Постанова 4822 № 725/9165/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2025 року м. Чернівці справа № 725/9165/21 провадження № 22-ц/822/810/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Одинака О. О. суддів: Кулянди М. І., Перепелюк І. Б. секретар Тодоряк Г. Д. учасники справи: стягувач ОСОБА_1 боржник Управління комунальної власності Чернівецької міської ради апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , на ухвалу Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 липня 2025 року головуючий в суді першої інстанції суддя Галичанський О. І. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст заяви заінтересованої особи У червні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення. Просив суд: зобов`язати боржника Управління комунальної власності Чернівецької міської ради у строк, що не може перевищувати десяти днів з дня отримання боржником цієї постанови, подати до суду звіт про виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року у справі № 725/9165/21; стягнути в дохід держави з керівника божника начальника Управління комунальної власності Чернівецької міської ради Руссу В. В. штраф у максимальному розмірі, встановленому абзацом 7 частини першої статті 148 ЦПК України. Заява обґрунтована тим, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року у справі № 725/9165/21 позов ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради задоволено частково. Зобов`язано Управління комунальної власності Чернівецької міської ради привести у відповідність черговість (номер черги) в загальному та окремому списках позачерговиків інвалідів війни та прирівняних до них щодо перебування ОСОБА_1 та членів його сім`ї, для отримання позачергово благоустроєного житла, як особи, що має статус інваліда війни 2 групи ветерана війни. Починаючи з 25 липня 2023 року виконавчий лист № 725/9165/21 у цій справі перебуває на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Проте, постанова Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року так і невиконана. Вказує на те, що незважаючи на неодноразові вимоги державного виконавця 11 вересня 2023 року, 15 грудня 2023 року, 04 березня 2025 року, 29 квітня 2025 року, 02 червня 2025 року, боржником рішення суду не виконується. Додатково акцентує увагу на тому, що постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 72346717 від 03 квітня 2025 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 725/9165/21, виданого Першотравневим районним судом міста Чернівці 11 липня 2023 року, у зв`язку з його виконанням. Проте, постановою від 30 травня 2025 року № 72346717 у порядку перевірки законності дій державного виконавця скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 03 квітня 2025 року та зобов`язано державного виконавця відновити виконавче провадження № 72346717. Вважає, що вказані обставини дають підстави для зобов`язання боржника Управління комунальної власності Чернівецької міської ради подати до суду звіт про виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року у справі № 725/9165/21. Короткий зміст судового рішення Ухвалою Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 липня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 725/9165/21 відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах: 1) що виникають із трудових правовідносин; 2) що виникають із сімейних правовідносин; 3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; 4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; 5) щодо відшкодування моральної шкоди; 6) щодо захисту прав споживачів; 7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; 8) в інших спорах немайнового характеру. Проте у заяві ОСОБА_1 не зазначено, до якої з категорії справ, перелічених у частині першій статті 453-1 ЦПК України, на думку стягувача, належить справа № 725/9165/21. У справі відсутні докази неможливості виконання рішення у справі № 725/9165/21 без встановлення заходу судового контролю за його виконанням, а тому підстави для зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду відсутні. Щодо вимоги позивача про накладання штрафу на начальника Управління комунальної власності Чернівецької міської ради Руссу В. В., суд дійшов висновку, що накладання штрафу на боржника, відповідального за виконання рішення, відповідно до статті 453-4 ЦПК України, вбачається за можливе лише за наслідками розгляду звіту боржника про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту. А тому, оскільки такий звіт не подавався і не розглядався судом до боржника не може бути застосований захід процесуального примусу у виді штрафу. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 є необґрунтованою та у її задоволенні слід відмовити. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задовольнити повністю. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Наводить доводи щодо невиконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року аналогічні тим, що викладені у поданій до суду першої інстанції заяві про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення. Додатково звертає увагу на те, що відповідно до частини четвертої статті 453-1 ЦПК України якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору. Вважає, що вказана норма процесуального закону є однозначною та не встановлює дискреційних повноважень суду. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Управління комунальної власності Чернівецької міської ради подало відзив на апеляційну скаргу. Просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 липня 2025 року залишити без змін. Посилається на те, що ухвала суду є законною та обґрунтованою.

Мотивувальна частина Фактичні обставини, з`ясовані судами першої та апеляційної інстанції Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року у справі № 725/9165/21 позов ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради задоволено частково. Зобов`язано Управління комунальної власності Чернівецької міської ради привести у відповідність черговість (номер черги) в загальному та окремому списках позачерговиків інвалідів війни та прирівняних до них щодо перебування ОСОБА_1 та членів його сім`ї, для отримання позачергово благоустроєного житла, як особи, що має статус інваліда війни 2 групи ветерана війни. 11 липня 2023 року Першотравневим районним судом міста Чернівці (після перейменування Чернівецький районний суд міста Чернівці) видано виконавчий лист № 725/9165/21 у вказаній справі. Як встановлено судами з наявних в матеріалах справи доказів та даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень за посиланням: https://asvpweb.minjust.gov.ua, за реєстраційним номером виконавчого провадження №72346717, ідентифікатор доступу 2Д66301Г435Е, постановою від 25 липня 2023 року державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлюка А. Г. відкрито виконавче провадження № 72346717 з примусового виконання виконавчого листа № 725/9165/21. Постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 72346717 від 03 квітня 2025 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 725/9165/21, виданого Першотравневим районним судом міста Чернівці 11 липня 2023 року, у зв`язку з його виконанням. Постановою заступника начальника управління начальника відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Чернівецькій області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дворського В. В. від 30 травня 2025 року № 72346717: дії державного виконавця при виконанні виконавчого провадження № 72346717 визнано такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження». скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 03 квітня 2025 року та зобов`язано державного виконавця відновити виконавче провадження № 72346717 (том 6, а. с. 131-133). Постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 72346717 від 02 квітня 2025 року відновлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 725/9165/21. На час розгляду заяви ОСОБА_1 про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у суді першої інстанції виконавче провадження № 72346717 не було завершеним. 16 вересня 2025 року постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 72346717 закінчено виконавче провадження у зв`язку з виконанням боржником рішення суду 01 вересня 2025 року. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону з огляду на наступне. Щодо вирішення заяви ОСОБА_1 про зобов`язання Управління комунальної власності Чернівецької міської ради подати звіт про виконання судового рішення Згідно з пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Вказані конституційні засади знайшли своє відображення також в положеннях ЦПК України (пункт 7 частини третьої статті 2) та Законі України «Про виконавче провадження» (пункт 2 частини першої статті 2). Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25- 26 березня 2011 року [CDL-AD(2011)003rev], зазначила, що «юридична визначеність» вимагає додержання принципу res judicata, що в тому числі охоплює виконання остаточних рішень судів (пункт 46). Судовий контроль є одним з найефективніших способів забезпечення виконання судових рішень, оскільки є гарантією дотримання закону та прав інших суб`єктів; дозволяє мінімізувати можливість зловживань; стимулює зобов`язану особу виконувати судові рішення добровільно та без застосування до неї відповідних санкцій; передбачає можливість застосування додаткових заходів для виявлення реальних перешкод у виконанні судового рішення, зокрема шляхом реагування на це окремими судовими рішеннями; сприяє підвищенню рівня довіри суспільства до судової системи. Схожі праві висновки зроблені Конституційним Судом України у рішенні у справі за конституційною скаргою Приватного підприємства «Генеральний будівельний менеджмент» про відповідність Конституції України (конституційність) пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 Господарського процесуального кодексу України (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини) від 14 лютого 2024 року № 1-р(ІІ)/2024. Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах: 1) що виникають із трудових правовідносин; 2) що виникають із сімейних правовідносин; 3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; 4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; 5) щодо відшкодування моральної шкоди; 6) щодо захисту прав споживачів; 7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; 8) в інших спорах немайнового характеру. Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження. Отже, з указаних законодавчих положень вбачається, що суд може вжити заходів реагування в контексті судового контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах у формі зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Разом з цим, відповідно до частини четвертої статті 453-1 ЦПК України якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору. Тобто на відміну від частини першої статті 453-1 ЦПК України частина четверта цієї ж статті встановлює правило відповідно до якого у випадку невиконання судового рішення спеціальним суб`єктом, зокрема органом місцевого самоврядування, суд зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору. Зважаючи на викладене колегія суддів приходить до висновку, що для наведеного випадку законодавець використав формулювання «суд зобов`язує» на відміну від «суд може», що вказує на відсутність судової дискреції при вирішенні відповідного питання. Зокрема внесення відповідних змін до ЦПК України відбулося у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року № 4094-IX. Також колегія суддів враховує, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в цивільних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань цивільного судочинства при здійсненні загальними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення цивільно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення. В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи. За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення. Як вбачається із матеріалів справи остаточне судове рішення у справі, яке набрало законної сили, і яким орган місцевого самоврядування (Управління комунальної власності Чернівецької міської ради) зобов`язано привести у відповідність черговість (номер черги) в загальному та окремому списках позачерговиків інвалідів війни та прирівняних до них щодо перебування ОСОБА_1 та членів його сім`ї, для отримання позачергово благоустроєного житла, як особи, що має статус інваліда війни 2 групи ветерана війни, перебуває на примусовому виконанні починаючи ще з 25 липня 2023 року і станом на час розгляду заяви ОСОБА_1 у суді першої інстанції. Тобто рішення у справі не виконується (належним чином не виконується) органом місцевого самоврядування майже два роки. Окрім цього як встановлено судом апеляційної інстанції постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 72346717 від 03 квітня 2025 року закінчено виконавче провадження з підстав його повного виконання. Проте, постановою від 30 травня 2025 року № 72346717: 1) дії державного виконавця при виконанні виконавчого провадження № 72346717 визнано такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження»; 2) скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 03 квітня 2025 року та зобов`язано державного виконавця відновити виконавче провадження № 72346717 (том 6, а. с. 131-133). Як вбачається зі змісту вказаної постанови підставою для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 72346717 та зобов`язання його відновити слугувало те, що згідно з мотивувальною та резолютивною частиною постанови Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року у справі № 725/9165/21 Управління комунальної власності Чернівецької міської ради зобов`язано привести у відповідність два різних списки: перший загальний список позачерговиків, не вичерпний перелік яких зазначений в статті 46 ЖК України (всього 11 категорій); другий окремий список позачерговиків з числа інваліді війни та прирівняних до них осіб, тобто осіб з інвалідністю внаслідок війни (інвалідів війни) 1, 2 та 3 групи. Натомість Управління комунальної власності Чернівецької міської ради постійно надсилало на адресу відділу примусового виконання рішень лише один список щодо наступних осіб: 1) з інвалідністю внаслідок війни 1, 2 та 3 групи; 2) членів сімей загиблих; 3) осіб з інвалідністю Збройних Сил. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2025 року у справі № 990/47/23 (провадження № 11-272заі24) вказала на те, що обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності із приписами мотивувальної та резолютивної частин рішення суду). На переконання колегії суддів Управління комунальної власності Чернівецької міської ради у ході розгляду порушеного судового провадження не навело переконливих аргументів щодо неможливості виконання судового рішення у справі № 725/9165/21 протягом такого тривалого періоду (майже два роки). З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про доведеність невиконання (неналежного виконання) Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради як боржником у виконавчому провадженні № 72346717 постанови Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року у справі № 725/9165/21. З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до помилково висновку про відсутність визначених статтею 453-1 ЦПК України підстав для зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Доводи апеляційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження. Разом з цим у ході розгляду справи у суді апеляційної інстанції судом встановлено, що 16 вересня 2025 року постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № 72346717 закінчено виконавче провадження у зв`язку з виконанням боржником рішення суду 01 вересня 2025 року. Відповідно до змісту вказаної постанови з резолютивної частини рішення Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року у цивільній справі № 725/9165/21 Управління комунальної власності Чернівецької міської ради зобов`язано привести у відповідність черговість (номер черги) в загальному та окремому списках позачерговиків інвалідів війни та прирівняних до них щодо перебування ОСОБА_1 та членів його сім`ї, для отримання позачергово благоустроєного житла, як особи, що має статус інваліда війни 2 групи ветерана війни. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 включений до окремого списку позачерговиків та відповідно не перебуває у загальному списку. Згідно з рішенням суду у боржника відсутній обов`язок включити стягувача у загальний список позачерговиків чи розпочати вести такий загальний список позачерговиків даної категорії осіб. Невиконання рішення суду без поважних причин не виявлено. Отже, відповідно до встановлено способу виконання рішення суду Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради приведено у відповідність черговість (номер черги) щодо перебування ОСОБА_1 та членів його сім`ї в окремому списку осіб з інвалідністю внаслідок війни 1, 2, 3 групи, членів сімей загиблих, осіб з інвалідністю Збройних Сил. Тобто на час перегляду оскаржуваної ухвали апеляційним судом обставини, які слугували підставою звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про зобов`язання боржника подати звіт про викання судового рішення у справі № 725/9165/21, відпали. Колегія суддів враховує, що відповідно до вимог частини третьої статті 453-1 ЦПК України у заяві про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення обов`язково зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження. Вказана вимога спрямована на те, що суд у будь-якому випадку повинен перевіряти стан виконавчого провадження у ході розгляду справи за відповідною заявою стягувача та не допускати випадків встановлення судового контролю за виконанням судових рішень, які фактично виконані, тобто використовувати такий інститут всупереч його призначенню забезпечення обов`язковості судового рішення. Окрім цього колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 у разі його незгоди із постановою державного виконавця від 16 вересня 2025 року не позбавлений можливості звернутися із скаргою на такі дії у порядку визначеному законом. Також відповідно до частини п`ятої статті 453-2 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали суду про відмову у задоволенні заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Щодо підстав для застосування до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради заходу процесуального примусу у виді штрафу. Як зазначалося вище судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга статті 18 ЦПК). Ухвалені судом рішення не можуть бути не виконані, адже невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Юридичною гарантією виконання рішення суду слугує впровадження ефективних та дієвих заходів впливу на забезпечення реалізованості рішення суду, яка є одним із наслідків набрання ним законної сили. Одним із таких дієвих заходів впливу на забезпечення виконання рішення суду, який запроваджено у багатьох країнах, є інститут астренту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) вказала на те, що у правовій доктрині астрент (від лат. аdstringere примус, фр. lastreinte штраф) розуміють як грошову суму, яку присуджує суд за невиконання (несвоєчасне виконання) рішення суду. Цей ефективний правовий інститут, який стимулює боржника до виконання судового акта у найстисліші строки, з`явився у Франції, та нині застосується в багатьох європейських країнах. Астрент є додатковим зобов`язанням для боржника, що базується на процедурі, відповідно до якої перспектива сплатити більшу суму, ніж ту, яку боржник повинен був сплатити спочатку, має змусити діяти боржника та виконати рішення суду якнайшвидше. Завданням суду у визначенні судової неустойки є саме виконання судового рішення, а не стягнення додаткових сум з боржника. У цьому полягає мета астренту. Астрент не є формою стягнення чи відшкодування збитків, а є санкцією за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення. Тож астрент є засобом стимулювання боржника виконати у найкоротші строки рішення суду, ухвалене за наслідком розгляду спору щодо нього. З однієї сторони, він попереджає відповідача про те, що невиконання ним рішення суду матиме наслідком додаткове нарахування судової неустойки (превентивна попереджувальна функція), а з іншої надає можливість позивачу отримати компенсаційні наслідки прострочення виконання боржником рішення суду (компенсаційна функція). Астрент в класичному розумінні має такі характерні риси: є різновидом судової неустойки, тобто носить характер додаткового зобов`язання; суд встановлює його на майбутнє: під час ухвалення рішення суд дає певний строк на його виконання й у разі прострочення виникає обов`язок зі сплати астренту; переважно присуджується на користь позивача за його зверненням, хоча в деяких країнах це присудження здійснюється за ініціативою суду на користь держави; не звільняє від відповідальності за виконання основного зобов`язання; застосовується переважно до негрошових зобов`язань, проте допускається застосування й до зобов`язань грошового характеру; метою є стимулювання боржника своєчасно виконати цивільно-правове зобов`язання, підтверджене судовим рішенням; переважно питання застосування астренту суд вирішує одночасно з ухваленням рішення, проте не виключає можливості такого присудження і в подальшому; його розмір, як правило, законодавчо не встановлено, та суд визначає його на власний розсуд індивідуально у кожній справі з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів справедливості, співмірності, недопустимості отримання вигоди від неправомірної чи недобросовісної поведінки; може бути як у виді фіксованої (одноразової) суми, так і у виді платежу, що періодично збільшується; після присудження може бути скасований судом за згодою стягувача або у разі об`єктивної неможливості боржника виконати судове рішення. На рівні ЦПК України інститут астренту на стадії здійснення судового контролю за виконанням судового рішення врегульовано статтями 148, 453-4. Зокрема, відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 148 ЦПК України під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідач, боржник є юридичною особою) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з частинами третьою, четвертою та шостою статті 453-4 ЦПК України У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також додатково може встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 453-2 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 148 цього Кодексу. Якщо боржником є юридична особа та суд зобов`язав подати звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, захід процесуального примусу у виді штрафу застосовується до такого керівника. У разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 453-2 цього Кодексу, а також застосовує до такого боржника захід процесуального примусу у виді штрафу. Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 вказав на те, що посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу накладається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду. І хоча вказаний висновок Верховного суду сформульовано до внесення змін до процесуальних кодексів згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року № 4094-IX, проте підхід законодавця щодо можливості застосування до боржника, який не виконує судове рішення, заходу процесуального примусу у виді штрафу, лише внаслідок невиконання (неналежного виконання) ухвали суду про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, залишився незмінним, а тому відповідний висновок є релевантним до спірних правовідносин. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради заходу процесуального примусу у виді штрафу за невиконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2023 року у цій справі. Доводи апеляційної скарги висновків суду у цій частині не спростовують. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу від 03 липня 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення з порушення норм процесуального права, а тому ухвалу у цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зобов`язання боржника Управління комунальної власності Чернівецької міської ради подати звіт про викання судового рішення у справі № 725/9165/21. В іншій частині ухвалу слід залишити без змін. Щодо розподілу судових витрат Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» (далі Закон № 3674-VI). Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, серед іншого, за подання до суду іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону № 3674-VI. Водночас, ставка судового збору за подання заяви в порядку статті 453-1 ЦПК України не передбачена статтею 4 Закону № 3674-VI. Отже, передбачена статтею 453-1 ЦПК України заява хоч і віднесена до числа об`єктів справляння судового збору, однак відсутність у Законі № 3674-VI відповідної ставки виключає можливість вимагати його сплати від позивача, що дозволяє зробити висновок про те, що за подання такої заяви судовий збір не підлягає сплаті. Натомість, відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду передбачено сплату судового збору фізичною особою у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначена норма не розрізняє ухвал, за які підлягає сплаті судовий збір. Однак, Конституційний Суд України, аналізуючи приписи Основного Закону України щодо обов`язковості виконання судових рішень, неодноразово наголошував на потребі визначити на законодавчому рівні належні й дієві національні юридичні механізми здійснення судочинства та виконання судових рішень, які засновані на основних засадах судочинства, що їх установлено в Конституції України, та які уможливлюють забезпечення судового захисту, поновлення порушених прав і свобод особи. Так, Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); «обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання» (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019). Крім того, в Рішенні від 01 березня 2023 № 2-р(II)/2023 Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси. Оскаржувана у справі ухвала стосується питань апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції з питань судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченого статтею 453-1 ЦПК України. При цьому, можливість апеляційного оскарження, постановленої в порядку статті 453-1 ЦПК України ухвали суду, як і у наведеному вище рішенні Конституційного Суду України, також поставлена у залежність від сплати судового збору, що також створює необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду і є порушенням конституційних засад та принципів цивільного судочинства. Верховний Суд вже розглядав касаційну скаргу, ключовим в якій було питання необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції з питань судового контролю за виконанням рішення суду. Так, у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2024 року у справі № 140/8660/20 зазначено, що частина 2 статті 3 та підпункт 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI, які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену в порядку статті 383 КАС України (визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду), є такими, що суперечать частині 1 статті 8, частинам 1, 2 статті 55, статті 129-1 Конституції України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що судовий збір не підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду поданої в порядку статті 383 КАС України заяви. Згодом цей же підхід до вирішення аналогічних спорів був застосований Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2025 року (справа №260/9470/23), від 15 квітня 2025 року (справа №620/17733/23), від 26 червня 2025 року (справа №160/13650/24). Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що особа, яка звернулась до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, не повинна сплачувати судовий збір за оскарження ухвали, постановленої за результатом розгляду такої заяви. ОСОБА_1 з урахуванням вищенаведеного не повинен був сплачувати судовий збір як за подання відповідної заяви, так і за оскарження ухвали, постановленої за результатом розгляду такої заяви, атому помилковим є посилання на обставину звільнення його від сплати судового збору як особи з інвалідністю ІІ групи. З огляду на викладене відсутні підстави для вирішення судом апеляційної інстанції питання розподілу судових витрат щодо сплати судового збору. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Чернівецького районного суду міста Чернівці від 03 липня 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зобов`язання боржника Управління комунальної власності Чернівецької міської ради подати звіт про викання судового рішення у справі № 725/9165/21 відмовити. В іншій частині ухвалу залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає. Повна постанова складена 29 вересня 2025 року. Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК Судді : Мирослава Кулянда Ірина ПЕРЕПЕЛЮК