Постанова Волинський апеляційний суд № 161/1655/25

Справа № 161/1655/25 Головуючий у 1 інстанції: Антіпова Т. А. Провадження № 22-ц/802/911/25 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 вересня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2025 року В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона народилася і на даний час проживає в АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначала, що ОСОБА_3 на момент смерті проживала сама за зазначеною адресою, заповіт від її імені в сільській раді не посвідчувався, дітей не мала. ОСОБА_3 є її рідною тіткою, оскільки батько ОСОБА_4 був рідним братом померлої ОСОБА_3 . Після смерті тітки ОСОБА_3 за місцем її фактичного проживання та реєстрації відкрилась спадщина на належне їй майно: житловий будинок 1970 року побудови загальною площею 25,0 кв. м та присадибну земельну ділянку площею 0,27га. На момент смерті тітки вона проживала по сусідству зі спадкодавцем і прийняла спадщину шляхом спільного ведення господарства з ОСОБА_3 . Позивач також вказувала, що 26 липня 2024 року вона звернулася до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Курти Н. В. щодо заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак нотаріус їй роз`яснив, що у встановлений законом строк нею заява про прийняття спадщини до нотаріальної контори не була подана, в інформації з Реєстру Луцької міської територіальної громади зазначено, що ОСОБА_3 проживала одна, в інформації з Реєстру Луцької міської територіальної громади про задеклароване ОСОБА_1 місце проживання з 14 листопада 1989 року по теперішній час зазначено місце реєстрації відмінне від місця реєстрації та проживання ОСОБА_3 , тому вона вважається такою, що пропустила строк для прийняття спадщини. Нотаріус рекомендував їй звернутися за вирішенням цього питання з відповідним позовом до суду. Крім того, зважаючи на відсутність правовстановлюючих документів, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та присадибну земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею в порядку спадкування як за спадкоємцем третьої черги за законом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною тіткою позивача ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину шляхом спільного ведення господарства з ОСОБА_3 . Звернувшись до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та присадибну земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 отримала відмову, яка мотивована відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Водночас скаржник не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що нотаріусом було роз`яснено позивачу право на звернення до суду із позовом про поновлення строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, так як для прийняття спадщини у позивача не було правовстановлюючих документів на згаданий житловий будинок. Оскільки позивач через відсутність у неї правовстановлюючих документів на спадкове майно не може оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку, тому її права підлягають захисту в судовому порядку шляхом визнання права власності на це майно. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Луцької міської ради Іщик В. А., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивач не надала жодних доказів, що ОСОБА_3 є її тіткою, та що її батько ОСОБА_4 був рідним братом померлої ОСОБА_3 . Позивач у своїх вимогах зазначала, що на момент смерті тітки ОСОБА_3 вона проживала по сусідству зі спадкодавцем і прийняла спадщину шляхом спільного ведення господарства з ОСОБА_3 . Однак, ЦК УРСР, який був чинний на момент смерті ОСОБА_3 , взагалі не містив такого поняття як прийняття спадщини шляхом спільного ведення господарства. Крім того, ЦК УРСР містив всього 2 черги спадкоємців, а племінники до неї не входили, відповідно позивач і не могла бути спадкоємцем. Навіть якщо врахувати положення п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, де вказано, що правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, то, згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Позивач не проживала разом із померлою ОСОБА_3 та пропустила більше як 29-річний строк для прийняття спадщини. Поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач не навела. Крім того, в матеріалах справи відсутня відмова нотаріуса про видачу позивачу свідоцтва про на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів. Представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, але у поданій апеляційній скарзі просив суд розглядати справу за його відсутності. Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи. Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а мотивувальну частину рішення суду належить змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, в решті рішення суду залишити без змін, виходячи з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 03 лютого 1995 року (а.с.8). Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй майно: житловий будинок 1970 року побудови загальною площею 25,0 кв. м та земельну ділянку площею 0,27 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з виписки з погосподарської книги с. Сирники за 1991-1995 роки Княгининівської сільської ради Луцького району Волинської області, згідно із записом в погосподарській книзі №32 (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) за домогосподарством, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , значиться житловий будинок 1970 року побудови загальною площею 25,0 кв. м., який рахується за головою домогосподарства ОСОБА_3 . За домогосподарством рахується земельна ділянка площею 0,27 га (а.с.11). Як вбачається з наданої старостою Княгининівського старостинського округу Валерієм Войнаровським інформації, згідно з відомостями погосподарської книги №32 с. Сирники Княгининівської сільської ради Луцького району Волинської області за 1991-1995 роки (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) місце проживання ОСОБА_3 до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . На момент смерті ОСОБА_3 проживала одна. Заповіт від ОСОБА_3 у сільській раді не посвідчувався. Відомості щодо спадкоємців відсутні (а.с.12). Позивач у своїх вимогах стверджувала, що є єдиною родичкою та спадкоємицею всього майна належного спадкодавцю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 26 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Курти Н. В. про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте отримала роз`яснення № 144/01-16 від 26 липня 2024 року, згідно з яким у встановлений законом строк заява про прийняття спадщини до нотаріальної контори позивачем не була подана, в інформації з Реєстру Луцької міської територіальної громади зазначено, що ОСОБА_3 проживала одна, в інформації з Реєстру Луцької міської територіальної громади про задеклароване ОСОБА_1 місце проживання з 14 листопада 1989 року по теперішній час зазначено місце реєстрації відмінне від місця реєстрації та проживання ОСОБА_3 , тому ОСОБА_1 вважається такою, що пропустила строк для прийняття спадщини. Нотаріус рекомендував ОСОБА_1 звернутися за вирішенням цього питання з відповідним позовом до суду (а.с.13, 14). Згідно з інформацією з Реєстру Луцької міської територіальної громади про задеклароване/зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 місце її проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10). ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом у своїх вимогах зазначала, що є племінницею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після її смерті прийняла спадщину, а саме житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом спільного ведення господарства зі спадкодавцем, однак не може оформити спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно. Крім того, вона пропустила встановлений законодавством строк для прийняття спадщини. Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не зверталася до суду з позовом про визнання поважними причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та про поновлення такого строку, з огляду на відсутність доказів звернення позивача до нотаріуса щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, а також доказів відмови нотаріуса у видачі такого свідоцтва. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові у цій справі, однак не може погодитися із мотивами, з яких суд виходив відмовляючи у позові. Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 1 ст. 5 ЦПК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України). Отже, судовому захисту підлягають лише порушене, невизнане або оспорюване право особи, а також її законний інтерес. Згідно зі ст. 524 ЦК УРСР, чинного на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим день, зазначений в ст.21 цього Кодексу. Згідно зі ст. 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (ст. 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини. Статтею 527 ЦК УРСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. Згідно зі статтями 529, 530 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що відповідно до вищенаведених правових норм племінники не входили до жодної із черг спадкоємців за законом, і взагалі не належали до числа спадкоємців за законом за ЦК УРСР, а тому ОСОБА_1 не могла бути спадкоємцем ОСОБА_3 , яка за твердженням позивача є її тіткою. Більше того, матеріали справи не містять доказів про те, що померла ОСОБА_3 є рідною тіткою позивача ОСОБА_1 , та що її батько ОСОБА_4 був рідним братом померлої ОСОБА_3 . Оскільки позивач ОСОБА_1 всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не довела належними, достатніми та достовірними доказами обставин, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме, що вона є племінницею померлої ОСОБА_3 та прийняла після її смерті спадщину шляхом спільного ведення господарства зі спадкодавцем, тому у пред`явленому позові належить відмовити саме з наведених підстав. Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у позові з тих підстав, що позивач не зверталася до суду з позовом про визнання поважними причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та про поновлення такого строку, не надала доказів звернення до нотаріуса щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, а також доказів відмови нотаріуса у видачі такого свідоцтва. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином мотивувальну частину рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2025 року у цій справі належить змінити та викласти її в редакції цієї постанови, в решті рішення суду залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2025 року у цій справі в частині мотивів відмови у позові змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя Судді: