Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 569/8766/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 569/8766/23 пров. № А/857/12548/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З. М. за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року (суддя Комшелюк Т.О., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного рішення 24.03.2025), в адміністративній справі №569/8766/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановив: У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області №170-к від 17.04.2023 за підписом ОСОБА_2 , яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України; 2) поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області на посаді аналогічній або рівнозначній посаді начальника відділу по роботі зі страхувальниками Рівненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області; 3) стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді, виходячи з розрахунку 742,10 грн середньоденної заробітної плати позивача. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07.02.2024 у справі №569/8766/23 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовлено. Однак, постановою Рівненського апеляційного суду від 13.02.2025 рішення Рівненського міського суду від 07.02.2024 у справі №569/8766/23 - скасовано. Провадження у справі - закрито. Справу передано до Рівненського окружного адміністративного суду. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 справу прийнято до провадження. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 позовну заяву залишено без задоволення. З цим рішенням суду першої інстанції від 24.03.2025 не погодилася позивач та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції хибні сформовані висновки на підставі неповно встановлених фактичних обставин справи, а відтак і хибного застосування норм законодавства до таких правовідносин. Тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно встановлено, що позивачці було запропоновано вакантні посади, серед яких були і посади, що не відносились до державної служби. Враховуючи помилковість встановлення судом першої дійсних фактичних обставин справи, як і помилковість застосування норм законодавства, позивач подає дану апеляційну скаргу в розрізі таких питань: 1) щодо обов`язку роботодавця (держави) при реорганізації державного органу, установи, організації працевлаштувати працівників, юридичної особи, яка реорганізовується; 2) щодо відсутності індивідуальної пропозиції зайняти вакантну посаду (в тому числі посаду не державної служби); 3) щодо порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України при пропонуванні працівнику, вивільнюваному на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працевлаштуватися на загальних умовах; 4) щодо вакантних посад не державної служби; 5) щодо субсидіарного застосування законодавства про працю. Зазначає скаржниця, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Жодну з вказаних вакантних посад не державної служби позивачу не було запропоновано. Позивачу не було зроблено індивідуальної письмової пропозиції про зайняття вакантних посад, в тому числі вакантних посад недержавної служби. Не було запропоновано всі наявні вакантні посади з моменту попередження про наступне звільнення до дати звільнення. Відсутність індивідуальної, письмової пропозиції вказує на те, що роботодавцем не була дотримана процедура, передбачена статті 49-2 КЗпП України. Оскаржуючи позовом у даній справі незаконний наказ про звільнення, стверджує та наголошує на такій підставі позову як порушення його права на переведення на вакантну посаду у зв`язку з реорганізацією юридичної особи, а не оскаржує процедуру вступу на державну службу. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач подав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржуване рішення суду є законним, обґрунтованим та винесеним з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судом повно і всебічно з`ясовано обставин в адміністративній справі, що підтверджені доказами, які були досліджені в судовому засіданні та надано оцінку всім аргументам учасникам справи, тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін. У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились. Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників). Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Суд встановив такі фактичні обставини справи. Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебувала на посаді начальника відділу по роботі зі страхувальниками Рівненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області до 18.04.2023 (а.с. 17 т.1). 16.01.2023 Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України було видано наказ № 9-ОД Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (а.с.34 т.1). Із вказаним наказом позивач ознайомлений під підпис 19.01.2023. 16.01.2023 Управління виконавчої дирекції Фонду у Рівненській області Фонду соціального страхування України було видано наказ № 08-к Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Із вказаним наказом позивач ознайомлений під підпис 17.01.2023. 16.01.2023 Управління виконавчої дирекції Фонду у Рівненській області Фонду соціального страхування України було видано наказ № 07-к Про попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду страхування України у Рівненській області про наступне їх вивільнення (а.с. 58 т.1). Із вказаним наказом позивач ознайомлений під підпис 19.01.2023. Управлінням виконавчої дирекції Фонду у Рівненській області Фонду соціального страхування України було винесено письмове попередження про наступне звільнення позивача № 04-26-157 від 18.01.2023 (а.с. 23 т.1). Із вказаним попередженням позивач ознайомлений під підпис 19.01.2023. Наказом від 17.04.2023 № 170-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 17.04.2023 за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.22 т.1). Вважаючи наказ про звільнення протиправними та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 24.03.2025 в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з врахуванням наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції правильно врахував наступне правове регулювання. 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №2620), яким Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №1105) викладено в новій редакції. Пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105 (в редакції Закону №2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону. Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України ухвалено рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України. Головою комісії з реорганізації ФСС України 16.01.2023 видано наказ №9-ОД Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, п. 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023. На виконання п. 2 Розділу VII Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, на підставі наказу комісії з реорганізації ФСС України № 9-ОД від 16.01.2023 Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, керуючись ч. 4 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49-2, 49-4 КЗпП України, ст. 5 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, головою комісії з реорганізації УВД ФССУ у Рівненській області видано відповідний наказ Про скорочення чисельності та штату працівників відділень. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з цією нормою самостійними підставами змін в організації виробництва та праці є скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників. Колегія суддів враховує, що згідно доводів апеляційної скарги перевірці судом апеляційної інстанції у вказаній справі підлягає рішення суду щодо правомірності прийняття відповідачем спірного наказу про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади 17.04.2023 за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Вирішуючи питання додержання відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, при прийнятті спірного наказу, суд першої інстанції вірно виходив з такого. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією. Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті (зокрема у разі ліквідації, реорганізації), допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Також ст. 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої i третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності aбo штату працівників, чи додержано власником aбo уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу aбo що власник, aбo уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Пунктом 2 роз. VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (в редакції, що діє з 01.01.2023) (далі Закон № 1105) передбачено припинити Фонд соціального страхування України (далі ФСС України) та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши ix шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їx відділень. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: - УВД ФСС в Рівненській області припинено 25.05.2023 (номер запису 1006081120053013466, підстава - рішення щодо реорганізації), правонаступник - Пенсійний фонд України. Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) aбo ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Частиною п`ятою цієї статті визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ч.3 ст.105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд aбo орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії a6o ліквідатора та встановлюють порядок i строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі- Постанова № 1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі управління ВД ФСС України), установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення ix реорганізації зобов`язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом № 2620. Наказом Голови комісії з реорганізації від 16.01.2023 №9-ОД Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції ФСС України та управлінь виконавчої дирекції ФСС України в областях та м. Києві з 18.04.2023. Правильно зазначив окружний суд, що вимога позивача про поновлення її на роботі, зокрема, на посаді в Управлінні ВД ФСС України у Рівненській області, тобто в юридичній особі, яку припинено, є неефективним способом захисту прав, оскільки не дозволить в подальшому позивачу реалізувати свої права (приступити та виконувати роботу, отримувати заробітну платню за виконану роботу тощо). Крім того, законодавчо визначений механізм щодо поновлення Пенсійним фондом позивача на роботі в УВД ФСС України у Рівненській області відсутній. Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485 (із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 №28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20.01.2023 за №124/39180) (далі - Положення №28-2), Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду. Пунктом 12 Положення №28-2 визначено, що управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Відповідно до підпункту 6 пункт 10 Положення №25-2, начальник Головного управління призначає на посади та звільняє з посад керівників самостійних структурних підрозділів головного управління Фонду, інших державних службовців та працівників головного управління Фонду, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо ix заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 (далі - Положення № 280), Голова правління Пенсійного фонду України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики лише керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу. Таким чином, Пенсійний фонд України не є суб`єктом призначення державних службовців головних управлінь Фонду. Суд зауважує, що часткове правонаступництво, зокрема публічне правонаступництво, є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації. Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та ix відділень з 01.01.2023 виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб`єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права i обов`язки. При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника усіх прав i обов`язків (у тому числі майнових) того суб`єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується. У розглядуваній справі встановлено, що позивач на момент звільнення працювала на посаді начальника відділу по роботі зі страхувальниками Рівненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області. Згідно пункту 1 Положення №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105, правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У період до перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058) Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України. Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках (п. 14 Положення №280). Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105 (у редакції з 01.01.2023) уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління), є Пенсійний фонд України. Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема, Законом України №1058, Положенням №280. Згідно із пунктом 12 розділу Прикінцеві положення Закону №1058, на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Відповідно до пункту 14 Положення №280, гранична чисельність державних службовців та працівників Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI Про центральні органи виконавчої влади, державні службовці апарату центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади в порядку, передбаченому законодавством про державну службу (якщо інше не передбачено законом). Відповідно до додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 №85 (зі змінами) гранична чисельність працівників апарату Пенсійного фонду України становить 302 працівника, у тому числі державних службовців -

302. Отже, штат працівників апарату Пенсійного фонду України складають посади державної служби, умови призначення (переведення, звільнення) на які визначаються Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" (далі- Закон №889). Згідно з додатком 2 до постанови правління ФСС України від 18.11.2021 №35 Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України, гранична чисельність працівників ФСС України становила 4829 осіб. Посади працівників ФСС України на відміну від працівників Пенсійного фонду не належать до посад державної служби. На зазначених працівників поширюється законодавство про працю. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон №889. Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 5 Закону №889). Відповідно до частин першої та другої ст.21 Закону №889, вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях. В силу положень пунктів 1 i 2 частини першої статті 41 Закону №889, без обов`язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну aбo нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби aбo суб`єкта призначення; на рівнозначну aбo нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення aбo керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та cyбєкта призначення aбo керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у п.6 ч.1 ст.2 Закону №889, згідно якого, це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Відповідно до ст.51 цього Закону №889, посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів i прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів i прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів i прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, ix заступників i прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів i прирівняні до них посади. Прирівнювання посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Отже, саме Закон №889 визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить. Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу усіх питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо). Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функцій держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу. Таким чином, чинним законодавством України не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в новоутвореному державному органі. За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону №889. Також не заслуговують на увагу доводи позивача про можливість переведення її на рівнозначну посаду до ГУ ПФУ в Рівненській області з огляду на приписи ч.5 ст.10 Закону України Про правовий режим воєнного стану, з таких підстав. Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України від 12.05.2015 №389-VІІІ Про правовий режим воєнного стану (далі Закон №389), у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість яких передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової карта встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких оси громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавстві встановленими щодо відповідних посад. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування. Відповідно до абз.2 ст.7 Закону №389, після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану. Суд зазначає, що вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке, у відповідності до абз.2 ст.7 Закону №389 є строковим. Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби. Законом №2620 визначено реформування системи державного загальнообов`язкового соціального страхування у разі тимчасової втрати працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання з 01.01.2023 року шляхом приєднання органів Фонду соціального страхування України до органів Пенсійного фонду України. Матеріалами справи підтверджується, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області систематично надсилалися листи із пропозиціями направлення резюме, прийняття участі працівниками управління та його відділень у доборі на вакантні посади в органах Пенсійного фонду України. Так, 06.02.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області надіслано Фонду лист № 1700-08-8/9407 від 06.02.2023 щодо 32 вакантних посад (а.с. 62 т.1). Із зазначеним листом позивач була ознайомлена 07.02.2023, що засвідчується власноручною відміткою про ознайомлення. Також Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області надіслано Фонду лист № 1700-08-8/32798 від 13.04.2023 щодо 36 вакантних посад (а.с. 66 т.1). Із зазначеним листом позивач була ознайомлений 18.04.2023, що теж засвідчується власноручною відміткою про ознайомлення. Крім того, позивача було запрошено на співбесіду до начальника Головного управління ПФУ в Рівненській області та запропоновано посаду, на пропозицію якої позивач не погодилася. Отож суд встановив, що Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, не прийнявши ще на себе на день звільнення позивача прав та обов`язків як правонаступника Фонду, вже вживало заходів щодо працевлаштування позивача та інших працівників Фонду впродовж всього строку дії попереджень про наступне звільнення. Таким чином, твердження позивача про те, що позивачу не пропонувалася робота в органах Пенсійного фонду України, не відповідає дійсності та спростовується дослідженими судом доказами. При цьому суд зауважує, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено процедури та форми щодо вказаної вище пропозиції роботи, проте такі пропозиції здійснювалися у спосіб, що гарантував доведення інформації до позивача. Колегія суддів також зауважує, що як визначено ч.1 ст.49-4 КЗпП України, зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". За встановленого і наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин правильного дійшов висновку суд першої інстанції про відсутність підстав для скасування спірного рішення (наказу) про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу по роботі зі страхувальниками Рівненського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області та поновлення її на аналогічні чи рівнозначній посаді в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області. Водночас, враховуючи, що основні позовні вимоги не підлягають задоволенню, тому також є безпідставними похідні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції приймаються до уваги висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно та об`єктивно встановлено обставини справи, сформовано правильні висновки по суті розглядуваних правовідносин, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням чинного законодавства, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року в адміністративній справі №569/8766/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин З. М. Матковська Повний текст постанови суду складено 29.09.2025 року