Окрема думка ККС ВС № 583/5271/21

ОКРЕМА ДУМКА Судді Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 у провадженні № 51-2474 км 25 Постановою Верховного Суду від 24 вересня 2025 року, ухваленою колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30 листопада 2022 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 березня 2025 року стосовно ОСОБА_4 залишено без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення. Як суддя не погоджуюсь із вказаним рішенням більшості колегії суддів та висловлюю окрему думку з таких підстав. Зміст оскаржених судових рішень За вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30 листопада 2022 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 листопада 2020 року, та призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Сумський апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_4 - без змін. Вимоги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 посилалася на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просила скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування доводів своєї касаційної скарги, зокрема, наголошувала, що місцевий суд у своєму рішенні, в порушення положень ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не зазначив показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , не надав оцінки цим доказам та не мотивував, чому не прийняв їх до уваги, чим порушив засади презумпції невинуватості, забезпечення доведеності вини, права на захист та змагальності сторін. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими їх обґрунтовано Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Водночас наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тож суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, зокрема, не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Так, статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. За положеннями ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Частина 1 ст. 94 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ст. 22 КПК України). Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що захисник, зокрема, стверджувала, що місцевий суд у своєму рішенні, в порушення вимог КПК України, не зазначив показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Наголошувала, що останній у судовому засіданні вказував на відсутність наркотичних засобів у засудженого. Зазначене, на переконання касатора, могло вплинути на суть ухваленого вироку. З цього приводу вважаю за необхідне зауважити, що кримінальний процесуальний закон не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, таке джерело доказів відображається судом у тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні, що узгоджується зі сталою практикою Суду. Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що дійсно 23 листопада 2022 року місцевим судом безпосередньо у судовому засіданні були допитані свідки сторони захисту ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , проте оскаржуваний вирок місцевого суду не містить відомостей про дослідження показань цих свідків та надання їм правової оцінки відповідно до приписів ст. 94 КПК України, адже місцевий суд повинен був за своїм внутрішнім переконанням оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і до його компетенції не належить надання оцінки доказам з точки зору їхньої достовірності, то Верховний Суд позбавлений можливості самостійно виправити допущені місцевим судом порушення вимог КПК України. Вважаю, що вказане є підставою для скасування оскаржуваних рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1