Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 129/489/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 129/489/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дєдов С.М. Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 23 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Гайсинського районного суду Вінницької області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 з наступними позовними вимогами: - визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №605 від 19 листопада 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 Кодексу України та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень. - провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Позивач також просив суд поновити пропущений строк для оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення №605 від 19 листопада 2024 року. Відповідно до ухвали Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві з усіма доданими до неї документами на підставі пунктів 1 та 9 частини 4 статті 169 КАС України. Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та ухвалити постанову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. З урахуванням вимог ст. 311, ч. 2 ст. 312, КАС України, апеляційний суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Повертаючи позовну заяву позивача, суд першої інстанції визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивача, виходячи з наступного. Положеннями статті 289 КУпАП передбачено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, водночас, в разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Як вже зазначено вище, строк звернення до суду відповідно до ч.2 ст.122 КАС України обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: - день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; - день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; - день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; - день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Доказами, які свідчать про день, коли особа дізналася про порушення своїх прав, є розписка про одержання рішення, докази відправки та отримання кореспонденції, акт про відмову одержати документ (надати пояснення), довідки, складені особами, у випадках, передбачених законом. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: - особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; - рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; - про порушення її прав знали близькі їй особи. При цьому, застосоване у ч.2 ст.122 КАС України словосполучення «повинна була дізнатися» не є тотожнім за змістом словосполученню «мала можливість дізнатися». Так, апелянт наполягає на тому, що оскаржувана постанова винесена відповідачем у відсутність ОСОБА_1 19 листопада 2024 року, та отримана захисником позивача адвокатом Татаржинським М.В. 27 січня 2025 року. Таким чином, останній день десятиденного строку на оскарження постанови, на думку позивача припадає на 06.02.2025 року. Тобто, подавши позовну заяву 05.02.2025 року, позивачем було дотримано строків передбачених КУпАП щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому, з мотивувальної частини позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що ОСОБА_1 був присутній під час складання відносно нього протоколу №605 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, 05.11.2024 р., що засвідчено записом та його особистим підписом. Також позивач заявив клопотання про розгляд вказаного протоколу 19.11.2024 у його відсутність, що також засвідчено відповідним записом та особистим підписом позивача. Крім того, відповідно до знімку екрану про трекінг поштового відправлення, оскаржувану постанову в справі про адміністративне правопорушення №605 від 19 листопада 2024 року, ОСОБА_1 отримав 16.12.2024 року, яке йому вручено особисто. Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Відповідно до ч.1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. За таких встановлених обставин, розглянувши клопотання про поновлення пропущеного строку, враховуючи відсутність доказів неможливості звернення позивача із даним адміністративним позовом в межах визначених законом строків, суд першої інстанції визнав його не обґрунтованим, а доводи, викладені у ньому безпідставними, тому відмовив у поновленні строку на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення. На виконання вимог суду, 17.03.2025 року представник позивача подав заяву в якій зазначив, що під час складання та винесення відносно нього протоколу № 605 від 05.11.2024 року, позивачем були проставлені підписи там, де йому вказали працівники ТЦК. Оскаржувана постанова № 605 від 19.11.2024 року була винесена відповідачем за відсутності позивача, що відповідно до приписів КУпАП є однією з підстав для скасування такої постанови. З приводу отримання протоколу та оскаржуваної постанови засобами поштового зв`язку 16.12.2024 року, позивач зазначає, що він не отримував цього листа. Про оскаржувану постанову №605 від 19.11.2024 року позивач дізнався з листа відповіді відповідача №806 від 20.01.2025 року на адвокатський запит представника, який було отримано 27.012025 року. Даний факт підтверджується трек-номером на конверті поштового відправлення, що містив відповідь відповідача №806 від 20.01.2025 року, протокол №605 від 05.11.2024 року та постанову № 605 від 19.11.2024 року. В свою чергу, судом першої інстанції встановлено, що з мотивувальної частини позовної заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів вбачається, що позивач був присутній під час складення відносно нього протоколу №605 05.11.2024 р., в якому його особисто повідомили про дату та час про розгляд справи 19.11.2024 о 11:00 год., про що є запис та особистий підпис ОСОБА_1 . Крім того встановлено, що відповідно до знімку екрану про трекінг поштового відправлення, оскаржувану постанову в справі про адміністративне правопорушення №605 від 19 листопада 2024 року, позивач отримав 16.12.2024 року, яке йому вручено особисто, що підтверджується квитанцією №2370000039410 від 19.11.2024 року. При цьому, договір з адвокатом про надання правничої допомоги позивач уклав 09.01.2025 року у строк більш як десять днів з часу отримання 16.12.2025 року оскаржуваної постанови. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк звернення до суду пропущено з причин, які виникли з волі позивача, а, отже, не є поважними. Жодних належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутися за судовим захистом, позивачем не надано та судом не встановлено. Інших доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. При цьому, наведені у заяві про поновлення строку обставини, за своє суттю не можуть бути підставою для поновлення встановленого законом строку на оскарження дій (бездіяльності, рішень) суб`єкта владних повноважень. Окремо колегія суд вважає за необхідне наголосити, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а, адміністративне провадження №К/9901/42788/18 зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами." Таким чином, оскільки доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом неповажними. Враховуючи наведене, а також те, що позивач не навів достатній та поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовну заяву належить повернути на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України. Беручи до уваги встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону ухвала Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2025 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Гайсинський районний суд Вінницької області не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.