Постанова КАС ВС № 160/32423/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 року м. Київ справа №160/32423/23 адміністративне провадження № К/990/21450/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О., розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 160/32423/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року (суддя Златін С.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року (головуючий суддя - Головко О.В., судді: Ясенова Т.І., Суховаров А.В.), УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (надалі - Постанова КМУ № 168), у розмірі до 30 000 гривень за червень, серпень, вересень, жовтень 2022 року пропорційно в розрахунку на місяць; - зобов`язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі до 30 000 гривень за вказаний період пропорційно в розрахунку на місяць. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на військовій службі та має право на додаткову винагороду за червень, серпень, вересень і жовтень 2022 року, встановлену постановою КМУ № 168, яка виплачується на період дії воєнного стану. Вважає, що у спірні періоди винагорода безпідставно не була нарахована та виплачена, що й стало підставою для звернення до суду. ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у складі В/ч НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 . 26 травня 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом про причини ненарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №

168. У відповіді від 18 жовтня 2023 року № 7584/ФЕС зазначено, що винагорода за жовтень 2022 року не була виплачена, оскільки позивача не включено до наказу № 11300 від 03 листопада 2022 року про виплату додаткової винагороди. З картки особового рахунку від 18 жовтня 2023 року № 7586/ФЕС вбачається, що за червень, серпень, вересень та жовтень 2022 року ОСОБА_1 не отримував додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. Позивач, уважаючи таку бездіяльність щодо невиплати протиправною, звернувся до суду з вимогою про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн на місяць пропорційно дням служби. ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 № 168, у розмірі 30 000 грн на місяць пропорційно дням служби за червень 2022 року та з 01.08.2022 по 18.08.2022 включно. Зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 зазначену додаткову винагороду за вказані періоди. В іншій частині позову відмовлено. Суд першої інстанції установив, що у спірний період (червень 2022 та з 01.08.2022 по 18.08.2022) Постанова КМУ № 168 передбачала виплату всім військовослужбовцям додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн на місяць пропорційно часу служби, без винятків чи обмежень. Документами підтверджено, що позивач у цей час проходив військову службу, а кошти йому не виплачувались. Водночас цей суд урахував, що наказом від 20.08.2022 № 219 позивача визнано таким, що самовільно залишив військову частину, і виплату грошового забезпечення припинено з 19.08.2022 (п. 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, затвердженого наказом МОУ від 07.06.2018 № 260). Цей наказ не був оскаржений ОСОБА_1 і діє. З огляду на наведене суд дійшов висновку про протиправність невиплати позивачеві додаткової винагороди за період його служби у червні та з 1 по 18 серпня 2022 року. У решті вимог позову відмовлено, оскільки з моменту самовільного залишення військової частини у позивача відсутні правові підстави для отримання таких виплат. Постановою від 16 травня 2024 року Третій апеляційний адміністративний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позиція суду першої інстанції про часткове задоволення позову є обґрунтованою. При цьому він зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню доручення Міністра оборони України у формі телеграми № 248/1298 від 25 березня 2022 року, яким передбачено: військовослужбовці не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди у разі вчинення дій, що містять ознаки кримінального правопорушення, за місяць, у якому таке правопорушення вчинено. У такому випадку самовільне залишення військової частини чи місця служби кваліфікується як кримінальне правопорушення, відповідальність за яке встановлена статтею 407 Кримінального кодексу України (далі - КК України). IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у незадоволеній частині та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог повністю. Касаційна скарга подається з огляду на відсутність висновку Верховного Суду (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) щодо застосування окремих норм права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 1, 2-1 Постанови КМУ № 168, пункту 9 телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298 та частини 1 статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» № 551-ХІV. Скаржник вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо можливості невиплати/позбавлення військовослужбовців додаткової винагороди на підставі телеграми Міністра оборони України № 248/1298 від 25.03.2022 та факту самовільного залишення служби (ст. 407 КК України), оскільки Постанова КМУ № 168 таких підстав не містить, а телеграма не є належним нормативним актом, що встановлює обмеження таких прав. Крім того, позивач зазначає, що наказ від 25.01.2023 МОУ № 44 (затверджено Зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам) застосовується лише з 01.02.2023 і не охоплює спірний період 06- 10.2022. Єдиним актом, що регулює виплату додаткової винагороди під час воєнного стану, на переконання позивача, є Постанова КМУ №

168. Також позивач заперечує можливість позбавлення військовослужбовців додаткової винагороди у зв`язку з дисциплінарними проступками/проведенням службового розслідування, наголошуючи, що перелік дисциплінарних стягнень у ст. 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ є вичерпним, а позбавлення додаткових доплат не передбачене. Позивач наголошує, що Постанова КМУ № 168 також не встановлює підстав для позбавлення такої виплати. Тому рішення про невиплату, на його думку, ухвалене поза межами правового поля. Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо правильного застосування Постанови КМУ № 168 та недопустимості обмеження виплат ненормативними/нечинними відомчими актами, забезпечуючи справедливе й однозначне застосування норм до ситуацій, коли військовослужбовців позбавляють передбаченої урядовою постановою додаткової винагороди. Верховний Суд ухвалою від 20 червня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Касаційну скаргу разом із копією ухвали від 20 червня 2024 року надіслано та доставлено в електронний кабінет відповідача 20 та 04 червня 2024 року відповідно. Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає перегляду оскаржуваних рішень. Ухвалою від 25 вересня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження. V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. За змістом абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогодні. Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято Постанову КМУ №

168. Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Надалі до Постанови КМУ № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову КМУ № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29. Надання таких телеграм, які є формою рішення Міністра, обов`язкового до виконання суб`єктами, підпорядкованими Міністерству оборони України, обґрунтоване особливостями правового режиму воєнного стану. Отже, у спірний період - з червня 2022 року порядок і умови виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, визначався положеннями Окремого доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29, яке діяло з 01 червня 2022 року. Одночасно із цим колегія суддів уважає за необхідне надати відповідь на аргумент скаржника про те, що рішення у формі телеграми Міністра оборони України, на яке посилається суд апеляційної інстанції, не є регуляторним актом у розумінні вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а отже, не може слугувати підставою для позбавлення позивача додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №

168. Так, колегія суддів ураховує постанову Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 400/249/23, у якій Суд надав оцінку аналогічним доводам. У цій постанові Верховний Суд зазначив таке: «При цьому безпідставними є доводи скаржника про невідповідність зазначених рішень Міністра оборони України, зокрема окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29, вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Оскільки виплату додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн запроваджено на період дії воєнного стану, згадані рішення Міністра оборони України, в тому числі окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29, не повинні узгоджуватися з вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», позаяк сфера його дії не поширюється на прийняття актів з питань здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Суд наголошує, що згадані рішення Міністра оборони України є частиною нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання порядку та умов виплати військовослужбовцям додаткової винагороди на період проходження ними військової служби в умовах воєнного стану та мають зовсім інше правове підґрунтя в порівнянні із загальною регуляторною політикою у сфері господарської діяльності. ». Отже, ураховуючи, що Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29, власне як і телеграма від 25 березня 2022 року № 248/1298, є рішеннями Міністра оборони України, прийнятими з метою належного виконання Постанови № 168, що визначають порядок і умови виплати військовослужбовцям додаткової винагороди на період проходження ними військової служби в умовах воєнного стану, колегія суддів уважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду у справі № 400/249/23 до обставин цієї справи. Згідно з пунктом 2 Окремого доручення № 912/з/29 на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах: 100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах); 30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби). Відповідно до пункту 5 цього доручення виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військові частини) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. У цих наказах про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру 100 000 гривень за місяць, обов`язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку № 2 до цього доручення № 912/з/29). Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 телеграми). Водночас пунктом 9 цього доручення № 912/з/29 установлено не включати до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень військовослужбовців, які, зокрема (підпункт 9.4) самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника). Отже, самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби є правовою підставою для невключення такого військовослужбовця до наказу про виплату додаткової винагороди. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року справа № 160/20266/22, що спростовує доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та необхідність формування Верховним Судом висновків щодо їхнього застосування у контексті питань, визначених скаржником. Як зазначено вище, з матеріалів адміністративної справи суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 20 серпня 2022 року № 219 сержант ОСОБА_1 , командир бойової машини-командира 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, вважається таким, що 19.08.2022 вибув у зв`язку з самовільним залишенням розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Солдату ОСОБА_1 припинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 19 серпня 2022 року. Такі обставини позивачем під час судового розгляду не заперечувалися та не спростовувалися, а зазначений наказ командира В/ч НОМЕР_1 є чинним і в судовому порядку не оскаржувався. Отже, факт самовільного залишення позивачем військової частини є підтвердженим. За таких обставин колегія суддів уважає, що у відповідача були правові підстави для невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, за весь серпень 2022 року, оскільки самовільне залишення військової частини відбулося 19 серпня 2022 року. Відтак відповідач не допустив протиправної бездіяльності, коли не нарахував і не виплатив позивачу цю винагороду за цей місяць. Третій апеляційний адміністративний суд помилково послався на положення пункту 10 телеграми Міністра оборони від 25 березня 2022 року № 248/1298, за змістом якого до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовці у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення. Застосування цих положень телеграми № 248/1298 апеляційний суд у постанові мотивував тим, що самовільне залишення військової частини або місця служби є кримінальним правопорушенням, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 407 КК України. Проте, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що у пункті 10 телеграми № 248/1298 Міністр оборони України виокремив «самовільне залишення військових частин, місць служби або дезертирство» і «вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення» як дві різні підстави для невключення військовослужбовців до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень. На це вказує також й те, що у першому випадку виплата військовослужбовцям додаткової винагороди припиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира, а в другому - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення. У справі, що розглядається, наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 20 серпня 2022 року № 219 оголошено саме про самовільне залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 . Тому попри те, що самовільне залишення військової частини або місця служби, дійсно, є кримінальним правопорушенням, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність, невиплата позивачеві в спірний період додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, була зумовлена самовільним залишенням військової частини, оголошеного наказом командира. У зв`язку із цим колегія суддів констатує, що Третім апеляційним адміністративним судом неправильно застосовані норми, які регулюють спірні відносини, водночас помилкове посилання суду на вищевказане положення пункту 10 телеграми № 248/1298 є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови. Доводи касаційної скарги про незаконне позбавлення позивача права на виплату додаткової винагороди через відсутність в переліку видів дисциплінарних стягнень, визначеному частиною першою статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення, колегія суддів уважає необґрунтованими. У такому випадку позбавлення позивача виплати додаткової винагороди здійснено з урахуванням вимог рішення Міністра оборони України, а не на підставі Дисциплінарного статуту Збройних Сил України» у порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, чи будь-якого іншого виду юридичної відповідальності. Беручи до уваги обставини цієї справи та правове регулювання спірних відносин, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли правильне рішення по суті вимог ОСОБА_1 , відмовивши йому частково в задоволенні позову. Однак, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково не застосував Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29, а суд апеляційної інстанції у постанові не виправив цю помилку в повному обсязі, застосувавши положення пункту 10 телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298, яке відображало дійсну підставу позбавлення позивача додаткової винагороди в спірний період, колегія суддів уважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у їх мотивувальних частинах. Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 351 КАС України). Тому, ураховуючи, що результат вирішення спору частково є правильним, а допущені судами помилки у застосуванні норм права не призвели до прийняття незаконних рішень, Верховний Суд, ураховуючи приписи статті 351 КАС України, дійшов висновку про зміну оскаржуваних рішень у мотивувальних та резолютивній частинах. VІ. Судові витрати З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати не розподіляються. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі № 160/32423/23 змінити: виключити з абзаців другого і третього резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року, словосполучення «з 01.08.2022р. по 18.08.2022р. включно.»; викласти мотивувальні частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі № 160/32423/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько