Постанова 4850 № 200/2283/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 року справа №200/2283/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 200/2283/25 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення № 205150017531 від 27.03.2025 року, що було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20.03.2025 року; - зобов`язати відповідача призначити позвиачу пенсію за віком на пільгових умовах з 10.03.2025 року відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року), зарахувавши до страхового стажу періоди з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року та врахуванням при обчисленні пенсії заробітної плати за січень 2023 року - 17580,03 грн, за лютий 2023 року - 21581,02 грн, за березень 2023 року - 18661,14 грн, за квітень 2023 року - 35350,33 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення № 205150017531 від 27.03.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії позивачу; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 10.03.2025 року відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року), зарахувавши до страхового стажу періоди її роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року; - в іншій частині позовних вимог - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову. Апелянт зазначив, щодо пільгового стажу не зараховано час декретної відпустки з 10.03.2002 по 14.01.2005, оскільки відсутній наказ про надання такої відпустки з 01.01.2023 по 30.04.2023, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків, що відповідає вимогам абзацу 4 пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637. Апелянт зазначив, що суд помилково не застосував до спірних відносин норми статті 114 Закону № 1058-IV щодо пенсійного віку. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду». За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3). Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України). За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. 20 березня 2025 року позивачка звернулась до ПФУ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 27 березня 2025 року № 205150017531 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через недосягнення пенсійного віку. Як вбачається зі спірного рішення: вік заявниці - 50 років 00 місяців 11 днів, страховий стаж становить 29 років 05 місяців 19 днів, пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 становить 18 років 07 місяців 18 днів. За доданими документами до пільгового стажу не враховано періоди: - з 30.09.1999 року по 24.04.2023 року, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 01/11-213/2 від 28.08.2023 року, оскільки форма довідки не відповідає вимогам додатку № 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній (Постанова КМУ від 12.08.1993 року № 637), а саме наявний розділ та підрозділ, до яких відноситься посада, але не зазначена постанова; час декретної відпустки з 10.03.2002 року по 14.01.2005 року, оскільки відсутній наказ про надання такої відпустки; з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків. Пільговий стаж врахований за даними, наявними в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. З форми РС-право вбачається, що відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періоди з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року та з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року. Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До цих змін порядок призначення пенсій на пільгових умовах визначався ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788. За п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до 01.04.2015 року, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі Закон № 213-VІІІ), який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, зокрема, пенсійний вік жінкам до 55 років. Рішенням Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення). Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Отже, рішенням Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; для жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV, з іншого в частині пенсійного віка для жінок. Перший із цих законів визначав такий вік на рівні 55, тоді як другий -

50. Норми зазначених нормативно-правових актів суперечать одне одному. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а (пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі Щокін проти України). Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим ля особи, а не Закону № 1058-ІV. Під час ухвалення рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України). Тобто, умовою для призначенні пільгової пенсії позивачу є досягнення віку 50 років, наявність стажу роботи більшим ніж 20 років, а пільговий стаж роботи за умови зайнятості повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України є більшим ніж 10 років, що відповідає вимогам п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За спірним рішенням відповідача страховий стаж позивача 29 років 5 місяців 19 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 18 років 07 місяців 18 днів. Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 10.03.2025 року відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року). Як вбачається зі спірного рішення та форми РС-право, позивачу до її до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року. Позивач в період з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною. На підтвердження народження та догляду за дитиною позивачем надано свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В Довідці ДП «Краснолиманська» № 01/11-213/2 від 28.08.2023 року зазначено у розділі «Додаткові відомості» - декретна відпустка 10.03.2002 року - 14.01.2005 року. З форми ОК-5 вбачається, що підприємство подавало звіти, де за кодом ЗП3056Ж1 (Час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, до досягнення кожною дитиною 3-річного віку) обліковується повні 12 місяців 2004 року Тобто, ці документи підтверджують народження дитини та перебування позивача декретній відпустці по догляду за дитиною у 2004 році. Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску. Тобто, незалежно від фактичної сплати страхових внесків період догляду за дитиною до 3-років включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески. За ч. 2 статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Згідно з ч.ч. 4-6, 9, 10 статті 20 Закону № 1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. За пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-IV) платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. За ст. 4 Закону № 2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до статті 26 Закону № 2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску. Суд враховує, що обов`язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на роботодавця, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Отже, у випадку несплати роботодавцем єдиного внеску, період роботи, а в даному випадку період знаходження у відпустці по догляду за дитиною, повинен бути зарахований до страхового стажу позивача. Щодо незарахованого періоду роботи позивача 01.01.2023 року по 24.04.2023 року в ДП «ВК «Краснолиманська», суд враховує наступне. Період роботи позивача в ДП «ВК «Краснолиманська» підтверджено записами трудової книжки серії НОМЕР_1 №№ 1-8, довідкою про підтвердження пільгового стажу. З довідки ОК-5 вбачається, що підприємство не сплатило страхові внески за період з 01.01.2023 по 24.04.2023 рік, хоча була нарахована заробітна плата за січень 2023 року -17580,03 грн, лютий 2023 року - 21581,02 грн, за березень 2023 року - 18661,14 грн, за квітень 2023 року - 35350,33 грн. Оскільки позивач не несе відповідальності за несплату за нього страхових внесків підприємством, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року. Щодо дискреційних повноваження відповідача. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення. Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. За пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин. З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, а позивач маючи необхідний вік, страховий та пільговий стаж, навіть без врахування спірних періодів, які розглядаються у даній справі, має право на призначення пенсії, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Тобто, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про: - визнання протиправним та скасування рішення № 205150017531 від 27.03.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії позивачу; - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 10.03.2025 року відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року), зарахувавши до страхового стажу періоди її роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року; Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 200/2283/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Повний текст постанови складений 30 вересня 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: Т.Г. Гаврищук І.В. Сіваченко