Постанова 4857 № 260/5662/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5662/25 пров. № А/857/34401/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі за його позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, суддя у І інстанції Калинич Я.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення 04 серпня 2025 року, ВСТАНОВИВ : У липні 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі ВПВР) про визнання протиправною та скасування постанови від 01.07.2025 у виконавчому провадженні №78062715 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі №260/5662/25 у задоволенні вказаного позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що виконавче провадження №78062715 відкрито щодо примусового виконання виконавчого листа №260/3213/24, виданого 24.04.2025 про зобов`язання ГУ ПФУ перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», пунктів 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» з 09.04.2024року. Станом на дату винесення постанови про накладення штрафу (01.07.2025) рішення суду залишається невиконаним. Отже, у державного виконавця були наявні підстави для накладення на ГУ ПФУ штрафу у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ, яке просить таке скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог. Зазначає, що після набрання законної сили рішення суду у справі №260/3213/24 ГУ ПФУ в добровільному порядку виконало таке, а саме до стажу державної служби зараховані періоди роботи ОСОБА_1 , після чого його стаж державної служби станом на 02.03.2015 становить 28 років 06 місяців 12 днів. Проте, провівши розрахунок пенсії за віком згідно із Законом України «Про державну службу» встановлено, що розмір пенсії ОСОБА_1 буде становити 2361 грн, а станом на 09.04.2024 заявник отримує 11131,49 грн. Тому ОСОБА_1 було відмовлено в переведенні на пенсію державного службовця у зв`язку із зменшенням розміру пенсії стягувача після проведеного перерахунку. На запит відповідача ГУ ПФУ надало копію рішення про відмову у перерахунку пенсії стягувачу. Оскільки зобов`язальна частина рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №260/3213/24 не містила вимоги щодо обчислення пенсії державного службовця на підставі довідки №01-15/434 від 08.04.2024, скаржник вважає, що таке рішення виконано ГУ ПФУ згідно з нормами чинного законодавства та в межах покладених зобов`язань. Учасники, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта, виходячи із такого. Як встановлено судом, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №260/3213/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025, зобов`язано ГУ ПФУ перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», пунктів 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» з 09.04.2024. На підставі вказаного рішення Закарпатським окружним адміністративним судом було виготовлено виконавчий лист, який видано 24.04.2025. Головним державним виконавцем ВПВР Міснік Нелею Вячеславівною (далі державний виконавець) на підставі заяви стягувача винесено постанову від 15.05.2025 про відкриття виконавчого провадження №78062715 з виконання виконавчого листа №260/3213/24, виданого 24.04.2025 про зобов`язання ГУ ПФУ перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», пунктів 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» з 09.04.2024. 01.07.2025 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн, та зобов`язано виконати рішення суду. Одночасно зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність. Позивач не погоджується із прийняттям постанови від 01.07.2025 про накладення штрафу та звернувся до суду із адміністративним позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із приписами статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Як передбачено пунктами 1, 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (абзац 1 частини 4 статті 18 Закону № 1404-VІІІ). Згідно з частиною 4 статті 19 Закону № 1404-VІІІ сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Пунктами 1 та 6 частини 5 статті 19 Закону № 1404-VІІІ визначено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 8 статті 19 Закону № 1404-VІІІ). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (абзац 1 частини 6 статті 26 Закону № 1404-VІІІ). Як передбачено частиною 2 статті 63 Закону № 1404-VІІІ, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України Про виконавче провадження виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Частиною 1 статті 75 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Таким чином, виходячи з наведених норм, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. Як слідує з матеріалів справи, а саме з виконавчого листа №260/3213/24, виданого 24.04.2025 Закарпатським окружним адміністративним судом, на ГУ ПФУ покладено зобов`язання перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», пунктів 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» з 09.04.2024. Разом із тим, станом на дату винесення постанови про накладення штуфу (01.07.2025) рішення суду залишається невиконаним, оскільки позивачем не переведено ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу», пунктів 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» з 09.04.2024. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 268, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі № 260/5662/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Постанова у повному обсязі складена 26 вересня 2025 року.