Постанова 4856 № 600/6834/23-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/6834/23-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір Віталіна Олександрівна Суддя-доповідач - Сапальова Т.В. 25 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, у якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2022р. по 11.02.2023р. (шість місяців - 180 календарних днів); - стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2022р. по 11.02.2023р. (шість місяців - 180 календарних днів) в розмірі 85 755,60грн (вісімдесят п`ять тисяч сімсот п`ятдесят п`ять гривень шістдесят копійок). Позов обґрунтований тим, що при звільненні позивача з військової служби відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019-2021 року у кількості 76 діб. На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі №600/4145/22-а відповідачем проведено її виплату лише 06.10.2023р. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022р. по 11.02.2023р. (шість місяців - 180 календарних днів). Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року позов задоволено частково, а саме: - визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2022р. по 15.02.2023р. (шість місяців - 184 календарних дні); - зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2022 по 15.02.2023 (шість місяців - 184 календарних дні) в розмірі 36192,16 (тридцять шість тисяч сто дев`яносто дві) грн 16 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернівецької області на посаді поліцейського офіцера громади сектору превенції Дністровського районного відділу поліції ГУНП та з 15.08.2022р. був звільнений за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (наказ від 03.08.2022 № 209 о/с). Головним управлінням Національної поліції в Чернівецькій області при звільненні позивача не здійснено нарахування та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019-2021рр. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність ГУНП в Чернівецькій області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті йому під час звільнення компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019-2021 роки у кількості 76 діб, звернувся до суду з позовом. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі №600/4145/22-а визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019-2021 роки у кількості 76 діб; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019-2021 роки у кількості 76 діб. 06.10.2023р. відповідачем на виконання рішення суду №600/4145/22-а виплачено позивачу компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019-2021 роки в сумі 36853,98грн, що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку позивача з відміткою призначення платежу "відшкодування по рішенню суду по справі №600/4145/22-а від 20.04.2023р. компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки" (а.с.36). Позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача щодо непроведення нарахування та виплати грошового забезпечення (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2022 по 11.02.2023. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 06.10.2023 року, тому у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв`язку із чим звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 36192,16 грн, у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019-2021 роки у кількості 76 діб. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Так, за змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частинами 2, 3 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. При цьому, статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100). Вирішуючи зазначений спір, суд першої інстанції враховував, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Також застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та визначити суму, яка підлягає сплаті. Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Таким чином, затримка розрахунку при звільненні, з урахуванням норм ст. 117 КЗпП, за період з 16.08.2022 року по 15.02.2023 року становить 184 календарних дні. Як встановлено судом, відповідачем при звільненні позивача - 15.08.2022, не виплачено всіх належних йому сум, а виплачено лише на виконання рішення суду 06.10.2023, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Таким чином, оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц), періодом прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні є - з 16.08.2022 по 06.10.2023, проте розрахунок належної до виплати суми з урахуванням положень статті 117 КЗпП України має здійснюватися за шість місяців. Згідно з довідкою наявної в матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 504,35 грн. Таким чином, сума середнього заробітку, яка підлягала б стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП не більш як за шість місяців з 16.08.2022 року по 15.02.2023 року, складає 92 800,40 грн (504,35х184). Між тим, суд першої інстанції визначив в рішенні суму середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачу у розмірі 36192,16 грн, а позивач не оскаржував в апеляційному порядку встановлену судом суму середнього заробітку. Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц про застосування принципу співмірності, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". Указані висновки викладено у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22. У вказаній постанові Судова палата зазначила, що із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку лише за шість місяців, Судова палата вирішила, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц принцип співмірності, до правовідносин, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", не є можливим. З викладеного вбачається, що до розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який охоплюється періодом з 19 липня 2022 року, не підлягають застосуванню принципи співмірності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду по справі № 380/10158/24 від 08 травня 2025 року. Відтак підстав для застосування принципу співмірності до обмеженої 6 місяцями суми виплати коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, а відтак і задоволення апеляційної скарги, немає. Однак, в контексті висновків за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів зазначає про правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанови Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22). У контексті наведеного, колегія суддів наголошує, що позивач рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог в задоволенні яких було відмовлено, у межах цього апеляційного провадження, не оскаржує, а отже позивач погодився із визначеною судом першої інстанції сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку. Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення до суду колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки остаточний розрахунок при звільненні відповідачем було здійснено 06.10.2023, а з позовом позивач звернувся до суду 16.10.2023 (позов подано засобами поштового зв`язку). Тобто строк звернення, визначений у статті 122 КАС України, щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку позивачем не пропущений. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2022 по 15.02.2023, а тому правомірно зобов`язано стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період у розмірі 36192,16 грн. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.