДРЕСА_5 , на момент проведення приватизації у 2008 році у спірній квартирі № 24 не проживав, членом сім`ї її наймачів не був, до органу приватизації щодо отримання у власність спірної квартири не звертався.

Позиція Верховного Суду Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У частинах першій, другій статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. У частині першій статті 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. У частині третій статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 зроблено висновок, що «згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року у справі № 143/1410/17 зазначено, що «суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши наведені вище норми матеріального права, дійшли правильного висновку про те, що відповідачі не є власниками чи наймачами спірного житлового будинку, не зареєстровані у ньому, не є членами сім`ї позивача, користуються будинком без належної правової підстави, добровільно виселитися не бажають. Відтак, вимоги позивача, яка є власником спірного житлового будинку, про виселення відповідачів обґрунтовані». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що: «навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Велика Палата Верховного Суду вважає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що позивач не є таким, що самоправно вселився до жилого приміщення, тому підстави, передбачені у тому числі й статтею 116 ЖК УРСР, для його виселення відсутні». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2019 року у справі № 591/7007/16-ц, висновки в якій щодо застосування відповідних норм права враховано судом першої інстанції, зазначено, що «суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач без законних підстав самовільно заселився у спірне житло, оскільки відсутні законні підстави для його вселення та проживання в квартирі. У вимогах ОСОБА_1 щодо доведення в судовому порядку права власності чи проживання в квартирі було відмовлено. Також судами було встановлено, що спірна квартира не є єдиним місцем проживання відповідача, оскільки йому та членам його сім`ї на праві власності належить трикімнатна квартира АДРЕСА_3». Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У справі, що переглядається, суди, з урахуванням преюдиційних обставин, встановлених у рішенні Апеляційного суду Черкаської області від 09 грудня 2016 року у справі № 705/1733/15? яким відповідачу відмовлено у вселенні та усуненні перешкод в користуванні спірною квартирою, та постанови Черкаського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у справі № 705/2298/16, яким відповідачу відмовлено у визнанні недійсним ордера на спірну квартиру та рішення про приватизацію спірної квартири, встановили, що ОСОБА_2 самоправно займає квартиру АДРЕСА_1 , чим створює перешкоди позивачу в користуванні належною їй власністю. Крім того, відповідачу 12 червня 2008 року видано ордер на житлове приміщення на право зайняття з сім`єю з однією особою однієї кімнати площею 12,6 кв. м квартири № 20 , в якій ОСОБА_2 зареєстрований з 12 вересня 2008 року. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення відповідача з квартири без надання йому іншого жилого приміщення. Доводи касаційної скарги про те, що суди зробили помилковий висновок щодо наявності у його власності іншого житла не заслуговують на увагу, оскільки таких висновків оскаржені судові рішення не містять. Не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі посилання заявника на те, що вказаний позов пред`явлено лише одним співвласником, оскільки відповідач не посилався та не надав доказів, що він вселився в квартиру за згодою іншого співвласника - ОСОБА_3 . Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі). Оскільки право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, позивачу як співвласниці нерухомого майна, яке належить їй на праві спільної часткової власності, належить право на захист цього права власності як на цілісний об`єкт нерухомого майна від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння квартирою, в порядку статті 391 ЦК України (схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2022 року у справі № 520/2850/18, від 05 жовтня 2022 року у справі № 344/12223/19). Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу. Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року зупинено виконання оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, то їх виконання підлягає поновленню. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2023 року, залишеного без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко