Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/12552/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6651/25 Справа № 204/12552/24 Суддя у 1-й інстанції - Чапала Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В., секретар Лопакова А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності на квартиру (суддя першої інстанції Чапала Г.В., повний текст рішення складено 09 квітня 2025 року), В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності на квартиру, в якому просили визнати право спільної сумісної власності за позивачами, на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею - 51,26 кв.м, житловою площею 30,10 кв.м. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачі, та через свого представника ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, в якій вказано, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесу3аульного права, а також без з`ясування всіх обставин справи. Скарга мотивована тим, що рішенням державного реєстратора № 75663109 від 21.10.2024 відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду те, що державному реєстратору не вдалось отримати відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано до 01.01.2013. Відповідачем було повідомлено держаного реєстратора про те, що за наявними даними матеріалів технічної інвентаризації КП «Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг «Вугледарської міської територіальної громади», документи щодо квартири Позивачів, відсутні. Позивачі як на підставу своїх вимог посилались не на втрату документа, який посвідчує їх право власності на квартиру, а на невизнання з боку держави, в особі органів місцевого самоврядування, їх права власності, через втрату архівів БТІ. Позивачі не мають можливості подати заяву про надання компенсації, так як в них відсутні відомості про реєстрацію права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав. ОСОБА_5 , просила рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив. Представник позивачів адвокат Грицькевич Г.С., у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її у повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , виданого 13 червня 1996 року Управлінням житлового-комунального господарства Вугледарської міської ради народних депутатів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа якої складає 51, 26 кв. м. (а.с. 25). Право власності на вищевказану квартиру, відповідно до наявної у матеріалах справи копії реєстраційного напису, було зареєстроване 02.08.1996 року Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та записане в реєстрову книгу №5/5-180 за реєстровим номером №674 (а.с. 26). Загальна характеристика та технічна характеристика квартири АДРЕСА_3 Радянська), буд. 5 міститься у Технічному паспорті на зазначену квартиру, копію якого також долучено до матеріалів справи (а.с. 27-28). У судовому засіданні у суді першої інстанції. представник позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 адвокат Грицькевич Г.С. підтвердила наявність оригіналів зазначених правовстановлюючих документів у позивачів, та зазначила, що вказані оригінали були пред`явлені ними державному реєстратору у процесі звернення до нього. З поданої позовної заяви убачається, що оригінал правовстановлюючого документу на вказану квартиру, а саме: свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , виданого 13 червня 1996 року Управлінням житлового-комунального господарства Вугледарської міської ради народних депутатів, зареєстрованого 02.08.1996 року Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та записаного в реєстрову книгу №5/5-180 за реєстровим номером №674, знаходиться у позивачів і не втрачений ними. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Згідно частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Частиною першою статті 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до ст. 391 ЦК України - Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Відповідно до положень ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України). Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. До статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним. Як вбачається з положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права. Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Відповідно до частини 3статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Вугледар, Волноваського району Донецької області, віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України. Пунктами 2, 4 статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Відповідно до п. 1.4. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.95 N 56, які визначали порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і були спрямовані на забезпечення визнання та захисту цих прав, станом на серпень 1996 року, діяли на всій території України і були обов`язковими для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності, державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна здійснювали державні підприємства бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до приписів ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Положеннями ст.ст. 77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не приймає до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України. Згідно з частиною четвертою, п`ятою статті 11 Закону № 1207-VII набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України. Як вже було встановлено місцевим судом та підтверджено матеріалами справи, що на підставі свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , виданого 13 червня 1996 року Управлінням житлового-комунального господарства Вугледарської міської ради народних депутатів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа якої складає 51, 26 кв. м. (а.с. 25). Право власності на вищевказану квартиру, відповідно до наявної у матеріалах справи копії реєстраційного напису, було зареєстроване 02.08.1996 року Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та записане в реєстрову книгу №5/5-180 за реєстровим номером №674 (а.с. 26). Загальна характеристика та технічна характеристика квартири АДРЕСА_3 Радянська), буд. 5 міститься у Технічному паспорті на зазначену квартиру, копію якого також долучено до матеріалів справи (а.с. 27-28). Оригінал правовстановлюючого документу на вказану квартиру, а саме: свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , виданого 13 червня 1996 року Управлінням житлового-комунального господарства Вугледарської міської ради народних депутатів, зареєстрованого 02.08.1996 року Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та записаного в реєстрову книгу №5/5-180 за реєстровим номером №674, знаходиться у позивачів і не втрачений ними. Позивачі не мають можливості подати заяву про надання компенсації, так як в них відсутні відомості про реєстрацію права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав. Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України та статей 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. У відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визначення його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. З копії рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 7566310 від 21 жовтня 2024 року, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що державним реєстратором не отримано протягом 30 робочих днів на запит документів та/або інформації, необхідної для державної реєстрації прав, оскільки такі дані БТІ відсутні, у зв`язку з їх незбереженням. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 78 ЦПК України та відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням того, що позивачами належними та допустимим доказами, а саме правовстановлюючими документами підтверджено права власності на квартиру, однак враховуючи ту обставину, що через відсутність відповіді на запит, державним реєстратором 21 жовтня 2024 року було прийнято відмову у проведенні реєстраційних дій, апеляційний суд вважає, що за позивачами необхідно визнати право спільної сумісної власності, на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею - 51,26 кв.м, житловою площею 30,10 кв.м. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до приписів ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15- 9 ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12- 52гс20). Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, а отже апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись статтями, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 задовольнити. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 рокускасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області про визнання права власності на квартиру задовольнити. Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , та ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею - 51,26 кв.м, житловою площею - 30,10 кв.м. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2025 року. Головуючий-суддя О.В. Халаджи