Постанова 4818 № 619/1548/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 24 вересня 2025 року м. Харків справа № 619/1548/24 провадження № 22-ц/818/2354/25 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії Маміної О.В. Яцини В.Б., за участю секретаря - Львової С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Солоницівської селищної ради про визнання ОСОБА_2 недієздатною, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2024 року, у складі судді Болибок Є.А. та присяжних Єрмоловича О.М. та Єрьомкіної Л.М. в с т а н о в и в: У лютому 2024 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Солоницівської селищної ради, звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатною. В обґрунтування заяви зазначає, що він є сином ОСОБА_2 , яка зареєстрована та мешкає разом ним за адресою: АДРЕСА_1 . Зауважує, що під час проходження стаціонарного лікування в період часу з 21 квітня 2021 року по 02 червня 2021 року ОСОБА_2 має (встановлений діагноз) шизофреноподібний розлад органічного генезу з зниженням когнітивних функції до рівня деменції помірного ступеню (Б 06.2), що підтверджується консультаційним висновком спеціаліста № 1982 від 28 листопада 2023 року виданого Комунальним некомерційним підприємством Харківської обласної ради «ОБЛАСНА КЛІНІЧНА ПСИХІАТРИЧНА ЛІКАРНЯ №3» та висновком лікарсько-консультативної комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду №1526 від 13 грудня 2023 року, виданого Комунальним некомерційним підприємством Солоницівської селищної ради «Медичний центр «ЗДОРОВ`Я+» Харківського району». Зазначає, що ОСОБА_2 не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує як медичного нагляду, так і опіки, постійної сторонньої допомоги і контролю, обмежена в здатності до самообслуговування, орієнтації, спілкування та здатності контролювати свою поведінку, і у зв`язку з цим, вона перебуває на обліку у лікаря-психіатра Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «ОБЛАСНА КЛІНІЧНА ПСИХІАТРИЧНА ЛІКАРНЯ №3». Так, ОСОБА_2 не може орієнтуватися в простих життєвих ситуаціях та обслуговувати себе самостійно, потребує постійного догляду та турботи, з моменту встановлення діагнозу, постійно вживає ліки. Внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вона може цим самим поставити себе у скрутний матеріальний стан, стати жертвою недобросовісних дій третіх осіб. Водночас, він здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , має бажання та можливість виконувати обов`язки опікуна. Просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатною, починаючи з 02 червня 2021 року та встановити над нею опіку; призначити опікуном ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; призначено опікуном ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визначено строк дії рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2024 року про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною тривалістю два роки з дня набрання ним законної сили. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розгляд заяви відбувався за відсутності заявника, особи, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її адвоката, та представника органу опіки та піклування. Тобто їх участь була лише формальною, оскільки вони не приймали участі у жодному судовому засіданні і не подавали заяв по суті справи. Звертає увагу на те, що адвокат Губарєва Л.А., яка представляла інтереси ОСОБА_2 , є колишньою дружиною заявника ОСОБА_1 , яка на теперішній час продовжує підтримувати з останнім фактичні шлюбні відносини. Матеріали справи не містять доказів того, що адвокат Губарєва Л.А. належним чином ознайомилася із матеріалами справи, приймала участь у судових засіданнях, та надала суду хоч якісь пояснення по суті справи. Крім очевидного конфлікту інтересів, виникають питання у законності її участі в розгляді даної справи, оскільки підписати договір з адвокатом про надання їй правничої допомоги у даній справі могла лише сама ОСОБА_2 , але вона, як вказує заявник, нібито мала стійке хронічне психічне захворювання, через що не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Таким чином, або адвокат Губарєва Л.А. підписала договір з особою, яка не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, про що їй добре було відомо, або вона не укладала такого договору і ввела суд в оману, з метою виведення зі справи адвоката Головко В.В., яка була призначена на підставі ухвали суду від 04 березня 2024 року. Саме через участь у справі адвоката Губарєвої Л.А. за договором про надання правової допомоги, адвокат Головко В.В. подала до суду заяву про припинення своїх повноважень як представника ОСОБА_2 . З огляду на викладене вважає, що права та інтереси особи, щодо якої розглядалось питання про визнання її недієздатною, не були жодним чином представлені під час розгляду справи, що є грубим порушенням. При призначенні експертизи судом не було направлено копії цієї ухвали учасникам справи, що позбавило можливості учасників справи оскаржити її в апеляційному порядку. Під час постановлення ухвали про призначення експертизи присяжні не брали участі, що підтверджується протоколом судового засідання від 23 травня 2024 року. Висновок експерта щодо другого питання є неоднозначним. При цьому, звертає увагу на те, що експертиза була проведена за один день, що ставить під сумнів її правильності, чи належним чином зроблені висновки. Звертає увагу на те, що призначаючи опіку суд жодного разу не поспілкувався із цією особою, не дізнався про наявність у цієї особи можливості здійснювати догляді, наявність у нього доходів, умови його роботи та можливості поєднати догляд та працю, тощо. Крім того, вважає, що її брат міг просити її матір симулювати певні симптоми, пояснюючи це тим, що встановлення їй певного діагнозу та призначення його її опікуном необхідно йому для оформлення відстрочки від мобілізації. Що стосується права на оскарження цього рішення, то зазначає, що в літку 2023 року її мама ОСОБА_2 на підставі нотаріального посвідчених договорів дарування, подарувала їй житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим №6325155600:06:004,0108, площею 0,3001га. Після цього її брат ОСОБА_1 разом із своєю дружиною почали возити ОСОБА_2 до психіатрів щоб отримати рішення суду про визнання її недієздатною, з метою у подальшому оскаржити вказані договори у судовому порядку з підстав перебування ОСОБА_2 на час укладання цих договорів у безпорадному стані та позбавлення її права на спадкування. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_1 на даний час мешкає у м. Києві про що сама зазначає в апеляційній скарзі, тобто не мешкає разом із матір`ю, жодним чином не обізнана про стан її здоров`я. Будь-яких доказів щодо неналежного виконання ним обов`язків опікуна щодо опіки ОСОБА_2 апелянтом не надано та матеріали справи не містять, як і не надано доказів того, що вона бажає стати другим опікуном. Жодної обставини, яка забороняла ОСОБА_5 укладати договір про надання правової допомоги із ОСОБА_2 , зокрема передбачені ст.28 Закону України «Про адвокатуру» апелянтом не вказано, а її доводи є суб`єктивними. Що стосується призначення повторної експертизи, то в ухвалі про її призначення зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експертизи. Разом з тим, апелянтом не зазначено ґрунтовних обставин, які б викликали сумнів у правильності попереднього висновку експертизи. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст.ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Ухвалюючи рішення про задоволення заяви суд першої інстанції виходив з того, що зібрані у справі докази вказують на наявність підстав для визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення заявника її опікуном. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є: батько ОСОБА_6 , мати ОСОБА_2 . З огляду на Витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 225 від 02.02.2024 ОСОБА_2 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6311- 7501157903 від 26.07.2022 ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з консультаційним висновком спеціаліста № 1982 від 28.11.2023 виданого Комунальним некомерційним підприємством Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» ОСОБА_2 має (встановлений діагноз) шизофреноподібний розлад органічного генезу з зниженням когнітивних функції до рівня деменції помірного ступеню. Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії № 1526 від 13.12.2023, виданого КНП Солоницівської селищної ради «Медичний центр «Здоров`я +» Харківського району» ОСОБА_2 має діагноз: хронічне захворювання нервової системи із зниженням когнітивних функцій помірного ступеню. Потребує постійного стороннього догляду. Згідно з Висновком судово-психіатричного експерта Філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 436 від 21.06.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на теперішній час виявляє хронічний, стійкий психічний розлад у формі судинної деменції. Відповідно до свого психічного стану, нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. З огляду на подання опікунської ради Солоницівської селищної ради про доцільність призначення опікуном ОСОБА_1 у випадку визнання ОСОБА_2 судом недієздатною особою, було проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання. За результатами обстеження встановлено, що ОСОБА_1 здійснює догляд за ОСОБА_2 , яка обмежена в самообслуговуванні. ОСОБА_1 забезпечує її продуктами харчування, засобами гігієни, ліками, тощо. Питання доцільності призначення опікуном/піклувальником ОСОБА_1 над ОСОБА_2 розглядалося на засіданні опікунської ради Солоницівської селищної ради (протокол засідання від 26.12.2023 № 16). Керуючись статтями 60, 63 ЦК України опікунська рада Солоницівської селищної ради вважає, що ОСОБА_1 може бути призначений опікуном над ОСОБА_2 , у випадку визнання її судом недієздатною особою. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 липня 2025 року залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи ОСОБА_1 . Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 липня 2025 року клопотання ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , про витребування доказів задоволено, витребувано із Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» історію хвороби і амбулаторну картку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; витребувано із Комунального некомерційного підприємства Солоницівської селищної ради «Медичний центр «ЗДОРОВ?Я+» Харківського району медичну документацію (історію хвороби, медичну картку, результати аналізів, досліджень, тощо) на підставі яких було складено висновок лікарсько-консультативної комісії №1526 від 13 грудня 2023 року; витребувано із Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №7» Харківської міської ради медичну карту стаціонарного хворого №5180, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На виконання вимог вказаної ухвали суду до апеляційного суду надано медичну карту амбулаторного хворого та медичну карту стаціонарного хворого № 1491 щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; медичну карту амбулаторного хворого № 648 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32 Конституції України). Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. У відповідних положеннях підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг. Згідно із статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Частиною першою статті 30 ЦК України визначено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Відповідно до статі 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України). Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України). Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод. Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги. Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України). У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами. Відповідно до положень статті 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. За положеннями частини шостої статті 300 ЦПК України визначено, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , які разом проживають за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 має встановлений діагноз шизофреноподібний розлад органічного генезу з зниженням когнітивних функції до рівня деменції помірного ступеню. Також ОСОБА_2 має діагноз: хронічне захворювання нервової системи із зниженням когнітивних функцій помірного ступеню. Потребує постійного стороннього догляду. Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 436 від 21.06.2024, ОСОБА_2 на теперішній час виявляє хронічний, стійкий психічний розлад у формі судинної деменції. Відповідно до свого психічного стану, нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Вирішуючи питання щодо визнання особи недієздатною, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, встановив фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у сукупності, і дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення вимог про визнання ОСОБА_2 недієздатною особою, оскільки заявником надано належні та допустимі докази на підтвердження наявності хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а висновком судово-психіатричного експерта Філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 436 від 21.06.2024 встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_2 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Доводи ОСОБА_1 про те, що під час призначення у справі судової експертизи у судовому засіданні не брали участі присяжні, спростовуються матеріалами справи, а саме змістом ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 23 травня 2024 року про призначення експертизи, яка підписана присяжними, справу по суті розглянуто у судовому засіданні за участю присяжних. Твердження ОСОБА_1 про те, що висновок експерта щодо другого питання є неоднозначним, а сама експертиза була проведена за один день без участі ОСОБА_2 , що ставить під сумнів її правильність, чи належним чином зроблені висновки, колегія суддів відхиляє. В судовому засіданні апеляційного суду експерт ОСОБА_7 підтримала складений, зокрема і нею, висновок № 436 від 21.06.2024 та пояснила, що під час проведення експертизи ОСОБА_2 була присутня, відповідала на запитання, результати її огляду зафіксовані у висновку експертизи. Пояснюючи висновок експертизи щодо другого питання дослідження, експерт зазначив, що поза межами судової експертизи знаходиться відповідь на друге питання в частині можливості усвідомлення ОСОБА_2 значення своїх дій та керувати ними саме з моменту встановлення діагнозу. Висновок експертизи в частині того, що ОСОБА_2 на час дослідження відповідно до свого психічного стану не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, експерт підтвердив у повному обсязі. ОСОБА_1 звертала увагу на те, що ОСОБА_2 не була присутня в суді першої інстанції при розгляді справи. Між тим, ОСОБА_2 була присутня в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, давала пояснення по суті справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 надала відповіді не на всі питання, що стосуються її особистості, пояснила, що проживає з сином, який піклується про неї, той факт, що має дочку не пам`ятала, не в повній мірі орієнтується у побутових ситуаціях. В ході допиту ОСОБА_2 судова колегія не встановила, що її пояснення суперечать даним експертного дослідження. Також колегія суддів зазначає, що висновок судово-психіатричного експерта № 436 від 21.06.2024 складений у відповідності до вимог Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 08 травня 2018 року № 865 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2018 року за № 719/32171. У висновку експертизи зазначений докладний опис проведених досліджень, в тому числі зроблені в результаті його висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Вказаний висновок не суперечить матеріалам справи і не викликає сумнівів щодо його правильності та об`єктивності. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що висновок судово-психіатричної експертизи є неналежним та недопустимим доказом, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки. Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Частиною першою статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України). Системно проаналізувавши зміст частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України, можливо дійти висновку, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18). Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88. Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20). Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_2 , яка на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим потребує постійного стороннього догляду та нагляду, тобто потребує опіки. Звертаючись із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатною, встановлення над нею опіки і призначення опікуна, ОСОБА_1 наголошував, що він як син вже на час звернення з заявою до суду опікувався матір`ю та забезпечував їй належні умови проживання та догляд. Колегія суддів виходить із того, що, вирішуючи питання про призначення повнолітній особі опікуна або піклувальника, суд не діє самостійно. Орган опіки та піклування зобов`язаний подати до суду висновок про необхідність встановлення опіки та піклування щодо повнолітньої особи. Документами, за наявності яких органи опіки і піклування призначають опікуна, є довідки про стан здоров`я майбутнього опікуна, довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов`язків про опіку, акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов`язки, довідка лікувальної установи про відсутність в сім`ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки. Отже, орган опіки і піклування, надаючи рекомендацію щодо призначення опікуна недієздатній особі, має перевірити його можливість (побутову та фізичну) виконувати опікунські обов`язки, що й було виконано органом опіки у даній справі. Відповідно до подання № 02-22/3868 від 05 липня 2024 року, Виконавчого комітету Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області опікунська рада вважає доцільним, призначити ОСОБА_1 опікуном матері ОСОБА_2 , у випадку визнання її судом недієздатною особою (а.с.80). До такого висновку орган опіки та піклування дійшов після з`ясовування обставин та встановлення, що заявник ОСОБА_1 може виконувати обов`язки опікуна відносно своєї матері ОСОБА_2 . Також з матеріалів справи вбачається, що між сином та матір`ю склались довірчі стосунки, ОСОБА_2 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не заперечувала щодо задоволення заяви. Отже, ОСОБА_1 , що надав згоду на призначення опікуном, є близькою особою, сином ОСОБА_2 та має можливість виконувати опікунські обов`язки. Перешкод, зазначених у ст.64 ЦК України, для призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатною ОСОБА_2 не встановлено. Можливість ОСОБА_1 здійснювати повноваження опікуна перевірена органом опіки та піклування, за наслідками чого висловлено пропозицію про доцільність призначення його опікуном. Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не виявляла бажання на призначення її опікуном відносної її матері. Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що розгляд заяви відбувався за відсутності адвоката Губарєвої В.О., колегія суддів зазначає, що дійсно в суді першої інстанції справу розглянуто за відсутністю учасників справи. Однак, в судовому засіданні апеляційного суду була присутня як сама ОСОБА_2 , так і її адвокат. В суді першої інстанції адвокат Губарєва Л.А. діяла від імені ОСОБА_2 на підставі договору, який був укладений до визнання ОСОБА_2 недієздатною, недійсним не визнаний, тому зазначені доводи апелянта не спростовують висновків суду. Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 липня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина