Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/13186/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/13186/24 пров. № А/857/1336/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 380/13186/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, В С Т А Н О В И В : 19 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі-відповідач 2), в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.04.2024 №930080197048 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії в частині її виплати без обмеження; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження розміру пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Львівського адміністративного суду від 15 листопада 2024 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на визнання неконституційними положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII, якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, приймаючи до уваги те, що обмеження пенсії максимальним розміром порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення від 22.04.2024 №930080197048 Головного управління щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії в частині її виплати без обмеження є протиправним та підлягає скасуванню. Суд першої інстанції зазначив, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання пенсійного органу здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії позивачу без обмеження розміру пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум. Суд першої інстанції вказав, що оскільки заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, однак з урахуванням того, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ у м. Києві, то саме на цей орган й має бути покладено обов`язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме Головне управління у м. Києві не виконало свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду поданої позивачем заяви. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року та в задоволені позову відмовити повністю. Апелянт зазначає, що такий не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не порушувало права та інтереси позивача. Заява ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не опрацьовувалось та не приймалось спірне рішення, а відтак вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести йому перерахунок пенсії є безпідставною та такою що не підлягає задоволенню. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідом II групи (захворювання пов`язане з наслідками участі в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС), отримує пенсію у розмірі фактичних збитків, категорії I, призначену у відповідності до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. Згідно з посвідчення від 30.10.2019 серії НОМЕР_1 позивач є інвалідом 2 групи і має право на відповідні пільги, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 15.04.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив врахувати рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 та виплачувати пенсію по інвалідності без обмеження її розміру. Після опрацювання системою поданої заяви, згідно з принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Рішенням Головного управління ПФУ у Львівській області від 22.04.2024 за №930080197048 відмовлено позивачу у перерахунку пенсії в частині її виплати без обмеження та зазначено, що до визначення порядку і асигнувань для виконання рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 виплата раніше призначених (перерахованих) пенсій по інвалідності та у зв`язку із втратою годувальника, обчислених в розмірі відшкодування фактичних збитків, продовжується у визначених до виплати розмірах. Наголошено на відсутності права на здійснення перерахунку пенсії позивачу згідно рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 щодо зняття обмеження виплати пенсії. Вважаючи протиправним рішення відповідача 1 щодо виплати пенсії із обмеженням максимальним розміром, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до ст.1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII (зі змінами) (далі - Закон №796-XII), закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VІ від 08.07.2011 року (далі - Закон №3668-VІ), який набрав чинності 01.10.2011 року. Згідно з положеннями ст.2 Закону №3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Підпунктом 6 п.6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI внесено зміни до деяких законодавчих актів України зокрема, до статті 67 Закону №796-XII, а саме частину 3 цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, станом на 01.03.2024 розмір пенсії з надбавками позивача склав 68239,18. Однак виплату цієї пенсії відповідач обмежив максимальним розміром, який становить з 01.03.2024 23 610,00 грн. Так, згідно з ч.3 ст.67 Закону №796-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Судом першої інстанції встановлено, що розмір пенсії позивача з 01.03.2024 перевищив максимальний (десять прожиткових мінімумів). При цьому, оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми ч. 1 ст. 2 Закону №3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин підлягає застосуванню положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Разом з тим, 20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; так само, як і припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними. Щодо аргументів апелянта про те, що із набранням чинності Закону України від 28 грудня 2011 року №79-VIII Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених ст.54,55 Закону №796-XII, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Рішенням Конституційного Суду України № 2-р(II)/2024 від 20.03.2024 визнано неконституційним положення, яким надавались повноваження Кабінету Міністрів України щодо визначення розміру виплат чорнобильцям, передбачених Законом № 796-XII. Відповідно, застосування Закону № 79-VIII як підстави для обмеження виплат після набрання чинності цим рішенням КСУ є юридично неправомірним. Відповідно посилання апелянта на Закон України № 79-VIII є безпідставним, оскільки відповідне положення цього закону (щодо повноважень КМУ встановлювати розмір виплат чорнобильцям) визнане неконституційним Рішенням Конституційного Суду України № 2-р(II)/2024 від 20.03.2024. Щодо аргументів апелянта про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є належним відповідачем у питанні перерахунку пенсії за заявою позивача, то колегія суддів зазначає таке. Так, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналізуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає, що: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунку) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); - виплату пенсії проводить орган за місцем фактичного проживання/перебування особи. Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії без обмежень є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву про перерахунок пенсії без обмежень та прийняв рішення про відмову. Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, дії зобов`язального характеру щодо перерахунку позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав відповідні документи, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, отже суд першої інстанції зобов`язуючи Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 21.03.2024 нарахування пенсії ОСОБА_1 без обмеження розміру пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум дійшов помилкового висновку, а відтак в цій частині судове рішення не відповідає фактичним обставинам справи та повноваженням пенсійного органу. Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, від 18.09.2024 у справі №240/6201/23 від 12.12.2023 у справі № 380/1907/23 від 13.09.2023 у справі №, 620/4900/22 від 25.07.2024 у справі № 640/1873/22 в частині розглядуваного питання. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, з урахуванням предмета спору, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що орган Пенсійного фонду України протиправно відмовив позивачу у перерахунку пенсії в частині її виплати без обмеження, а відтак таке рішення підлягає скасуванню, як це правильно дійшов висновку суд першої інстанції. Відтак, питання проведення спірного перерахунку належить до компетенції органу, що прийняв рішення про відмову, яким у спірному випадку є Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області, а виплата повинна здійснюватися органом пенсійного фонду, в якому позивач перебуває на обліку, отже Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції, в оскаржуваному рішенні частково неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати частково, задовольнивши вимоги позивача частково з врахуванням приписів ч.2 ст.9 КАС України. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі №380/13186/24 скасувати в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 21.03.2024 нарахування пенсії ОСОБА_1 без обмеження розміру пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установленими для осіб, які втратили працездатність та в цій частині позов задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 21.03.2024 нарахування пенсії ОСОБА_1 без обмеження розміру пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установленими для осіб, які втратили працездатність. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі №380/13186/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко