Постанова 4855 № 620/15802/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/15802/24 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Грибан І.О. судді: Беспалов О.О. Парінов А.Б. розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив суд: - визнати протиправним рішення атестаційної комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) від 13 листопада 2024 року щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за контрактом; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби за контрактом на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення атестаційної комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) від 13 листопада 2024 року про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за контрактом; - зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.11.2024 про звільнення з військової служби з урахуванням оцінки наданої судом у рішенні; - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказує, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. При цьому, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суд від 07 квітня 2025 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року щодо задоволених позовних вимог було повернуто. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) за контрактом. Так, 09 листопада 2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом та необхідними документами про звільнення з військової служби на підставі ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме - необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 через наявність в неї інвалідності 2 групи. Також у вказаному рапорті позивач зазначив, що має брата - ОСОБА_3 , який наразі також є військовослужбовцем. Згідно з витягу з протоколу №52 засідання атестаційної комісії від 13.11.2024 на розгляді був рапорт позивача від 10.11.2024 №Р-34118-24 про звільнення в запас у зв`язку із сімейними обставинами відповідно до глави ІV ст.26 ч. 5 п.3 пп «г» через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», мати особа з ІІ групи інвалідності та висновок ЛКК від 05.04.2024, що потребує постійного стороннього догляду. Комісія прийняла рішення відмовити позивачу у задоволенні рапорту, у зв`язку з ненаданням підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які могли б здійснювати догляд за матір`ю. Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що за обставин, які склались на час розгляду рапорту, відповідач мав своїм обов`язком надати оцінку документам щодо брата позивача, який проходить військову службу та відповідно не може здійснювати догляд за матір`ю. Ухвалюючи рішення, в частині його зобов`язального характеру, суд першої інстанції виходив з того, що відповідача слід зобов`язати повторно розглянути рапорт позивача про звільнення в запас з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з урахуванням висновків наведених у мотивувальній частині рішення суду. Спершу слід зазначити, що рішення суду першої інстанції оскаржено лише стороною позивача. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення відповідачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення суду першої інстанції лише в частині, в якій відмовлено у задоволенні позовних вимог. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Надаючи правову оцінку обставинам справи, з урахуванням доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024 строк дії режиму воєнного стану продовжувався. Частинами першою, другою статті 2 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону №2232-ХІІ). Згідно частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ розрізняють такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. У відповідності до п.п. г п. 3 ч.5 ст. 26 Закону №2232-XII під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах : через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Таким чином, підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, є зокрема, необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка потребує постійного догляду. При цьому умовами (підставами) для звільнення є те, що необхідність постійного догляду повинна підтверджуватися відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (1 умова), а також повинні бути відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд (2 умова). Відповідно до вимог ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Державні прикордонній службі України, затвердженому Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009). Згідно пункту 2 Положення № 1115/2009, громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом. Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби. Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням. Форма і порядок видачі службових та спеціальних посвідчень установлюється наказом Міністерства внутрішніх справ України. Розділ XII Положення № 1115/2009 регламентує питання звільнення з військової служби. Відповідно до пункту 265 Положення № 1115/2009, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: 1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; 2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби із виключенням з військового обліку. Розділ XIV Положення № 1115/2009 регламентує питання проходження військової служби та деякі питання виконання військового обов`язку в особливий період. Згідно пункту 305 Положення № 1115/2009, в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період. Згідно з підпунктом 1 пункту 307 Положення № 1115/2009, з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв`язку із визнанням їх за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до пункту 288 Положення № 1115/2009, у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України. Згідно пунктом 291 Положення № 1115/2009, військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами «а», «б» та «в» частини другої, пунктами «а», «б», «в», «д» та «е» частини третьої, підпунктами «а», «б», «в» та «г» пункту 1, підпунктами «а» та «б» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «ж» «к» та «л» пункту 1, підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «й» та «к» пункту 2, підпунктами «а» та «б» пункту 3 частини п`ятої, підпунктами «а», «б», «в», «ґ» та «і» пункту 1, підпунктами «а», «б» та «г» пункту 2, підпунктами «а» та «б» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Згідно пунктом 292 Положення № 1115/2009, наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу. Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання. Згідно пункту 294 Положення № 1115/2009, не допускається виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби через звільнення в період його тимчасової непрацездатності та в період перебування військовослужбовця у відпустці. Відповідно до п. 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними в справі доказами, позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тобто через такі сімейні обставини: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. До вказаного рапорту позивачем надано: копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №324/2 від 04.11.2024; копію паспорту ОСОБА_1 ; копію паспорту ОСОБА_2 ; копію довідки до акта огляду МСЕК ОСОБА_2 ; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про розірвання шлюбу; копію військового посвідчення ОСОБА_3 ; копію довідки про проходження військової служби ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію висновку ЛКК № 887 від 05.04.2024. Так, за результатами розгляду рапорту позивача прийнято рішення відмовити у його задоволенні, у зв`язку з ненаданням підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які могли б здійснювати догляд за матір`ю. Відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, не надав оцінку документам щодо брата позивача ОСОБА_3 , який є братом позивача та також перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ), що підтверджується довідкою від 31.07.2024 №2949, та відповідно не може здійснювати догляд за матір`ю. Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач неправильно оцінив долучені до рапорту позивача документи та передчасно дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано підтвердження факту наявності або відсутності інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд за його хворою матір`ю. Разом з тим, щодо способу захисту, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 245 КАС України.

1. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

2. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

4. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Колегією суддів встановлено, що за приписами Положення № 1153/2008 уповноваженою особою на прийняття та оголошення наказів про звільнення, а також розгляд рапортів, є командир (начальник) військової частини. Застосовуючи положення ч. 4 ст. 245 КАС України, окружний суд дійшов правильного висновку, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде зобов`язати відповідача розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 про звільнення зі служби з урахуванням оцінки суду, наданої спірним правовідносинам у цьому рішенні. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення та підстави його скасування відсутні. Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді: О.О. Беспалов А.Б. Парінов (повний текст постанови складено 29.09.2025р.)