Постанова 4851 № 440/2321/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 р. Справа № 440/2321/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2025, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтав, по справі № 440/2321/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У лютому 2025 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №1827/1304 від 03.02.2025 про відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз.4 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з наявністю матері ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує стороннього догляду; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі поданого рапорту відповідно до підстав, зазначених абз.4 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закону №2232-ХІІ). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 440/2321/25 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано висновок Військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2024 про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не передання за належністю рапорту ОСОБА_1 . Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 передати рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 05.11.2024 з доданими до нього документами на розгляд до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання, порушені в рапорті, по суті. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 440/2321/25 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні вимог позову ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на те, що позивач до початку розгляду справи по суті не скористався правом передбаченим КАС України щодо подання заяви про зміну предмету та підстав позову, а суд першої інстанції, в свою чергу, прийняв судове рішення вийшовши за межі позовних вимог, чим порушив норми процесуального права. Окрім того, за твердженнями відповідача, позивачем до рапорту додано не всі документи на підтвердження підстав звільнення з військової служби, зокрема: - подана довідка до акту огляду МСЕК серія 12ААГ за № 531769 від 09.04.2024 не містить посилання на те, що ОСОБА_2 потребує саме постійного догляду; - висновок лікарської комісії медичного закладу №647 від 30.11.2023 не містить посилання на форму висновку лікарської комісії медичного закладу, що встановлена чинним законодавством України, а також не відповідає формі № 080-4/о, № 080-2/о чи іншим формам бланка затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667 або іншим нормативно-правовим актам України, у зв`язку з чим, вказаний висновок не міг бути взятий до уваги під час вирішення питання щодо погодження звільнення ОСОБА_1 ; - відсутні докази щодо прийняття відповідного рішення про надання позивачем соціальних послуг з постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю 2 групи; - не надано доказів щодо дійсної відсутності у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або неможливості здійснення постійного догляду за матір`ю військовослужбовця такими особами через їх самостійну потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, зокрема: не має документів, які б спростовували факт, або ж підтверджували те, що ОСОБА_3 не може здійснювати догляд за ОСОБА_2 . Водночас, відповідач з посиланням на приписи пункту 4 розділу III "Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі" Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 531 від 6 серпня 2024 року, вказує на помилковість твердження суду першої інстанції про те, що командир Військової частини НОМЕР_1 мав передати рапорт та всі додані до рапорту документи командиру військової частини чи іншій особі наділеній приймати рішення щодо звільнення з військової служби, Не погоджуючись із доводами приведеної апеляційної скарги, позивачем подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив, в якому він просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважають дане рішення суду законним та обґрунтованим. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що майор ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді начальника штабу заступника командира 1 самохідного артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 (а.с. 57 том 1). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 40 том 1). Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №531769 від 09.04.2024, ОСОБА_2 з 09.04.2024 встановлено 2 групу інвалідності безстроково. Причина інвалідності - загальне захворювання з ураженням опорно-рухового апарату (а.с. 38 том 1). 05 листопада 2024 року до стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт начальника штабу заступника командира 1 самохідного артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 щодо звільнення його з лав Збройних Сил України (реєстраційний номер 25583) (а.с. 86, зворотній бік том 1). До рапорту додано: - копію довідки до акту огляду МСЕК серія 12ААГ за № 531769 від 09.04.2024 (а.с.87 том 1); - копію висновку лікарської комісії медичного закладу №647 від 30.11.2023 (а.с. 87, зворотній бік том 1); - копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 (а.с. 88 том 1); - копію паспорта ОСОБА_2 (а.с. 94 зворотній бік, 98 том 1), - витяги з реєстру територіальної громади (а.с. 89-91 том 1). 10 листопада 2024 року (за реєстраційним номером 26013) командиру Військової частини НОМЕР_1 було надано висновок, на якому командиром військової частини полковником ОСОБА_4 поставлено резолюцію "довести до в/с" (а.с. 85-86 том 1). У висновку зазначено, що із наданої до рапорту копії довідки до акту огляду МСЕК серія 12ААГ за №531769 від 09.04.2024 встановлено, що ОСОБА_2 встановлена друга група інвалідності. Разом з тим, у даній довідці не зазначено, що ОСОБА_2 потребує саме постійного догляду. Оскільки матір ОСОБА_1 ОСОБА_2 , є повнолітньою (1944 р.н.), то повноваження видати медичний висновок на підтвердження необхідності постійного догляду за нею внаслідок захворювання для цілей звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби має медико-соціальна експертна комісія. На підставі викладеного, військовослужбовець ОСОБА_1 на даний час не має підстав для звільнення з військової служби, в зв`язку з чим рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби слід залишити без реалізації. З даним висновком позивач ознайомлений. Вважаючи відмову у звільненні з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що командир Військової частини НОМЕР_1 у листопаді 2024 року протиправно розглянув рапорт позивача від 23.05.2024 та порушив вимоги Положення №1153/2008, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Інструкції №170 щодо повноважень та порядку прийняття кадрових рішень про подальше проходження військової служби (звільнення з військової служби) щодо військовослужбовця ОСОБА_1 . При цьому, з огляду на процедурні норми щодо розгляду рапорту військовослужбовця, відповідачем також вчинено бездіяльність щодо передачі рапорту за належністю - вищому командиру, уповноваженому на розгляд питання про звільнення військовослужбовця у відповідності до п. 225 Положення. У зв`язку з викладеним суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково. Колегія суддів погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. У силу вимог статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент перегляду цієї адміністративної справи судом апеляційної інстанції, строк дії воєнного стану в Україні продовжений. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з частинами другою, третьою та п`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Видом військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац 3 частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ). Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ. Зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Окрім того, згідно з пунктом 260 Розділу ІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008), під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону. Нормами підпункту 2 пункту 225 Розділу ІІ Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Системний аналіз приведених норм свідчить про те, що військовослужбовці Збройних Сил України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, через сімейні обставини або з визначених цим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу. Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX. Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 07 травня 2025 року у справі № 420/30227/24. Як встановлено колегією суддів із матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 03.03.2022 проходить військовому службу за призовом під час мобілізації (а.с. 84 том 1). В період з 01.02.2023 по 29.07.2025 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 24, 57, 84 зворотний бік том 1). 05 листопада 2024 року до стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт начальника штабу заступника командира 1 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 щодо звільнення його з лав Збройних Сил України (реєстраційний номер 25583) на підставі абз. 4пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з наявністю матері з числа осіб з інвалідністю II групи (а.с. 86 зворотній бік том 1). До рапорту додано: - копію довідки до акту огляду МСЕК серія 12ААГ за № 531769 від 09.04.2024 (а.с.87 том 1); - копію висновку лікарської комісії медичного закладу №647 від 30.11.2023 ( а.с. 87, зворотній бік том 1); - копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 (а.с. 88 том 1); - копію паспорта ОСОБА_2 (а.с. 94 зворотній бік, 98 том 1), - витяги з реєстру територіальної громади (а.с. 89-91 том 1). 10 листопада 2024 року (за реєстраційним номером 26013) тимчасово виконуючим обов`язки помічника командира Військової частини НОМЕР_1 з правової роботи начальником юридичної служби молодшим лейтенантом юстиції ОСОБА_5 складено висновок за результатами розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 (а.с. 85-86 том 1). У висновку зазначено, що із наданої до рапорту копії довідки до акту огляду МСЕК серія 12ААГ за №531769 від 09.04.2024 встановлено, що ОСОБА_2 встановлена друга група інвалідності, однак у даній довідці не зазначено, що ОСОБА_2 потребує саме постійного догляду. Оскільки матір ОСОБА_1 ОСОБА_2 , є повнолітньою (1944 р.н.), то повноваження видати медичний висновок на підтвердження необхідності постійного догляду за нею внаслідок захворювання для цілей звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби має медико-соціальна експертна комісія. Окрім того, ОСОБА_1 не надав до рапорту підтверджуючих документів, які встановлюють факт відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (в розумінні абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"). На підставі викладеного, у висновку констатовано, що військовослужбовець ОСОБА_1 на даний час не має підстав для звільнення з військової служби, в зв`язку з чим рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби слід залишити без реалізації. Проте, із таким висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008). Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" (пункт 6 Розділу І Положення №1153/2008). Пунктом 7 Розділу І Положення №1153/2008 передбачено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (пункт 12 ). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абзац четвертий пункту 12 Розділу І Положення №1153/2008). Згідно з пунктом 260 Розділу ІІ Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону. Нормами підпункту 2 пункту 225 Розділу ІІ Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Розділу ІІ Положення № 1153/2008. Пунктом 233 Розділу ІІ Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Розділу ІІ Положення № 1153/2008). Пунктом 242 Розділу ІІ Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов`язані зі звільненням (пункт 243 Розділу ІІ Положення № 1153/2008). Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 (надалі Інструкція №170). Розділ XII Інструкції №170 унормовує порядок звільнення з військової служби. Згідно з абзацом першим пункту 12.1 Інструкції №170 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. За приписами пункту 12.9 Інструкції №170 передбачено, що документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення, зокрема: за підставами, передбаченими підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця. У пункті 12.11 Інструкції №170 закріплено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Відтак, у пункті 5 додатку 19 до Інструкції закріплено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, зокрема: 26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді; Водночас, відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки. Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) є прямим начальником усього особового складу полку. Системний аналіз приведених вище норм законодавства свідчить про те, що ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин. Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби та видання наказів по особовому складу про звільнення військовослужбовців у період дії воєнного стану наведені у пп.2 п.225 Положення №1153/2008. Звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється наказом по особовому складу, а виключення із списків особового складу військової частини - наказом по стройовій частині, який є похідним від наказу по особовому складу. Для підготовки та видання таких наказів установлена відповідна процедура та передбачені відповідні повноваження командирів. Таким чином, з приведеного вище вбачається, що рішення по суті рапорту (про задоволення рапорту чи відмову у його задоволенні) приймає посадова особа, визначена пунктом 225 Положення №1153/2008. З матеріалів справи встановлено, що на час подання рапорту від 05.11.2024 про звільнення з військової служби позивач перебував у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Разом з тим, як було також зазначено відповідачем, оскільки ОСОБА_1 має військове звання майор, що підтверджується посвідченням офіцера, доданим позивачем до матеріалів позовної заяви, то командир Військової частини НОМЕР_1 , яка є бригадою та підпорядкована 10 армійському корпусу Військовій частині НОМЕР_3 , не має повноважень звільнити позивача. Тобто з приведеного вбачається, що саме командир Військової частини НОМЕР_3 повинен приймати кадрові рішення за наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 , у тому числі щодо звільнення його з військової служби за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Цей висновок також відповідає правилам щодо повноважень прийняття рішень про звільнення військовослужбовців, встановленим п. 225 Положення №1153/2008. Відтак, командир Військової частини НОМЕР_1 не мав повноважень вирішувати питання щодо подальшого проходження військової служби позивачем з урахуванням вимог пункту 225 Положення №1153/2008. Командир Військової частини НОМЕР_1 , який у розумінні Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є прямим начальником для позивача та відповідно до пунктів 12, 225 Положення №1153/2008 не наділений правом видавати накази про звільнення майора ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану, протиправно розглянув рапорт позивача по суті та не передав його за належністю. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що командир Військової частини НОМЕР_1 у листопаді 2024 року протиправно розглянув рапорт позивача від 23.05.2024 та порушив вимоги Положення №1153/2008, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Інструкції №170 щодо повноважень та порядку прийняття кадрових рішень про подальше проходження військової служби (звільнення з військової служби) щодо військовослужбовця ОСОБА_1 . Такі протиправні дії знайшли своє відображення у формі висновку Військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2024, а тому цей висновок слід визнати протиправним та скасувати. При цьому, з огляду на процедурні норми щодо розгляду рапорту військовослужбовця, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем також вчинено бездіяльність щодо передачі рапорту за належністю - вищому командиру, уповноваженому на розгляд питання про звільнення військовослужбовця у відповідності до п. 225 Положення. Тож цю бездіяльність відповідача щодо передання за належністю рапорту позивача слід визнати протиправною. Інші доводи апеляційної скарги відповідача, зокрема, про те, що подана довідка до акту огляду МСЕК серія 12ААГ за № 531769 від 09.04.2024 не містить посилання на те, що ОСОБА_2 потребує саме постійного догляду, а також про те, що позивачем до рапорту додано не всі документи на підтвердження підстав звільнення позивача з військової служби (а саме: поданий висновок ЛКК не відповідає формі № 080-4/о, № 080-2/о чи іншим формам бланка затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667 або іншим нормативно-правовим актам України), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідні твердження не впливають на порушення порядку розгляду рапорту про звільнення, що і так є підставою для скасування оскаржуваної у даній справі відмови. Твердження апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем до рапорту не подано докази прийняття рішення про надання позивачем соціальних послуг з постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю 2 групи, з посиланням на правовий висновок викладений Верховним судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у справі № 283/1199/23 ключовим було питання: Чи підлягає встановленню у порядку окремого провадження факт, який просить встановити заявник, чи не віднесено розгляд цього питання до повноважень іншого органу? Відтак, правовий висновок Верховного Суду у справі у справі № 283/1199/23 не є релевантним до спірних правовідносин. Поряд з цим, посилання відповідача на необхідність засвідчення позивачем статусу надавача соціальних послуг своїй матері у зв`язку із здійсненням догляду за нею, зокрема включення його до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, є недоречними, адже частина дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» таких вимог не встановлює. Окрім того, обставина відсутності доказів прийняття рішення про надання позивачем соціальних послуг з постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю 2 групи, не була порушено у оспорюваному у даній справі висновку Військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2024. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем до рапорту не подано документів, які б спростовували факт, або ж підтверджували те, що ОСОБА_3 не може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , колегія суддів вважає безпідставними, адже відповідачем не спростовано факту неподання до рапорту позивача від 05.11.2024 копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 23.11.1982) (а.с. 47 том 1) між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тоді як сам текст рапорту (а.с. 86 том 1) містить окрім переліку долучених документів, також вказівку на те, що було подано і інші підтверджуючі документи. Стосовно посилання в апеляційної скарзі відповідача на пункт 4 розділу III "Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі" Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 531 від 6 серпня 2024 року (далі Порядок №531), що на думку відповідача є помилковим твердження суду першої інстанції про те, що командир Військової частини НОМЕР_1 мав передати рапорт та всі додані до рапорту документи командиру військової частини чи іншій особі наділеній приймати рішення щодо звільнення з військової служби, колегія суддів приводить наступне. Так, механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту визначено Порядком №531. Згідно з приписами пункту 3 розділу III Порядку № 531 визначено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. У відповідності до пункту 4 розділу III Порядку № 531 передбачено, що якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Таким чином, з приведеного випливає, що приписи пункту 4 розділу III Порядку № 531 стосуються розгляду рапорту про звільнення саме безпосереднім або прямим командиром (начальником) військовослужбовця уповноваженим приймати рішення стосовно порушеного в рапорті (тобто уповноваженим в даному випадку вирішувати питання про звільнення позивача), в той час як непогодження безпосереднім або прямим командиром (начальником) військовослужбовця рапорту, не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту, про що визначено у пункті 3 розділу III Порядку №

531. Отже, доводи заявника апеляційної скарги щодо помилковості твердження суду першої інстанції про те, що командир Військової частини НОМЕР_1 мав передати рапорт та всі додані до рапорту документи командиру військової частини чи іншій особі наділеній приймати рішення щодо звільнення з військової служби, колегія суддів вважає безпідставними. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що позивач до початку розгляду справи по суті не скористався правом передбаченим КАС України щодо подання заяви про зміну предмету та підстав позову, а суд першої інстанції, в свою чергу, прийняв судове рішення вийшовши за межі позовних вимог, чим порушив норми процесуального права, колегія суддів зазначає наступне. Так, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції прийшов до висновку, що належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов`язання відповідача передати рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 05.11.2024 з доданими до нього документами на розгляд до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, в той час коли таку вимогу не було заявлено позивачем у позові. Натомість, на переконання відповідача, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, застосувавши спосіб захисту, про який позивач не просив. В той же час, згідно приписів пункту 10 частини другої статі 245 КАС України до повноважень суду при вирішення справи у разі задоволення позову віднесено, зокрема, ухвалення рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У відповідності до приписів частини другої статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тобто суд при вирішенні спору наділений повноваженнями застосувати інший спосіб захисту, аніж той, що був заявлений позивачем, але з урахуванням того, щоб застосований спосіб не суперечив закону та забезпечував ефективний захист порушених прав, свобод та інтересів позивача. При оцінці способу захисту за критерієм ефективності слід виходити з того, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати приписам законодавства. За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Оскільки метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, пункт 77) зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності. З урахуванням наведеного «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не приводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації на практиці, не відповідає розглядуваній нормі міжнародного договору. До вказаних висновків прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2024 року у справі №9901/506/21. Як було зазначено вище, звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється наказом по особовому складу, а виключення із списків особового складу військової частини - наказом по стройовій частині, який є похідним від наказу по особовому складу. Для підготовки та видання таких наказів установлена відповідна процедура та передбачені відповідні повноваження командирів. Рішення по суті рапорту (про задоволення рапорту чи відмову у його задоволенні) приймає посадова особа, визначена пунктом 225 Положення №1153/2008. Тобто повноваження щодо звільнення військовослужбовців з військової служби належить до виключної компетенції посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008. Отже, згідно з положеннями Конституції України та КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в конституційні повноваження щодо видання командирами військових частин, підміняти їх і перебирати на себе повноваження, надані їх згідно з приписами нормативно-правих актів. З огляду на викладене колегія суддів суду апеляційної інстанції висновує, що повноваження щодо видання наказів про звільнення військовослужбовців належить до виключної компетенції посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008. Відтак, з огляду на вимоги частини другої статті 9 КАС України вважає, що суд першої інстанції правильно визначив спосіб захисту прав позивача шляхом зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 передати рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 05.11.2024 з доданими до нього документами на розгляд до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання, порушені в рапорті, по суті. При цьому, приведені дії суду першої інстанції не можуть розцінюватись такими, що здійснено з порушенням процесуальних норм, адже саме приписами КАС України наділено суд такими повноваженнями. Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19). З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 по справі № 440/2321/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова