Постанова Київський апеляційний суд № 359/7815/24

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 2 вересня 2025 року місто Київ справа № 359/7815/24 апеляційне провадження № 22-ц/824/9395/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Головачова Я.В., суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О., за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Борця Є.О. від 28 березня 2025 рокуу справі за позовом виконувача обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У липні 2024 року виконуючий обов`язки керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА), посилаючись на те, що рішенням Щасливської сільської ради від 24 лютого 2004 року № 153-12-16-XXIV припинено право ДП "Бориспільський лісгосп" на користування земельною ділянкою, площею 10,0 га, та передано цю земельну ділянку до земель запасу Щасливської сільської ради. Рішенням Щасливської сільської ради від 27 травня 2010 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян, в тому числі ОСОБА_2 , для ведення особистого селянського господарства в с. Проліски Бориспільського району. 27 серпня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. У такий спосіб ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021, що знаходиться в селі Проліски Бориспільського району. Рішенням Щасливської сільської ради від 21 березня 2013 року було затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, приватизованою ОСОБА_2 , з ведення особистого селянського господарства на цільове призначення під будівництво готельно-ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту. 11 травня 2018 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужила ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. На підставі заяви ОСОБА_3 від 17 січня 2020 року здійснений поділ земельної ділянки, в результаті якого створена земельна ділянка, площею 0,6 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0025, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташована в селі Проліски Бориспільського району. 27 січня 2020 року ОСОБА_4 , діючи від імені та в інтересах ОСОБА_3 , уклав з громадянином США ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,6 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0025. 4 березня 2024 року громадянин США ОСОБА_6 , діючи від імені та в інтересах ОСОБА_7 , уклав з відповідачем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, площею 0,6 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0025. Позивач зазначає, що на час виникнення правовідносин питання припинення права ДП "Бориспільський лісгосп" на користування земельною ділянкою, площею 10 га, відносилось до повноважень КМУ, а не Щасливської сільської ради, а також органи лісового господарства не надавали згоду на переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства. Придбана відповідачем земельна ділянка повністю накладається на землі лісогосподарського призначення. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Верховним Судом встановлено, що земельна ділянка перебувала у державній, а не комунальній власності, та відносилася до земель лісового фонду. Щасливська сільська рада не мала повноважень на передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а також на зміну її цільового призначення, не пов'язаного з веденням лісового господарства. Оскільки приватизована ОСОБА_2 земельна ділянка була залісненою, то остання не могла не знати про очевидну незаконність набуття у власність такої земельної ділянки. У зв`язку з цим земельна ділянка, площею 0,6 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0025, яка була створена в результаті поділу земельної ділянки, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021, незаконно придбана у власність відповідачем ОСОБА_1 . Посилаючись на викладене, позивач просив суд витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3220888000:03:001:0025, площею 0,6 га. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2025 року позов виконувача обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,6 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0025, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташовану в селі Проліски Бориспільського району. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури витрати на сплату судового збору в сумі 45 398 грн 31 коп. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021, в результаті поділу якої утворилася спірна земельна ділянка, площею 0,6 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0025, відноситься до земель лісового фонду, що встановлено у справі № 359/3373/16-ц, а тому не могла бути відведена у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства, та в подальшому поділена і відчужена на користь ОСОБА_1 . Наведене є достатньою підставою для витребування спірної земельної ділянки від останнього власника. При цьому задоволення позову не призведе до надмірного індивідуального тягаря для відповідача та є цілком співрозмірним заходом допущеному ним свавільному порушенню земельного законодавства. Відхиляючи доводи відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що такий строк позивачем не пропущено, оскільки з позовом у даній справі прокурор звернувся протягом трьох років з дня ухвалення судового рішення Верховним Судом про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 незаконно набутої у власність ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 203, 215, 658 ЦК України та як наслідок дійшов помилкового висновку про те, що відповідач набув у власність земельну ділянку незаконно. Зокрема, судом не враховано, що договір купівлі-продажу від 27 січня 2020 року, на підставі якого ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку ОСОБА_8 , не визнано судом недійсним, як і не визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, а відтак позивач не довів, що право власності на земельну ділянку у попереднього власника було відсутнім. Суд проігнорував, що Щасливська сільська рада на той час мала всі повноваження та законно припинила право ДП "Бориспільський лісгосп" на користування земельною ділянкою. Зазначає, що прокурор подав позов після спливу позовної давності. Пропуск прокурором строку позовної давності підтверджується тим, що прокурор вже неодноразово звертався до суду з позовами про оспорювання законності припинення права користування ДП "Бориспільський лісгосп" земельною ділянкою та подальше набуття земельних ділянок у власність фізичними особами, залишаючи при цьому предметом спору безпосередньо земельну ділянку, а змінюючи лише сторін та підстави позову. Вперше з позовом прокурор звернувся в грудні 2014 року і відповідно з цього часу він міг довідатися про порушення своїх прав. Крім цього, зазначає, що відомості про те, що набувачем спірної земельної ділянки стала сільська рада мали бути відомі прокурору ще 9 грудня 2010 року з листа № 02-09-1779, коли Щасливська сільська рада надіслала заступнику Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області разом з копіями рішень сесій сільради, стосовно земельних питань, прийнятих у 2010 року. На думку скаржника, дані обставини вказують на те, що прокурор пропустив строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки, оскільки набув право власності на неї у встановленому законом порядку від особи, яка мали право на її відчуження у спірний період, а тому підстави для витребування земельної ділянки відсутні. Відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки, не мав можливості за зовнішніми ознаками землі, місця її розташування, встановити, що земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду. Також вказує, що у прокурора відсутні повноваження на звернення до суду з даним позовом, оскільки він звернувся в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, яка є державним підприємством. Прокурор не наділений повноваженнями звертатися до суду з позовом в інтересах державного підприємства. 2 липня 2025 року від ОСОБА_1 надійшли доповнення до апеляційної скарги, які прийняті ухвалою Київського апеляційного суду від 7 липня 2025 року. В доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції проігнорував преюдиційність фактів у справі № 359/12541/14 (рішення від 14 квітня 2015 року), а саме встановлено, що Щасливська сільська рада мала повноваження припинити у 2004 році право ДП "Бориспільський лісгосп" користуватися земельними ділянками і вже тоді прокурор пропустив строк позовної давності (три роки з моменту реєстрації права власності на землю). Натомість суд поклав в основу оскаржуваного рішення обставини встановлені у рішенні по справі № 359/3373/16-ц, але таке рішення не вступило в законну силу, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 7 лютого 2023 року зупинено провадження. Також суд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, не врахував, що ОСОБА_1 не був її учасником, а отже встановлені факти в цій справі не є преюдиційними в силу частини 4 статті 82 ЦПК України. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Учасники справи відзиви на апеляційну скаргу до суду не подали. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання Прокурор Батюк І.В. у суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити рішення суду без змін. Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що рішенням Щасливської сільської ради № 153.12-16-XXIV від 24 лютого 2004 року припинено право ДП "Бориспільський лісгосп" на користування земельною ділянкою, площею 10 га, та передано цю ділянку до земель запасу Щасливської сільської ради. Рішенням Щасливської сільської ради № 1052-35-V від 27 травня 2010 року був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ряду громадян, в тому числі і ОСОБА_2 , земельної ділянки площею 0,99 га для ведення особистого селянського господарства селі Проліски Бориспільського району. 27 серпня 2010 року ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯП № 008264, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану в селі Проліски Бориспільського району. Рішенням Щасливської сільської ради № 1606-24-VІ від 21 березня 2013 року затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, приватизованої ОСОБА_2 , з ведення особистого селянського господарства на будівництво готельно-ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту. Рішенням РС Бориспільського МРУЮ Київської області № 1856869 від 22 квітня 2013 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,99 га, кадастровий номер 3220888000:03:001:0021 з цільовим призначенням під будівництво готельно-ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту, розташовану в селі Проліски Бориспільського району. 11 травня 2018 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_2 відчужила у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,99 га, кадастровий номер 3220888000:03:001:0021 з цільовим призначенням під будівництво готельно-ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту, розташовану в селі Проліски Бориспільського району. На підставі заяви ОСОБА_3 від 17 січня 2020 року був здійснений поділ земельної ділянки площею 0,99 га, кадастровий номер 3220888000:03:001:0021 з цільовим призначенням під будівництво готельно-ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту, в результаті якого була створена земельна ділянка, площею 0,6 га, з кадастровим 3220888000:03:001:0025, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташованої в селі Проліски Бориспільського району. 27 січня 2020 року ОСОБА_9 , діючи від імені та в інтересах ОСОБА_10 , уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким до останнього перейшла у власність земельна ділянка, площею 0,6 га, з кадастровим 3220888000:03:001:0025, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташованої в селі Проліски Бориспільського району. 4 березня 2024 року ОСОБА_11 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого до відповідача перейшла у власність спірна земельна ділянка, площею 0,6 га, з кадастровим 3220888000:03:001:0025. Великою Палатою Верховного Суду за результатами розгляду справи № 359/3373/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ТОВ "Березова роща", ТОВ "Сілквей комунікейшн", ТОВ "Зелена садиба", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , РС Бориспільського МРУЮ, ГТУЮ в Київській області, ПН БРНО Мурга С.Г., про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об'єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння 23 листопада 2021 року прийнято постанову, якою, окрім іншого, визнано недійсним рішення РС Бориспільського МРУЮ Київської області від 22 квітня 2013 року № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 та витребувано на користь держави з володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,99 га, кадастровий номер 3220888000:03:001:0021. Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Також, відповідно до статті 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 ЗК України). Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового Кодексу України). Відповідно до статті 7 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), усі ліси в Україні є власністю держави. Згідно зі статтею 84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт "г" ч. 4 статті 84 ЗК України). Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель лісогосподарського призначення. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам і організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів для потреб мисливського господарств, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт (стаття 57 ЗК України, стаття 9 ЛК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Стаття 56 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачала обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та у визначених законом випадках надання таких земель у користування. Так, громадянам і юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатн6о або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення, загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (частини 2, 3 статті 56 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у власність громадянам і юридичним особам, законодавство не містить. Крім того, згідно зі статтями 21, 42 ЛК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використання лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано в статті 149 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Таким чином, рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою має право приймати відповідний орган державної влади. Згідно з частинами 3, 5, 9 статті 149 ЗК України, сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною 9 цієї статті, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи, площею 10 га. Розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по розпорядженню землями державної та комунальної власності визначено відповідно до положень статей 118, 122, 123, 124 ЗК України. Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зокрема, власник має право витребувати своє майно як з чужого незаконного володіння, так і від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України). Як вбачається з копії листа ВО "Укрдержліспроект" № 483 від 11 грудня 2015 року, земельні ділянки, серед яких земельна ділянка з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021, в результаті поділу якої в подальшому утворена спірна земельна ділянка, згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року накладаються на землі лісогосподарського призначення - квартал 1 Вишеньківського лісництва ДП "Бориспільський лісгосп". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року, про яку згадувалося вище, встановлено обставини, що земельна ділянка, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 відносилась до земель лісового фонду та Київське обласне управління лісового фонду та мисливського господарства не надавало згоду на переведення даної земельної ділянки з категорії лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства, а відтак Щасливська сільська рада не мала повноважень на зміну цільового призначення земельної ділянки та передачу її у власність ОСОБА_2 . Надавши належну оцінку вказаним доказам та застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що земельна ділянка, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 відносилась до земель лісового фонду та не могла бути відведена у приватну власність громадян зі зміною її цільового призначення, відмінного від лісогосподарського, а тому утворена в результаті поділу даної земельної ділянки спірна земельна ділянка, площею 0,6 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0025 підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (останнього набувача). Колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був учасником в справі № 359/3373/16-ц і зв`язку з цим встановлені в цій же справі, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року, обставини в силу вимог частини 4 статті 82 ЦПК України не є преюдиціальними. Відповідач неправильно тлумачить положення частини 4 статті 82 ЦПК України. Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Оскільки прокурор є позивачем у даній справі, що переглядається, а також позивачем у справі № 359/3373/16-ц, яка переглядалася касаційним судом, то обставини, встановлені рішенням суду в тій іншій справі не підлягають доказуванню. Крім того, у справі, яка переглядалася касаційним судом, учасником було ДП "Бориспільський лісгосп", яке є філіалом ДСГП "Ліси України", що є учасником даної справи, яка переглядається. Посилання скаржника на те, що судове рішення в справі № 359/3373/16-ц не набрало законної сили, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 7 лютого 2023 року зупинено провадження, не заслуговують на увагу судової колегії. Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц скасовано постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння ОСОБА_12 та ОСОБА_13 земельних ділянок і лише в цій частині справу направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції саме в цій частині і зупинено розгляд, в іншій частині позовних вимог, зокрема до ОСОБА_2 , судове рішення касаційного суду набрало законної сили та є остаточним. Також не заслуговують на увагу судової колегії посилання скаржника на те, що підлягають врахуванню преюдиційні факти, встановлені в рішенні суду від 14 квітня 2015 року в справі № 359/12541/14, де, як вказує скаржник встановлено: Щасливська сільська рада мала повноваження припинити право користування ДП "Бориспільський лісгосп" земельними ділянками у 2004 році; прокурор вже тоді пропустив строк позовної давності. Колегія суддів дослідила зміст рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2015 року в справі № 359/12541/14 та встановила, що судом не було встановлено обставин того, що Щасливська сільська рада мала повноваження припинити право користування ДП "Бориспільський лісгосп" земельними ділянками у 2004 році. Так, у рішенні від 14 квітня 2015 року в справі № 359/12541/14 суд зазначив, що погоджується із доводами відповідача та третіх осіб, що зі змісту рішення Щасливської сільської ради від 24 лютого 2004 року вбачається, що припиняючи право користування земельною ділянкою Бориспільським держлісгоспом, її було залишено у запасі земель сільської ради, як зелені насадження з метою розширення меж села та влаштування територій для зон відпочинку територіальних громад сіл, у зв`язку із чим в розумінні статті 55 ЗК України (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) до земель лісогосподарського призначення можуть не належати землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника щодо наявності у Щасливської сільської ради повноважень на припинення у ДП "Бориспільський лісгосп" права користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення та відведення такої землі у приватну власність зі зміною цільового призначення. Обставини відсутності у сільської ради відповідних повноважень підтверджується і вище наведеними положеннями земельного та лісового законодавства. Доводи скаржника про те, що обставини про пропуск позивачем строку позовної давності було встановлено ще у рішенні суду від 14 квітня 2015 року в справі № 359/12541/14 і такі обставини не підлягають доказуванню в даній справі, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набув у власність в березні 2024 року, а з позовом про витребування такої земельної ділянки прокурор звернувся до ОСОБА_1 у липні 2024 року. Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, земельну ділянку, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 в результаті поділу якої було створено спірну земельну ділянку, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 лише 23 листопада 2021 року. З наступного дня розпочався трирічний строк позовної давності. Перебіг цього строку підлягав закінченню 23 листопада 2024 року, а як вбачається з матеріалів справи з позовом прокурор звернувся 25 липня 2024 року, тобто до закінчення трирічного строку позовної давності. Тому доводи відповідача про пропуск прокурором строку позовної давності не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. У вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц сформульовано правову позицію про те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Визнання недійсним державного акта теж не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння. Таким чином, є недоречними доводи скаржника про ігнорування судом першої інстанції судового рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_32 , та державного акту на право власності на цю земельну ділянку. Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема відсутності повноважень у прокурора на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Бориспільська районна державна адміністрація Київської області є органом державної влади. З наведеного слідує, що прокурор має право звертатися до суду з позовом в інтересах Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, а відтак є надуманими посилання скаржника на те, що Бориспільська РДА це державне підприємство. Доводи апеляційної скарги, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і задоволення позову є втручанням у право на мирне володіння майном, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне. Верховний Суд в постанові від 2 лютого 2022 року в справі № 202/3508/20, надаючи оцінку пропорційності втручання у мирне володіння майном, дійшов наступного правового висновку. Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і "майном". Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України"). Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. У даній справі правовідносини пов`язані з вибуттям лісових земель державної власності у приватну власність для інших цілей, ніж визначені законом, а тому втручання у право власності фізичної особи шляхом задоволення позовної вимоги про витребування земельної ділянки безумовно становить "суспільний", "публічний" інтерес. Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідачів відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України. Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що земля перебуває у межах лісогосподарства, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його, відповідача, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів. Більш того, відповідач, проявивши розумну обачність, також міг і повинен був знати про те, що існує остаточне судове рішення яким витребувано земельну ділянку з незаконного чужого володіння у попереднього власника. За таких обставин, колегія суддів вважає, що задоволення позову про витребування майна з володіння відповідача не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, рішення від 10 лютого 2010 року). Враховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: