Постанова КЦС ВС № 705/4451/20

Постанова Іменем України 30 серпня 2022 року м. Київ справа № 705/4451/20 провадження № 61-13236св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - фізична-особа підприємець ОСОБА_2 , провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Уманського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2021 року в складі судді Годік Л. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 липня 2021 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та просила визнати недійсним запис № 2 в її трудовій книжці, у якому записано: «Звільнена з роботи по угоді сторін згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України. Наказ № 2 від 31.01.2020»; встановити днем її звільнення 23 червня 2020 року;зобов`язати відповідача видати новий наказ про її звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України з 23 червня 2020 року та внести новий запис в її трудову книжку, зазначивши номер та дату нового наказу й дату звільнення 23 червня 2020 року; стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 7 905, 72 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 038, 36 грн. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 14 березня 2017 року по 31 січня 2020 року вона перебувала в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , працювала на посаді продавця у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у місті Умані. 31 січня 2020 року її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. При звільненні їй видано трудову книжку з записами, які не відповідали дійсності, та частково замальованими коректором записами. Після неодноразових звернень до відповідача, а також до Інспекції з праці Уманської міської ради, 23 червня 2020 року відповідач видала їй належним чином оформлену трудову книжку. Тобто трудова книжка видана їй з затримкою з вини власника, чим порушено її трудові права. Крім того зазначала, що в день звільнення їй не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Уманського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 08 липня 2021 року, позов задоволено. Визнано недійсним запис № 2 в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , у якому записано: «Звільнена з роботи по угоді сторін згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України. Наказ № 2 від 31.01.2020». Встановлено днем звільнення ОСОБА_1 23 червня 2020 року. Зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 23 червня 2020 року та внести новий запис в трудову книжку ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , зазначивши номер та дату нового наказу і дату звільнення 23 червня 2020 року. Стягнено з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 23 038, 36 грн, та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 7 905, 72 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з доведеності факту порушення відповідачем процедури звільнення позивача та невиплати їй грошової компенсації за невикористану відпустку. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Уманського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 липня 2021 року й передати справу до суду першої інстанції. Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 465/8060/15-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 369/5652/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції з порушенням установлених законом строків відкрив провадження у справі та, незважаючи на її клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, розглянув її в порядку спрощеного позовного провадження. Окрім цього, вирішуючи спір по суті, суди не врахували, що позивач була звільнена з дотриманням вимог чинного законодавства разом із виплатою усіх передбачених сум, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог не надала, а тому безпідставно задовольнили позов. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. 23 жовтня 2021 року справа № 705/4451/20 надійшла до Верховного Суду. ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Фактичні обставини, встановлені судами Установлено, що з 14 березня 2017 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцемОСОБА_2 , працювала на посаді продавця в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 31 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, про свідчить наказ № 2 від 31 січня 2020 року. Згідно з актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ЧК-ОМС-4/1143/АВ від 23 червня 2020 року, при звільненні працівника ОСОБА_1 виплату всіх сум, що належать від роботодавця фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в день звільнення не проведено, а саме не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 14 березня 2017 року по 31 січня 2020 року. 23 червня 2020 року позивачу видано трудову книжку, про що свідчить її підпис на копії наказу про звільнення. Доказів на спростування цих обставин відповідач не надала. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною першої статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пiзнiше наступного дня пiсля пред`явлення звільненим працiвником вимоги про розрахунок. В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» зокрема передбачено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець. Установивши, що в день звільнення позивачу не було видано належно оформлену трудову книжку та не виплачені всі належні від підприємства суми, а саме грошову компенсацію за невикористану відпустку, і вказані обставини відповідач не спростувала, відсутність своєї вини не довела, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах. Посилання в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно, не врахувавши її заперечення, розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на положення частини четвертої статті 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових відносин, підлягають розгляду тільки в порядку спрощеного позовного провадження і відповідно до частини сьомої статті 274 ЦПК України підстав для переходу до розгляду таких справ за правилами загального позовного провадження в разі подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у суду немає. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Уманського районного суду Черкаської області від 06 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: М. Ю. Тітов А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко