Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/31541/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2025 р. Справа № 520/31541/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.02.25 по справі № 520/31541/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 , апелянт ) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просив: -визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого йому нараховувалася та виплачувалася грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII; - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік, передбачену пунктом 1 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", з врахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; - визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого йому нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII; - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік, передбачену пунктом 1 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", з врахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2024 відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції про правомірність не включення у розрахунок грошової допомоги для оздоровлення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (далі Постанова № 168). На думку апелянта, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення. Апелянт зазначив, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі-Постанова №889), є аналогічною додатковій винагороді, передбаченій Постановою №168. На його думку, такі виплати відносяться до винагород, тобто мають однакову природу, нараховуються та виплачується на підставі щомісячних наказів командира військової частини, виплачуються військовослужбовцям щомісячно, тобто входять у місячне грошове забезпечення військовослужбовців. На підтвердження своїх доводів апелянт посилався на постанов Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, від 10.11.2021 у справі №825/997/17. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зроблені ним у постановах від 21.12.2023 у справі №200/193/23 , від 25.01.2024 у справі №560/1216/23, Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 21.09.2023 у справі №260/3564/22, зазначив, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення , яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні. Вказав на те, що додаткова грошова винагорода при проходженні ним військової служби у 2022 році у в/ч НОМЕР_1 мала щомісячний (систематичний) характер, тому підстави вважати таку винагороду не постійною складовою грошового забезпечення відсутні. Крім того, з огляду на виплату такої винагороду щомісячно, в тому числі й у місяці отримання ним грошової допомоги для оздоровлення, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, входить до складу місячного грошового забезпечення для обрахунку грошової допомоги для оздоровлення. Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024 по справі № 420/30624/23. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. У період з 01.03.2019 по 02.01.2024 ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 (а.с.39,17). Відповідно до витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 №2 від 02.01.2024 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.01.2024 (а.с.17). Згідно з карткою особового рахунку про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за 2022 рік, йому була виплачена додаткова винагорода під час дії воєнного стану: у лютому 2022 року-29599,67 грн, у березні 2022 року-5806,00, з квітня по грудень 2022 року- 30000,00 грн . Крім того, у квітні 2022 року ОСОБА_1 була виплачена грошова допомога на оздоровлення у розмірі 20183,70 грн (а.с.34). Відповідно до картки особового рахунку про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за 2023 рік, йому була виплачена додаткова винагорода під час дії воєнного стану: з січня по квітень 2023 року- 30000,00 грн, у травні 2023 року- 17419,35 грн. Крім того, у лютому 2023 року ОСОБА_1 була виплачена грошова допомога на оздоровлення у розмірі 32158,70 грн (а.с.35). Відповідачем не заперечується факт виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки без урахування додаткової винагороди , передбаченої Постановою №168. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, відноситься до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, має тимчасовий характер (виплачується виключно на період дії воєнного стану в Україні та за певних умов), тому вона не підлягає врахуванню при розрахунку грошової допомоги для оздоровлення. Таким чином, виплата позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки без включення до складу суми її обчислення додаткової винагороди відповідає чинному правовому регулюванню, що свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Приписами частини 5 статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ). Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до частини 2-3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Згідно з абз. 1 та 2 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Колегія суддів зазначає, що частина 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ є бланкетною, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець, зокрема, делегував Міністру оборони України. Відповідно такими нормативно-правовими актами є: постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) та Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260). Пунктом 2 Постанови №704, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу, окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення; Порядок № 260, встановлює механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам. Відповідно до пункту 2 розділу І порядку № 260 грошове забезпечення, зокрема, включає:1) щомісячні основні види грошового забезпечення; 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги. Пунктом 16 розділу І порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №

168. Так, згідно з пунктом 1 Постанови №168 на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови. Пункт 5 Постанови №168 визначає, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022. З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України надіслана телеграма від 25.03.2022 № 248/1298, пункт 2 якої передбачає, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах: 100 000 грн - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах); 30 000 грн - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби). Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168: - в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 грн щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць». Отже, додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за наявності певних умов, а саме: на період дії воєнного стану; пропорційно часу участі у відповідних заходах. Таким чином, за відсутності принаймні однієї із вказаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється. Колегія суддів звертає увагу, що у розділі XXIII "Виплата грошової допомоги для оздоровлення" Порядку № 260 в редакції Наказу Міністерства оборони № 180 від 01.06.2020 зазначено: "6. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.". Отже, Порядком № 260 встановлено, що при розрахунку грошової допомоги для оздоровлення не враховуються винагороди і, відповідно, додаткова винагорода встановлена Постановою №168. Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України -право установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення. За такого правового регулювання колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2022 та за 2023 роки без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, відповідач діяв правомірно. Дані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду викладеною у постановах: від 08.08.2024 у справі №240/26703/23, від 20.08.2024 у справі №420/693/23 . Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо застосовності правового підходу, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, правовідносини в якій виникли з приводу обчислення розміру пенсії, оскільки сформовані у цій справі висновки стосуються пенсійного забезпечення, а отже, не є релевантним до спірних правовідносин. Колегія суддів також не бере до уваги посилання апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені ним у постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17, оскільки у вказаній справі та розглядуваній справі відрізняються фактичні обставини справи, що не є подібними до справи, що розглядається. Правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22 та Верховного Суду у постановах : від 21.12.2023 у справі №200/193/23, від 25.01.2024 у справі №560/1216/23 колегія суддів до уваги не приймає як не релевантні, оскільки предмет та підстави позову у зазначених справах та справі, що переглядається,- різні. Посилання апелянта на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі №420/26304/23 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Інші доводи апеляції висновків суду першої інстанції не спростовують. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року по справі № 520/31541/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк